23. Авторські моделі позбавлення залежності

* Вчені Російського інституту поведінки розробили унікальну методику вирішення проблеми людини з наркозалежністю. В основі методики лежить комплексна мобілізація прихованих можливостей людини, які в остаточному підсумку на рівні автоматизмів позбавляють пагубної звички.

В Інституті поведінки ця методика одержала назву "Усунення наркотичної поведінки на науковій основі "Феномена Варга".

Так, наприклад, виявилося, що наркозалежність не є необоротним результатом впровадження в людський організм наркотичних речовин. Наркозалежність - це результат придбаної розумової звички, і не більш того.

Була розроблена власна унікальна методика по усуненню наркотичної прихильності. Їй дали назву УНП - "Усунення наркотичної поведінки".

За словами директора по науці й технологіям Інституту поведінки Володимира Іванова, дана методика дозволяє наркозалежній людині шляхом проходження винятково навчального курсу повністю позбутися від бажання вживати наркотики.

Час досягнення результату - 1-2 календарних місяці, медикаментозні препарати не застосовуються зовсім.

*програма реабілітації наркоманів - «Нарконон». Її засновник Вільям Бенітес, колишній наркоман з 13 річним стажем (до 1966 року). Зараз є близько 150 центрів.

У цих центрах реабілітації «лікування наркоманії» проходить без ліків, тут наркоманам треба бігати близько півгодини, а потім у сауні по чотири години безвилазно (температура тут 85 ° С) і гарненько пітніти, при цьому, потрібно вживати у великих кількостях вітаміни і мінерали. Це виявилося досить ефективним методом детоксикації - вивести з організму всі токсини і всі наркотичні речовини нагромаджені тілом. Детоксикація - це перший етап, а не все лікування наркоманії. У цьому центрі проводять повну реабілітацію людини, а не лише лікують наркоманію. Відповідно до словника Вебстера, реабілітувати означає "відновити колишні здібності". І саме тут відновлюють ці здібності.

Пройшовши детоксикацію, вже колишні наркомани, проходять курс «Тренувальні вправи», де вони допомагають один одному підвищувати свої здібності, у тому числі й толерантність. І це не можна назвати словосполученням «лікувати наркоманію», це більше. Після цього курсу вони добре контролюють і себе, і довкілля. Тобто «ходімо, вип'ємо», або «давай косяк заб'ємо» на них не діє, вони дійсно контролюють і себе, і своє довкілля.

26. Законодавство України щодо охорони, збереження та зміцнення здоров'я дітей.

Захист прав дітей і підлітків у сфері здоров'я базується на Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3); кожна людина має невід’ємне право на життя і на захист свого життя та здоров’я (ст. 27); кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28); кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу (ст. 49).

Зокрема право на життя та охорону здоров’я встановлене ст.6 Закону України “Про охорону дитинства”. Згідно викладеного в ньому: “Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя”.

Згідно зі ст.6 “Основ законодавства України про охорону здоров’я” від 19 листопада 1992 року кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, і це передбачає:

- життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

- безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

- санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

- безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

- кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

- участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

- можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

- правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

- відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

- можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути порушені загальновизнані права людини і громадянина.

У сфері охорони здоров’я цим же законом встановлено певні обов’язки для суспільства, держави й особистості:

- підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення;

- охорона навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини;

- забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів;

- створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

- запобігання інфекційним захворюванням;

- проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для людей;

- сприяння здоровому способу життя населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2000 року затверджено Положення про Міжвідомчу координаційну раду при Міністерстві охорони здоров’я з питань міжгалузевої взаємодії закладів охорони здоров’я, діяльність якої спрямована передусім на захист прав неповнолітніх у цій сфері.

У системі охорони здоров’я неповнолітніх важливе місце займає профілактика вживання алкоголю, наркотичних речовин та тютюнокуріння.

В Основах законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року проголошено, що в Україні проводиться державна політика обмеження паління та вживання алкогольних напоїв. У ст.53 цього закону обумовлено, що з метою охорони здоров’я населення лікувальні заклади зобов’язані здійснювати соціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань, серед яких хронічний алкоголізм, наркоманія.

Згідно з Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 3 серпня 1996 року за погодженням із Міністерством охорони здоров’я, роздрібна торгівля ними забороняється: з рук, лотків та у непристосованих для зберігання і продажу приміщеннях, що не відповідні вимогам, встановленими цими Правилами; на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та прилеглих територіях; у місцях проведення спортивних змагань, гуртожитках та прилеглих територіях, в інших місцях, визначених місцевими радами; громадянам, які не досягли 18-річного віку; працівниками господарюючого суб’єкта, яким не виповнилося 18 років.

Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 27 травня 1996 року за погодженням з Міністерством охорони здоров’я. Ними передбачено захист прав неповнолітніх у частині реклами та заборона продажу неповнолітнім алкогольних напоїв.

Головними нормативно-правовими актами національного законодавства України, що регулюють запобігання незаконному обігу наркотичних засобів і психотропних речовин є закони: “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”, “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995 року, а також Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до чинного законодавства України, який затверджено наказом Голови Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України від 7 лютого 1996 року.

Правовий захист неповнолітніх осіб, хворих на ВІЛ/СНІД, розглядається згідно Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імонодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 року.

ВІЛ-інфікповані та хворі на СНІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та іншими законами, нормативно-правовими актами України. Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

- відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;

- безкоштовне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;

- безкоштовний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;

- користування ізольованою житловою кімнатою;

- дітям, віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, призначається щомісячна державна допомога.

У Законі України “Про фізичну культуру і спорт” від 24 грудня 1993 року наголошується, що держава забезпечує у межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняних до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян. Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров’я, вести здоровий спосіб життя.

Закон України “Про благодійництво та благодійні організації від 16 вересня 1997 року одним із основних напрямів благодійної діяльності визначив сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню.

Указом Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя” від 27 квітня 1999 року затверджено основні напрями державної діяльності у зазначеній сфері, утворено Всеукраїнську координаційну раду з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян.

Психолого-педагогічна профілактика безпосередньо пов'язана і з формуванням у підлітків їх соціальної компетенції. Якщо молода людина вміє реалізовувати свої потреби в спілкуванні, любові, отриманні задоволення адекватними засобами, то йому немає необхідності вдаватися до допомоги наркотиків. Завдання дорослого - навчити своїх підопічних законами спілкування, вмінню уникати і долати конфліктні ситуації, керувати своїми емоціями, прогнозувати результати своєї поведінки і багато чому, багато чому іншому - тому, що можна позначити як «мистецтво життя». Таким чином, педагогічна профілактика виявляється тісно пов'язаної з дуже багатьма напрямками формування особистості молодої людини і повинна охоплювати всі чинники соціалізації дитини. Саме тому ми пропонуємо; розглядати 3 рівня організації моделі педагогічної профілактики - макрорівень (розглядається в рамках цілої держави), мезорівень (діє на рівні регіону), мікрорівень (що включає в себе найближчу середу проживання неповнолітнього)

Напрями:

Загальна виховна робота з дітьми. Її основна мета полягає у формуванні у дітей та підлітків антінаркогенних установок як внутрішньоособистісних регуляційних механізмів, що забезпечують реалізацію поведінки в рамках здорового і безпечного способу життя.

Робота з неповнолітніми, які мають досвід використання наркогенний речовин. Її основна мета полягає в запобіганні подальшого розвитку наркогенного зараження у дітей, що встигли познайомитися з одурманюючими речовинами.

Робота з батьками. Цей напрямок передбачає вирішення кількох завдань - виховних (усвідомлення дорослими членами сім'ї важливості і необхідності спеціальної роботи з дітьми з попередження наркогенного зараження) та освітніх (освоєння основних прийомів організації сімейної профілактики).

Програми профілактичної роботи з попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків передбачає:

1. Виявлення дітей, які мають труднощі у навчанні, проблеми в поведінці й ознаки емоційних розладів:

- бесіди з вчителями;

- спостереження в класах

- тестування, опитування школярів.

2. Переадресування до спеціалістів:

- дитячого психоневролога;

- психотерапевта;

- в соціальні служби.

3. Робота з сім'єю, рекомендації щодо перебудови сімейних стосунків, стилю виховання.

4. Рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною.

5. Психологічна просвіта учителів та батьків:

- психолого-педагогічні семінари: “Емоційні розлади у дітей”, “Фактори, які впливають на суїцидальну поведінку молоді”, “Шляхи допомоги при потенційному суїциді”;

- виступи на батьківських зборах, де пропонуються рекомендації для поліпшення емоційного клімату в сім'ї.

6. Робота з педагогічним колективом:

- психолого-педагогічний консиліум чи спеціальна педрада, присвячена профілактиці суїцидів. Під час підготовки до педради проводиться вивчення психологічного клімату в учнівському колективі, сім'ї;

- індивідуальні бесіди та консультації з педагогами за результатами анкетувань, спостережень, рекомендації з вибору адекватних методів стосовно класу в цілому і окремих учнів.

Допомога при потенційному суїциді [4, 5] Попередження суїциду полягає не тільки в піклуванні й участі друзів, а й у здатності розпізнати ознаки можливої небезпеки:

- суїцидальні погрози, які передують спробі самогубства;

- депресію, значні зміни поведінки чи особистості людини. Прийміть суїциданта як особистість.

Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не наважиться на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними почуттями і переконаннями.

Налагодьте турботливі стосунки.

Не існує вичерпної відповіді на запитання: “Як можна попередити самогубство” Але психологи можуть зробити величезний крок уперед, прийнявши людину, яка переживає відчай. Дуже багато залежить від якості стосунків. Для того, хто відчуває, що він нікому не потрібний, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом. Приймаючи таку людину, ви зможете проникнути в її ізольовану душу.

Не сперечайтеся.

Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо чуєте розмову про самогубство, спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Оцініть міру ризику самогубства.

Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різні - починаючи від скороминучих, нечітких роздумів про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом: отруєння, стрибок з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Незаперечливий фактор: чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенційний ризик.

Не залишайте людину одну у випадку ситуації високого суїцидного ризику.

Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза. Можна зателефонувати на станцію швидкої допомоги або звернутися до спеціаліста.

Важливість збереження турботи і підтримки.

Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім'я не повинні дозволити собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращення часто приймають підвищення психічної активності хворого. Буває так, що напередодні самогубства депресивні люди кидаються у вир діяльності. Вони покаянно просять вибачення у тих, кого образили. Оточуючі відчувають полегкість і послабляють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися з усіма боргами і зобов'язаннями, після чого можна покінчити з собою. І дійсно, половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

Ніколи не потрібно обіцяти повної конфіденційності. Надання допомоги не значить дотримуватись повного мовчання. Як правило, подаючи сигнали можливого самогубства, людина, яка у відчаї, просить про допомогу. І без сумніву, ситуація не вирішиться до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується в соціумі.

Програма профілактики суїцидальної поведінки [2] включає ряд етапів.

1 етап. Скринінгове обстеження: виявлення підлітків з високим ризиком суїцидальної поведінки за допомогою “Опитувальника суїцидальної поведінки”.

В результаті тестування отримуємо 4 показники: рівень суїцидальності, наявність в оточенні осіб із суїцидальною поведінкою, ставлення до життя та до смерті, та загальний бал, отриманий за всіма запитаннями методики. За показниками шкали суїцидальності досліджувані поділяються на 2 групи:

1 Група - підлітки, які набрали від 1 до 5 балів за шкалою суїцидальності, що свідчить про наявність у них епізодичних проявів суїцидальної поведінки в її легкій формі (антивітальні думки, суїцидальні фантазії, уявлення);

2 Група - досліджувані, які набрали більше 5 балів за шкалою суїцидальності. В залежності від кількості балів та етапу розгортання суїцидальної поведінки, на якому знаходиться підліток, можна стверджувати наявність ризику скоєння самогубства.

2 етап. Проведення індивідуального інтерв'ю.