6 Камеральні роботи

Зміст і класифікація екологічних карт. Методика підрахунку фону та рівня порогу аномальності хімічних елементів в грунтах. Сумарний показник забрудненості (Zc) грунтів (формула підрахунку). Оцінка забрудненості грунтів за шкалою отриманих сумарних показників забруднення (Zc). Використання геофізичних методів під час еколого-геологічного картування. Застосування дистанційних методів досліджень під час еколого-геологічного картування. Створення автоматизованих фактографічних та картографічних баз даних за результатами проведеного еколого-геологічного картування. Оцінка рівнів забрудненості грунтів і донних відкладів. Оцінка рівнів забруднення підземних вод. Оцінка ураженості території небезпечними геологічними процесами та явищами. Оцінка екологічного ризику потенційно небезпечних об’єктів для здоров’я населення і забруднення навколишнього середовища. Зміст розділу “Екологічний стан ГС”. Зміст карти екологічного стану ГС.

Камеральні роботи за підсумковими результатами державного еколого-геологічного картування масштабу 1:200000 організуються і виконуються по аналогії з камеральними роботами геологічного картування відповідного масштабу.

Камеральні роботи проводяться з метою аналізу, узагальнення, інтерпретації матеріалів і даних попереднього стану досліджень і результатів робіт всіх польових періодів, поповнення і остаточного оформлення комп’ютерних баз даних; обробки всієї наявної інформації з застосування сучасних комп’ютерних технологій і засобів (ГІС-технологій); складання комплекту основних і додаткових карт еколого-геологічного змісту, прогнозування розвитку небезпечних геологічних процесів і явищ, складання і оформлення звіту за результатами робіт з державного еколого-геологічного картування.

Наявна інформація розподіляється між комп’ютерними базами даних в т.ч.:

• базою еколого-геологічної вивченості (інформація щодо повноти, видів, якості, результатів робіт проведених в межах конкретної території (аркуша);

• базою аналітичних даних (ретроспективних і одержаних в процесі еколого-геологічного картування; таких, що відповідають вимогам необхідної якості);

• базою картографічних даних (основних і додаткових карт, в т.ч. цифрових; у векторному і растровому форматі, супроводжувальні атрибутивні таблиці);

• базою нормативних документів, вимог, матеріалів.

В результаті обробки наявної інформації складається комплект еколого-геологічних карт, необхідні табличні і графічні додатки та зів за результатами робіт.

Комплект основних карт масштабу 1:200000 включає:

• ландшафтно-геохімічну карту (карту геохімічного стану ландшафтів);

• еколого-геохімічну карту;

• еколого-гідрогеологічну карту (карта сучасного стану підземних вод);

• карту районування території за ураженістю небезпечними геологічними процесами і явищами;

• еколого-геологічну карту (зведену).

До додаткових (допоміжних) карт масштабу 1:200000 можуть бути віднесені:

• карти фактичного матеріалу (пункти опробування, свердловини, еколого-геологічні маршрути, геофізичні профілі, ділянки детальних робіт тощо);

• карти техногенних об’єктів і джерел забруднення навколишнього природного середовища;

• моно- і поліелементні карти розподілу хімічних елементів в різних середовищах;

• карта інтегральної оцінки аномальних геохімічних полів;

• радіогеохімічні карти;

• карти поширення окремих небезпечних геологічних процесів і явищ;

• карто-схема розташування аномальних зон потенціального проникнення забруднень в підземні води;

• карти аномальних геофізичних полів і геопатогенних зон (при наявності необхідних матеріалів і даних);

• карта (схема) сейсмогеологічного районування території.

Складання комплекту еколого-геологічних карт – це логічний поетапний процес від одержання традиційними методами геологічної, гідрогеологічної, геохімічної, геодинамічної інформації до її еколого-геологічної інтерпретації та відповідних висновків. Специфікою створення таких карт є необхідність оцінювати екологічний стан геологічного середовища в широкому діапазоні – від задовільного, безпечного до дуже небезпечного або критичного.

Оцінка екологічного стану геологічного середовища базується, в основному, на оцінках забруднення його компонентів - гірських порід, грунтів, донних відкладів, підземних вод, токсичними хімічними елементами та їх сполуками (неорганічними і органічними), а також поширеністю та інтенсивністю розвитку небезпечних геологічних процесів (екзогенних і ендогенних).

В сучасному розумінні до забруднених об’єктів відносяться площі, ділянки, зони, геологічні тіла, ландшафти, які характеризуються значним відхиленням (підвищенням) вмісту токсичних елементів від регіонального або місцевого фону, що може викликати порушення характерних еколого-геологічних, біогеохімічних зв’язків між компонентами не тільки геологічного середовища, а й іншими природними середовищами і призвести до негативних змін середовища життєдіяльності людини.

Особливістю створення комплексу еколого-геологічних карт є необхідність послідовного складання трьох основних видів карт: параметричних, на яких відображена інформація щодо одного з показників стану (наприклад, забруднення грунтів свинцем); аналітичних, де аналізуються декілька споріднених показників і узагальнених (синтетичних), на яких відображена інтегральна оцінка всієї наявної еколого-геологічної інформації. Такі карти складаються для кожного інформаційного блоку оцінки стану ГС: еколого-геохімічного, еколого-гідрогеологічного (еколого-гідрогеохімічного) та еколого-інженерно-геологічного. Потім вони зводяться методом суперпозиції (співставлення, інтерполяції тощо) на кінцеву вихідну еколого-геологічну карту масштабу 1 : 200000.

Еколого-геологічна карта – це просторова образно-знакова модель об’єктів, явищ і процесів, які впливають чи можуть впливати на екологічні системи та умови життєдіяльності людини.

Карта має специфічний набір характеристик та інформаційних показників, відмінностей, головною з яких є інтегральна оцінка всієї наявної інформації щодо стану ГС, що має екологічне значення. Еколого-геологічна карта повинна не тільки характеризувати екологічно важливі показники ГС та процеси і явища, що в ньому розвиваються, але й давати їх оцінку за рівнями інтенсивності чи масштабності прояву та тенденції змін.

На еколого-геологічній карті повинні знайти відображення:

• районування території досліджень за інтегральними показниками екологічного стану геологічного середовища;

• геохімічні та гідрогеохімічні особливості компонентів геологічного середовища (гірських порід, грунтів, донних відкладів, підземних вод), а при необхідності – й інших середовищ і об’єктів (поверхневих вод, атмосферних опадів – пилу, снігу тощо);

• прояви небезпечних геологічних процесів (екзо- і ендогенних) та пов’язаних з ними явищ;

• техногенні комплекси та об’єкти, що впливають на стан геологічного середовища.

Оцінка екологічного стану геологічного середовища виконується за допомогою системи критеріїв.

Критерії оцінки екологічного стану геологічного середовища (додаток 1) згруповано у два блоки: природних і техногенних чинників (факторів). Для кожного чинника, як природного, так і техногенного, введено чотири основні градації, які можуть відповідно визначити чотири рівні або класи екологічного стану ГС: задовільний, помірно напружений, напружений, дуже напружений або критичний (азонально для промислово-міських агломерацій, гірничопромислових, гірничодобувних районів тощо). Слід підкреслити, що в зонах інтенсивної господарської діяльності, в межах промислово-міських агломерацій (ПМА), гірничопромислових і гірничодобувних районів визначити вплив природних чинників ГС на екологічну ситуацію достатньо важко тому що він “перекритий” техногенними чинниками і картуванню підлягають переважно природно-техногенні або навіть суто техногенні системи.

До природних чинників віднесені основні показники ГС, що характеризують його природний стан:

• захищеність грунтових вод від вертикального проникнення хімічних забруднювачів (потужність зони аерації в м, літологічний склад зони аерації – глини, суглинки, їх потужність в м, наявність аномальних зон проникнення забруднень в підземні води – западини, лінійні зони розущільнення тощо);

• ураженість території небезпечними екзогенними геологічними процесами і явищами (відсотки від загальної площі робіт);

• радіоактивність гірських порід – уран, торій (в Бк/кг);

• підвищений вміст хімічних елементів та їх сполук у грунтах, гірських породах (важкі метали - СПЗ і ГДК, ртуть - ГДК);

• підвищена мінералізація підземних вод (г/дм³);

• сейсмічність території (бали).

До техногенних чинників, які характеризують екологічний стан ГС під впливом господарської діяльності, віднесені:

- забруднення грунтів і донних відкладів важкими металами І, ІІ і ІІІ класів небезпеки (ГДК, СПЗ, по відношенню до геохімічного фону); радіонуклідами – цезієм-137, стронцієм-90 і плутонієм-238-240 (Кі/км²,кБк/м²);

- забруднення підземних вод токсичними хімічними елементами та їх сполуками першого, другого, третього, четвертого класів небезпеки (ГДК);

- підвищена мінералізація підземних вод (г/дм³);

- ураженість території небезпечними екзогенними геологічними процесами і явищами з урахуванням їх активізації під впливом техногенних чинників (відсотки від загальної площі досліджень);

• сейсмічність території з урахуванням її техногенного приросту (бали).

Крім вищенаведеного переліку критеріїв при оцінці екологічного стану ГС рекомендується врахувати дані щодо розрахункового модулю техногенного навантаження (сума викидів в атмосферу різних стоків, твердих відходів в тис. т (м³) на км² за рік та функціонального використання територій, геолого-геоморфологічні, неотектонічні і ландшафтно-геохімічні особливості та найбільш характерні показники, що визначають природні екологічні умови закартованої території і можливу реакцію ГС на техногенне навантаження. Їх аналіз дозволить зробити певні прогнозні висновки чи припущення щодо подальшого розвитку негативних явищ і змін у ГС, направленості, тенденції міграційних процесів, здатності ландшафтів і окремих їх компонентів до самоочищення від токсикантів тощо.

Типові умовні позначення до еколого-геологічної карти масштабу 1:200000 повинні відображати основні методологічні та методичні підходи, які забезпечать складання карт такого змісту як для окремих компонентів ГС, так і середовища в цілому. Розробка логічної системи умовних позначень є одним із найважливіших етапів робіт зі складання карти.

Умовні позначення компонуються з таких основних блоків або розділів:

• районування території за рівнями екологічного стану ГС (інтегральна оцінка);

• оцінка рівнів забруднення грунтів, донних відкладів, гірських порід;

• оцінка рівнів забруднення підземних вод;

• оцінка ураженості території небезпечними геологічними процесами та явищами (екзогенними і ендогенними);

• техногенні об’єкти, що впливають на стан ГС;

• локальне забруднення компонентів ГС (найбільш контрастні літохімічні, радіогеохімічні, гідрогеохімічні техногенні аномалії та ореоли; забруднення підземних вод нітратами-нітритами, пестицидами, нафтопродуктами, органічними сполуками тощо);

• інші позначення (ділянки з ураженістю ЕГП понад 50 %; ізосейсти; зони та ділянки підвищеної тектонічної активності, тріщинуватості, розущільнення).

Картографування еколого-геохімічного стану грунтів і донних відкладів.

Оцінка та картографування еколого-геологічних умов в значній мірі базується на геохімічній (еколого-геохімічній) характеристиці таких його компонентів як грунти та донні відклади. Головним показником цієї характеристики є рівень забруднення грунтів і донних відкладів токсичними хімічними елементами або їх сполуками. Радіонуклідами, внаслідок природних процесів та господарської діяльності. Блок еколого-геохімічних карт масштабу 1 : 200000 складається за даними оцінок рівнів забруднення грунтів і донних відкладів та вмісту токсичних елементів в гірських породах і їх радіоактивності. Обов’язковою основою карт цього комплекту повинна бути ландшафтно-геохімічна карта.

Рівень забруднення грунтів і донних відкладів встановлюється за результатами їх геохімічного опробування з наступними розрахунками різних показників та коефіцієнтів і виділенням геохімічних аномалій та ореолів. При цьому обов’язково повинні враховуватись природні геохімічні особливості грунтів та їх материнських порід.

Основною геохімічною мірою якості ГС є вміст хімічних елементів (С) або масова доля хімічного елементу. Показниками абсолютної поширеності хімічного елементу є регіональний кларк (К), місцевий кларк (С), геохімічний фон (С_ф).

Головна увага повинна бути приділена техногенним геохімічним аномаліям в грунтах і донних відкладах. Грунти - найбільш чутливий індикатор геохімічних та екологічних умов, тому що знаходяться на перетині всіх міграційних шляхів хімічних елементів. Донні відклади – невід’ємний компонент ГС і кінцева ланка ландшафтно-екогеохімічних спряжень, які інтегрують геохімічні особливості водозабірних площ. Тому залучення матеріалів і даних щодо геохімічних особливостей порід та грунтів, донних відкладів, особливо набутих внаслідок техногенезу (геохімічне забруднення), обов’язкове при оцінці екологічного стану ГС.

Одна з головних характеристик екологічного стану грунтів та донних відкладів (переважно техногенні геохімічні аномалії) є рівень або інтенсивність їх забруднення, що визначається через кількісні визначення накопичення елемента-забруднювача в порівнянні з природним або техногенним фоном. Показниками рівня аномальності вмісту елемента є коефіцієнт концентрації (К_с) і кларк концентрації (К_к). Техногенні аномалії мають, як правило, багатоелементний склад, тому для них розраховується сумарний показник забруднення (СПЗ), який характеризує ефект впливу групи елементів. Він визначається за формулою:

СПЗ = К_с – (n-1),

де n – кількість врахованих аномальних елементів; К_с – коефіцієнт концентрації.

Для окремих хімічних елементів є офіційно затверджені ГДК, то для визначення геохімічного стану об”єкту застосовуються перш за все вони. При відсутності ГДК міра забруднення грунтів та донних відкладів розраховується за перевищеннями геохімічного фону. Зважаючи на те, що для донних відкладів ГДК взагалі відсутні, при оцінці їх стану рекомендується, використовувати геохімічні фони грунтів.

Вибір того чи іншого показника залежить від ландшафтно-геохімічних умов території та наявності необхідних конкретних хіміко-аналітичних даних і довідкових матеріалів.

Забруднення грунтів і донних відкладів оцінюється за чотирма рівнями небезпеки (додаток 2). Кожному з рівнів, за виключенням припустимого, присвоюється літерний індекс: для помірно небезпечного – Г, небезпечного - Г, дуже небезпечного - Г.

Забруднення грунтів та донних відкладів важкими металами І, ІІ, ІІІ класів небезпеки оцінюється у порівнянні з ГДК, геохімічними фонами, або за формулою СПЗ. Необхідно підкреслити, що запропоновані рівні або градації забруднення грунтів та донних відкладів в порівнянні з геохімічними фонами досить умовні і потребують уточнення в конкретних ландшафтно-геохімічних умовах.

Рівні забруднення грунтів та донних відкладів радіонуклідами техногенного походження (цезій-137, стронцій-90, плутоній-238-240) оцінюються в Кі/км² або кБк/м² в інтервалах, визначених чинним законодавством України.

Обов’язково враховується природна радіоактивність гірських порід в Бк/кг.

Кожен з чотирьох рівнів забруднення грунтів та донних відкладів визначається за сумарною оцінкою кількісних даних щодо вмісту важких металів і радіонуклідів. При цьому кінцевий висновок щодо рівня геохімічного забруднення потрібно визначати за пріоритетними (за вмістом) або найбільш екологічно небезпечними (за класом небезпеки) забруднювачами. Наприклад, якщо більшість показників вмісту хімічних елементів ІІ або ІІІ класів небезпеки відносяться до припустимого рівня забруднення, а один або два елементи І класу небезпеки (ртуть, кадмій) - до небезпечного рівня, то загальна (сумарна) оцінка дається як “небезпечний рівень забруднення”.

Не виключається також варіант надання кожному значенню забруднення (клітинка в таблиці) певного балу (мінімальне значення - мінімальний бал, максимальне значення – максимальний бал) а рівень забруднення в цілому за всіма значеннями вмісту забруднювачів визначити за сумою балів. В такому випадку кожному рівню забруднення повинен також надаватись так званий сумарний бал, по відношенню до якого порівнюється сума балів по кожному із значень конкретних забруднювачів.

Крім інтегральних оцінок забруднення грунтів та донних відкладів на еколого-геохімічних картах доцільно відмічати локальні площинні і точкові геохімічні аномалії, які характеризуються найбільш високими значеннями вмісту токсичних хімічних елементів, в тому числі: елементів І класу небезпеки (3 ГДК, 6 геохімічних фонів, СПЗ 128), елементів ІІ класу небезпеки (10 ГДК, 15 геохімічних фонів, СПЗ 128).

Обов’язково потрібно фіксувати інтенсивні осередки забруднення грунтів (площинні і точкові) радіонуклідами, в тому числі цезієм-137 (5-15 Кі/км² або 185-555 кБк/м² і більше); стронцієм-90 (0,15-3,0 Кі/км² або 5,55-111 кБк/м² і більше); плутонієм – 238-240 (0,01 –0,1 Кі/км² або 0,37- 3,7 кБк/м² і більше).

Такі аномалії свідчать про значні зміни в геохімічних параметрах компонентів ГС, що призводить до формування нових ландшафтів і природно-техногенних систем. Вони суттєво впливають, безпосередньо чи опосередковано, на умови життєдіяльності людини і можуть мати санітарно-гігієнічне значення, тому потребують подальшого комплексного дослідження.

Картографування еколого-гідрогеологічного стану підземних вод.

При картографуванні еколого-гідрогеологічного стану підземних вод пріоритетною процедурою є оцінка якості підземних вод через гідрогеохімічні показники та рівнів забруднення вод токсичними елементами, неорганічними та органічними речовинами.

Виконання порівняльного гідрогеохімічного аналізу стану підземних вод і взагалі водних об’єктів спирається на поняття багатомірності гідрогеохімічного поля, тобто широкого представництва в ньому значної кількості компонентів, що безпосередньо змінюють свої концентрації в залежності від гідрогеохімічних умов території.

За санітарними нормативами Мінохорони здоров”я СРСР 1988 року для водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового використання за міру оцінки забруднення прийняті ГДК та орієнтовно допустимі рівні (ОДР) для 1345 забруднюючих речовин, в тому числі 27 хімічних елементів. Крім того, постійно використовується такий показник як помітне підвищення значень мінералізації підземних вод.

Оцінка гідрогеохімічного забруднення підземних вод (додаток 3) також виконується за чотирма рівнями, кожний з яких, крім припустимого, має свій літерний індекс: для помірно небезпечного – В, небезпечного - В, дуже небезпечного - В.

Забруднення хімічними елементами та їх сполуками І-ІVкласів небезпеки (токсичності) визначається за ГДК; мінералізація – в г/дм³.

Крім того, на карті екологічного стану ГС рекомендується відзначити осередки, площинні і точкові гідрогеохімічні аномалії, де вміст у підземних водах токсичних хімічних елементів та їх сполук свідчить про значні зміни водного середовища і може являти певну екологічну небезпеку (елементів І класу небезпеки – понад 3 ГДК, ІІ класу небезпеки – понад 10 ГДК; нітратів-нітритів – понад 10 ГДК).

Рекомендується також виносити на карту локальні площі з установленим забрудненням підземних вод пестицидами, нафтопродуктами, фенолами, органічними сполуками а також водозабори з ознаками забруднення (перш за все ті, що працюють на затверджених запасах).

Оцінка ураженості території небезпечними геологічними процесами та явищами. При картографуванні показників, що визначають екологічний стан ГС, необхідно оцінити вплив небезпечних геологічних процесів та явищ, як екзогенних, так і ендогенних.

До природних екзогенних геологічних процесів (ЕГП) відносяться схилові процеси (зсуви, яруги), карст, підтоплення просадочність лесових грунтів. Ці процеси та явища активізуються чи більш інтенсивно розвиваються під впливом господарської діяльності (техногенний карст, техногенне підтоплення і затоплення, осідання і зрушення поверхні над підземними гірничими виробками тощо).

Прояви небезпечних ендогенних процесів оцінюються через сейсмічність території з урахуванням можливого техногенного приросту сейсмічності в межах гірничодобувних районів, зон впливу крупних водосховищ і регіонального підтоплення територій.

Методика інтегральної оцінки впливу небезпечних геологічних процесів на стан ГС і довкілля взагалі не відпрацьована, незважаючи на чисельні спроби різних авторів і установ. Пропонується оцінювати екологічний стан ГС через сумарну ураженість території небезпечними ЕГП і явищами у відсотках від загальної площі робіт. При цьому враховуються умови розвитку ЕГП і явищ та їх поширення.

Виділяються чотири градації за ступенем ураженості небезпечними ЕГП та явищами. Перший інтервал іноді доцільно поділити на дві підградації: помірний ступінь (3-10%) і незначний (3%), додаток 4. Літерні індекси ступенів ураженості відповідають інтервалам сумарної ураженості: е – помірний, Е – середній, Е - сильний, дуже сильний - Е.

Дані щодо сейсмічності території упорядковуються також в чотири градації. Вказуються значення в балах, а в дужках – можливий техногенний приріст сейсмічності.

До природних чинників, що можуть опосередковано визначити екологічно значимі характеристики ГС слід віднести і структурно-неотектонічні особливості території.

Прояви новітньої та сучасної тектоніки картуються у вигляді зон і ділянок підвищеної тріщинуватості, спряження розривних порушень різного напрямку і рангу, які здебільшого є ознаками розущільнення не тільки корінних, але й покривних порід, змін їх фізико-механічних та фільтраційних властивостей, а також їх стійкості по відношенню до природних і техногенних процесів. При цьому слід звернути увагу на те, що успадкованість глибинних розривних тектонічних структур в покривних відкладах свідчить не тільки про активність рухів земної кори, а й про підвищений енергообмін (водо-масоперенос) у верхній зоні ГС.

В межах таких зон і ділянок може суттєво погіршуватись природна захищеність підземних вод, змінюватись такі гідрогеологічні параметри як коефіцієнт фільтрації, водовіддачі; зростає інтенсивність низхідної вертикальної (радіальної) міграції забруднюючих речовин, а також надходження в поверхневі шари ГС і на земну поверхню газової складової (пари ртуті, гелій, радон та ін.). Ці ділянки і зони схильні до розвитку екзогенних геологічних процесів - зсувів, карсту, суфозії, просадочності, селів.

З метою характеристики структурно - неотектонічного плану території геолого-знімальних робіт та виділення зон і ділянок сучасної та новітньої тектоніки, які враховуються при оцінці екологічного стану ГС, необхідно використовувати різномасштабні матеріали аерокосмічних зйомок та геоморфологічних досліджень. Методика їх спеціального дешифрування та інтерпретації розроблена в ДГП "Геопрогноз" - "Геоінформ".

На зведеній еколого-геологічній карті та на картах техногенних об”єктів і джерел забруднення довкілля визначається положення техногенних об'єктів різних видів промисловості, енергетики, будівництва, агропромислового комплексу, комунального господарства, комунікаційних об'єктів (магістральні нафто- газопроводи), гідротехнічних споруд (меліоративні системи, крупні водосховища) тощо, які впливають чи можуть впливати на екологічний стан ГС, або ж взагалі є екологічно небезпечними. В зонах впливу цих об'єктів змінюються геохімічні та інженерно-геологічні параметри гірських порід і ґрунтів, забруднюються підземні води та порушується їх режим, активізуються небезпечні геологічні процеси.

При картографуванні таких об'єктів потрібно керуватися Переліком екологічно небезпечних об'єктів України, затвердженим Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища 25.02.1994р. (Мінекобезпеки України, Державна геологічна інспекція), та постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку".

Зважаючи на те, що в межах промислово-міських агломерацій і районних адміністративних центрів внаслідок господарської діяльності ГС і його окремі компоненти зазнали значних змін, рекомендується виділяти їх на карті окремими знаками.

Камеральні роботи завершуються складанням зведеної еколого-геологічної карти масштабу 1:200000 на якій, екологічний стан ГС повинен одержати інтегральну оцінку, яка визначається через сумарну оцінку екологічного стану окремих компонентів ГС (грунтів, донних відкладів, підземних вод) та небезпечних геологічних процесів.

Вирішення геологічної задачі середньомасштабного картографування екологічного стану ГС базується, перш за все, на чотирьох блоках даних, кожен з яких має відповідно чотири градації за рівнями забруднення та ступенем ураженості території небезпечними геологічними процесами. За допомогою інформаційної матриці (додаток 5) через сумарні оцінки по кожній градації кожного блоку визначаються чотири градації екологічного стану ГС: задовільний, помірно напружений, напружений, дуже напружений.

При складанні зведеної еколого-геологічної карти масштабу 1: 200000 важливо керуватись принциповим положенням: районування території за рівнями екологічного стану ГС повинно здійснюватись з використанням та взаємним урахуванням всіх геолого-структурних, інженерно-геологічних, гідрогеологічних, геохімічних, гідрологічних, ландшафтно-геохімічних, екологічних, педологічних радіоекологічних та інших даних, які відображені на спеціальних картах, що входять до звітних матеріалів державного еколого-геологічного картування масштабу 1: 200000 та накопичені у фактографічних і картографічних базах даних на всіх етапах робіт.

Територія картографування районується у відповідності до чотирьох градацій екологічного стану ГС, тобто виконується типізація території за певними показниками. Закартовані таксони районування (райони) мають кольорове забарвлення за принципом світлофору: від зеленого (задовільний стан ГС) до червоного (дуже напружений стан ГС). Границі таксонів визначаються методом суперпозиції (накладання) карт, що характеризують екологічний стан окремих компонентів ГС, розвиток небезпечних геологічних процесів та явищ і техногенне навантаження на довкілля.

З метою більш докладної характеристики виділення таксонів (районів) з позиції екологічного стану окремих компонентів ГС чи інтенсивності розвитку небезпечних процесів і явищ, так званої "питомої ваги" певної інформації та її рівня в інтегральній оцінці екологічного стану ГС на полі кожного таксону виділяються площі та ділянки, які мають свою псевдоформулу (додатки 2-4). У псевдоформулі за допомогою літерних індексів надається певна інформація щодо складу та рівнів забруднення ґрунтів, донних відкладів, підземних вод, ступеню ураженості території небезпечними геологічними процесами. Наприклад, псевдоформула ВFе означає, що на даній ділянці чи в межах таксону встановлено: небезпечний рівень забруднення підземних вод, помірно небезпечний рівень забруднення ґрунтів, помірний ступінь ураженості небезпечними геологічними процесами. Індекси розташовуються в порядку зменшення значення оцінок чинників, процесів, явищ.

Необхідно підкреслити, що запропонована процедура одержання інтегральних оцінок екологічного стану ГС в цілому та окремих його компонентів далека від універсальності чи загальної прийнятності. Але вона дозволяє визначити на закартованій території чи площі головні особливості екологічного стану ГС і націлити наступних дослідників на об'єкти, які потребують більш детального вивчення.

Запропонована методика складання середньомасштабної еколого-геологічної карти має бути вдосконалена в процесі робіт.

Текст звіту за результатами державного еколого-геологічного картування повинен мати такі розділи:

Вступ.

1.Природні умови території (клімат, орогідрографія, рельєф і рельєфоутворюючі процеси, ландшафти, геологічна будова, структурно-тектонічні, неотектонічні особливості, гідрогеологія, природна радіоактивність гірських порід).

2. Функціональне використання території, техногенне навантаження, джерела забруднення та їх вплив на довкілля в цілому і на геологічне середовище зокрема.

3. Еколого-геологічна вивченість.

4. Методика робіт.

5. Критерії оцінки екологічного стану геологічного середовища.

6. Результати робіт (підготовчого етапу, польових досліджень і робіт, камеральних робіт і складання комплекту еколого-геологічних карт).

7. Еколого-геологічні умови (сучасний стан, прогнозовані тенденції змін, типізація території за еколого-геологічними обстановками.

8. Рекомендації щодо проведення подальших еколого-геологічних досліджень і картування, поліпшення екологічного стану геологічного середовища.

Висновки.