2.3. Види комунікаційної діяльності

2.3.1. Мікрокомунікація

У таблиці 2.1 представлені 7 форм мікрокомунікації, де індивідуальна особистість виступає в ролі активного реципієнта (наслідування) або активного комуніканта (діалог, управління); в ролі комунікаційних партнерів може бути або інший індивід, або соціальна група, або масова сукупність (суспільство в цілому). Зміст мікрокомунікаціі досить очевидний; на міжособистісному рівні – це або засвоєння форм поведінки, умінь, зовнішніх атрибутів вибраного зразка для наслідування – копіювання зразка, або обмін ідеями, доводами, пропозиціями між співрозмовниками – дружня або ділова розмова, або вказівки для виконання їх підпорядкування – команда. На груповому рівні можливі референція (те ж наслідування, але не окремій людині, а соціальній групі, з якою індивід бажає себе ідентифікувати, наприклад наслідування купців дворянського стану або «нових росіян» або керівництво колективом – менеджмент, організація, лідерство в групі; нарешті на масовому рівні комунікаційні дії слугують для соціалізації – освоєння людиною загальноприйнятих у даному суспільстві норм, вірувань, ідеалів, щоб «бути як всі», і авторитаризму, тобто деспотичного управлінняня масами підвладних людей (абсолютизм, тиранія, самодержавство – політичні форми авторитаризму). Зауважимо, що діалогічні відносини індивіда з групою або масою виключаються, тому що діалог можливий тільки між рівноправними партнерами. Імітація дружньої бесіди генерала з солдатами не в рахунок, бо це «квазідіалог».

Виникає практично важливе питання: чи можна навчитися мікрокомунікаціі? Це питання надзвичайно важливе для педагогів, ділових, людей (бізнесменів), менеджерів, політиків, які по суті справи є професіоналами мікрокомунікаційного спілкування. Цікавить це питання і людей, які бажають мати успіх в суспільстві, досягти ефектного самовираження і схвалення публіки. Існує безліч дотепних і занудних порад, рекомендацій, правил, наприклад: мовчи або говори щось краще ніж мовчання; вживай мудро слова, не дарма рот один, а вуха два; сила промови полягає в умінні висловити багато в небагатьох словах; люди слухаються не того, хто розумніший інших, а того, хто говорить голосніше за всіх і т. п .

З часів античності розвивається риторика – наука про красномовство, висвітлене авторитетом Платона і Аристотеля, в XX столітті як наукової дисципліни оформилася стилістика, вивчає мовні норми і області їх застосування, у навчальних закладах стали викладати культуру мови, а менеджерів і політиків почали навчати правилам ділового спілкування, соціальної конфліктології та мистецтву ведення суперечок. Немає жодного недоліку в методичних рекомендаціях. Наведемо деякі з них.

• Не роби незрозумілих мовних актів; зміст промови повинен бути ясним для слухачів.

• Не роби нещирих мовних актів; мова повинна відповідати реальним думкам, намірам, переживань мовця.

• Будь послідовний і стеж, щоб наступні мовні акти були логічно пов'язані з попередніми.

• Мова повинна бути цілеспрямованою, у оратора повиннен бути задум, реалізований у мові і т. д.

Особливо багато корисних порад стосується невербальних засобів мікрокомунікації: жести, міміка, пози, відстань між співрозмовниками, гучність та інтонація виголошення промови. Однак знайомство з потоками навчаньної, наукової та практичної літератури призводить до однозначного висновку: мікрокомунікаціонну діячність не можна "вивчити" з книжок, тут немає готових рецептів, тому що вона є мистецтвом, тобто творчо-продуктивну, ігрову, а не репродуктивно-ритуальну діяльність. Успіх будь-якого усного виступу або письмового повідомлення залежить насамперед від здібностей і талантів їх авторів. Припустимо, можна визубрити «Листи до сина» англійського арістократа Філіпа Честерфілда (1694-1773) або простудуювати бестселери щасливого бізнесмена Дейла Карнегі (1888-1955), але це не гарантує духовної свободи, вміння «завойовувати друзів і впливати на людей» або впевненості в публічних виступах. Проте дуже корисно познайомитися з цими класичними творами.