1.2. Проблема значення

Значення, за словами С.Лема, «справжня біда» лінгвістів, логіків, психологів, філософів. Проблема сенсу – бурхливий епіцентр багатовікових суперечок ідеалістів і матеріалістів, оскільки «сенс» – псевдонім філософської категорії «ідеальне». Біда в тому, що значення виявляються не тільки в продуктах розумової діяльності людей, наприклад, в психічній або соціальної комунікації, а й у матеріальних культурних цінностях.

Відомо, що люди можуть спілкуватися не тільки з подібними до себе живими суб'єктами, але і з Богом, з Природою, з комп'ютерними мережами, і це спілкування небезглузде. Тобто, джерелами значень, а саме комунікантами в смислової комунікації, можуть бути не тільки соціалізовані особистості, які володіють усною та письмовою мовою, і ми не можемо не враховувати цей факт.

Проблема сенсу, як і проблема ідеального, не вирішена в сучасній науці і філософії. Це – terra incognita нашого пізнання.

В доцільній, а не хаотичній соціальній комунікації комуніканти і реципієнти усвідомлено переслідують три мети:

• пізнавальну – поширення (комунікант) або придбання (реципієнт) нових знань або умінь;

• спонукальну – стимулювання інших людей до будь-яких дій або отримання потрібних стимулів;

• експресивну – вираз чи набуття певних переживань, емоцій.

Для досягнення цих цілей зміст комунікаційних повідомлень повиннен включати: знання та вміння (комунікант щось знає чи вміє і може поділитися цим досвідом з іншими людьми); стимули (вольові дії, які спонукають до активності); емоції (комуніканту важливо емоційно «розрядитися», отримати співчуття, а реципієнт шукає позитивних емоцій і душевного комфорту). Саме ці продукти духовної людської діяльності ми називаємо смислами (значеннями). Коли мова йде про соціальні комунікації, мається на увазі рух у соціальному просторі та часі знань, умінь, стимулів, емоцій.

Таким чином, зведення результатів духовної діяльності всього лише до чотирьох ідеальних продуктів є огрубленням і приймається нами умовно. Томуо зробімо два зауваження:

1. У поняття «знання» ми включаємо не тільки санкціоновані розумом факти і концепції, а й інтуїтивно прийняті ціннісні орієнтації, ідеали, переконання і предмети віри, бо людина знає про їх існування в своїй свідомості. У поняття «вміння» входять норми, навички, методи, прийоми, звички, несвідомі установки, що визначають дії людини в тій чи іншій ситуації. Отже, знання – те, що людина думає (зміст мислення), а уміння – те, як людина діє. Принципова різниця між знанням і вмінням та, що знання можна повідомити усно або письмово, а вміння потрібно показати, продемонструвати, бо опис завжди буде неповним.

2. Ідеали, переконання, предаети віри – це синтез раціонального, емоційного і вольового початку, вони не тільки визнаються розумом «найкращими», а й чуттєво переживаються і можуть спонукати до дії. Аналогічно норми і методи являють собою «інструментальне знання» і не вписуються повністю в категорію «вміння».

Початковим джерелом знань, умінь, стимулів, емоцій є індивідуальна психіка, де ці стимули зароджуються і рухаються в психічному часі і просторі (комунікацію з Богом і Природою залишимо осторонь). Для того, щоб почалася соціальна комунікація, комунікант повинен упредметнити свої значення, тобто втілити їх у змісті комунікційного повідомлення. Комунікаційне повідомлення рухається в матеріальному просторі та часі, досягаючи зрештою свого реципієнта. Для того, щоб завершилася соціальна комунікація, реципієнту потрібно розпредметнити смисловий зміст повідомлення, тобто зрозуміти його і включити зрозумілі значення в свою психіку, точніше – в індивідуальну пам'ять.

Соціальна комунікація виявляється досить складним процесом, де відбуваються операції опредметнення і розпредметнення значень і перехід значень з психічного хронотопу в матеріальний хронотоп і знову в психічний хронотоп. Нам немає необхідності детально простежувати ці перетворення, тим більше, що механізм їх відомий дуже схематично. Зазначимо очевидне. Значення, якими володіє комунікант, можуть «опредметнити» двояко: по-перше, у вигляді комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок); по-друге, у вигляді утилітарних виробів (знаряддя, зброя, одяг), де також втілені знання та вміння людини. Реціпієнт може використовувати для осягнення значення обидва види повідомлень, і в обох випадках є свої проблеми. Здавалося б, краще мати справу з усним чи письмовим повідомленням знайомою природньою мовою, спеціально призначеної для сприйняття її даними реципієнтом. Адже значення, втілені у виробах, потрібно вміти витягти, розкодувати і осмислити, що, мабуть, складніше ніж читання тексту рідною мовою. Однак і в останньому випадку адекватне розуміння проблематично. Познайомимося тепер з проблемою розуміння.