Тема 2. Комунікаційна діяльність і спілкування

2.1. Комунікаційні дії та їх форми

Комунікаційну діяльність ми визначили як рух значень (смислів) у соціальному просторі. Елементарна схема комунікації (рис.1.1) відповідає комунікаційній діяльності, точніше – не діяльності в цілому, а елементарній її частині – комунікаційній дії. Комунікаційна дія – завершена операція смислової взаємодії, яка відбувається без зміни учасників комунікації. Суб'єктами, які всттупили в комунікацію, можуть досягатися три мети: по-перше, реципієнт бажає отримати від комуніканта деякі привабливі для нього смисли; по-друге, комунікант бажає повідомити реципієнту деякі смисли, що впливають на поведінку останнього; по-третє, і комунікант, і реципієнт зацікавлені у взаємодії з метою обміну якимись смислами. Відповідно можливі три форми комунікаційної дії.

1. Наслідування – одна з найдавніших форм передачі значень, яка використовується вищими тваринами і птахами, недарма деякі вчені вважали джерелом наслідування стадний інстинкт. Під наслідуванням розуміється відтворення реципієнтом рухів, дій, поведінки комуніканта. Наслідування може бути довільним і мимовільним (несвідомим). Довільне наслідування (імітація) використовується при шкільному навчанні, оволодінні технологіями, майстерністю. Мимовільне наслідування – головний метод первинної соціалізації дітей дошкільного віку.

У суспільному житті через наслідування виникає поширення модних новацій, популярних ідей і віянь. Разом з тим, завдяки наслідуванню, з покоління до покоління передаються традиції, звичаї, стереотипи поведінки. Недарма в «Повчанні Мерікара», пам'ятнику єгипетської писемності XXII-XXIII ст. до н. е.. сказано: «Наслідуй батьків своїх і предків своїх». Можна сказати, що наслідування – один зі способів існування живої соціальної пам'яті.

Е.Фромм серед специфічно людських соціально-культурних потреб відзначав прагнення до уподібнення, пошуку об'єкта поклоніння, ототожнення себе з кимось сильнішим, розумнішим, красивішим. В дитинстві діти уподібнюють себе батькам, у дорослому стані – літературним героям, спортсменам, артистам, воїнам. Цю потребу можна назвати потребою в кумиротворінні (відшукати або створити собі кумира).

Не слід думати, що наслідування не відповідає елементарній схемі комунікаційної дії (рис.1.1), бо не виявляється явного смислового повідомлення, адресованого реципієнту. Насправді таке сповідомлення, що володіє привабливістю для реципієнта, завжди є. Реципієнт цілеспрямовано вибирає комуніканта і використовує його як джерело смислів, які він хотів би засвоїти. Комунікант при цьому найчастіше не усвідомлює своєї участі в комунікаційних діях. Наслідування – це таке об'єкт-суб'єктне ставлення, де активну роль грає реципієнт, а коммунікант – пасивний об'єкт для наслідування.

2. Діалог – форма комунікаційної взаємодіїі, освоєна людьми в процесі антропогенезу при формуванні людської мови і мовлення. Учасники діалогу ставляться один до одного як до рівноправних суб'єктів, які володіють певними смислами. Між ними виникає суб'єкт-суб'єктне відношення, а взаємодія їх має творчий характер в тому сенсі, що досягається соціально-психологічна загальність партнерів, що позначається словом «МИ».

Діалогова комунікація представляється як послідовність висловлювань учасників, що змінюють один одного в ролі комуніканта і реципієнта. Висловлювання – це не слово, не пропозиція, не абзац, а одиниця сенсу, що дає можливість відповісти на нього. Учасники діалогу спільно створюють драматургічний текст, що володіє відносною смисловою завершеністю. Відносність завершення діалогу визначається тим, що реакція на те чи інше висловлювання може проявитися в поведінці реципієнта через багато часу. Література, театр, лекція якраз розраховані на відповідь заповільненої дії. Незавершений діалог переростає в комунікаційний дискурс, що охоплює безліч суб'єктів і триває нескінченно. Тобто, дискурс – це мультисуб'ектний нескінченний діалог.

3. Управління – така комунікаційна дія, коли комунікант розглядає реципієнта як середовище досягнення своїх цілей, як об'єкт управління. У цьому випадку між комунікантом і реципієнтом встановлюється суб'єкт-об'єктні відносини. Управління відрізняється від діалогу тим, що суб'єкт має право монолога, а реципієнт не може дискутувати з комунікантом, він може тільки повідомляти про свою реакцію по каналу зворотнього зв'язку.

Управлінський монолог може бути: у формі наказу (комунікант має владні повноваження, визнані реципієнтом); у формі навіювання (сугестії), коли використовується примусова сила слова за рахунок багаторазового повторення одного і того ж монологу (реклама, пропаганда, проповідь); у формі переконання, апелює не до підсвідомих мотивів, як при навіюванні, а до розуму і здорового глузду за допомогою логічно вибудованої аргументації.

Особливою формою управлінського комунікаційної дії є зараження, яке стихійно виникає в масах людей. Зараження характеризується емоційним напруженням і агресивністю. Його джерелами можуть бути ритуальні танці, музичні ритми, релігійний екстаз, спортивний азарт, ораторська майстерність. Мабуть, як і у випадку навіювання, при зараженні велику роль грають несвідомі спонукання.

Діалог близький до поведінки за схемою «стимул-реакця», він не вимагає такого рівня програмування і організації, як монологічний виступ. Тому саме діалог вважається первинною формою мови, що виникла ще у пітекантропів (1500-200 тис.років назад), а монологічна мова – більш пізнім комунікаційним досягненням, що вимагає більш високої культури мовлення та деяких ораторських навичок.

На рис. 2.1 розглянуті форми комунікаційних дій, які систематизовані за подібністю і розбіжностями. Слід звернути увагу на те, що форми комунікаціїційних дій можуть включати різний зміст, і разом з тим, один і той же зміст може передаватися в двох або навіть в трьох формах, наприклад, навчати чогось можна шляхом показу (наслідування), шляхом інструктажу (управління) або шляхом діалогічного пояснення.

Не слід абсолютизувати межі між різними комунікаційними формами. Наслідування, діалог, управління можуть зливатися один з одним, доповнювати один одного. Так, діалог може стати методом управління, наприклад, сократичний діалог побудований так, щоб заставити опонента визнати правоту Сократа; діалог між вчителем і учнем – звичайна форма педагогічного впливу. Взагалі, будь-який змістовний діалог (беззмістовна балаканина не в рахунок) має на меті здійснити якийсь управлінський вплив на свідомість співрозмовників. Наслідування – це вироджений діалог, де комунікант байдужий по відношенню до реципієнта (ігнорує його), а реципієнт веде уявний діалог з комунікантом.

Комунікаційні ролі		Реципієнт в ролі
		ціленаправленого суб’єкта	об’єкта впливу
Комунікант в ролі	ціленаправленого суб’єкта	діалог	управління
	об’єкта впливу	наслідування	-

Рис. 2.1. Форми комунікаційних дій

Комунікаційні дії є елементарними актами, можна сказати атоми комунікаційної діячності, але використовуються вони і в некомунікаційній діяльності (пізнання, праця). Практично у всіх видах комунікаційної діяльності виявляються форми, розглянуті нами, але переважає одна з форм. Це дозволяє комунікаційну діяльність і в цілому на різних її рівнях представити у вигляді діалогічної, управлінської, наслідувальної, тобто ототожнити форми комунікаційної діяльності та форми елементарних комунікаційних актів.