1.5. Висновки

1. 1.Поняття соціальної комунікації є міжнауковим. У його розробці беруть участь науки: герменевтка, лінгвістика, логіка, психологія, соціологія, філософія, естетика, але головну роль має зіграти загальна метатеорія соціальної комунікації (МТСК), для якої це поняття є базовою науковою категорії, слугує відправною точкою та основою для метатеоретичного дослідження

2. Науковим результатом теми 1 є такі основоположні поняття:

   • Комунікація взагалі – це опосередковане та доцільне взаємодія двох суб'єктів.

   • В залежності від просторово-часового середовища розрізняються чотири типи комунікації: матеріальну, генетичну, психічну, соціальну. Три останні утворюють клас смислової коммунікаціі.

   • Соціальна комунікація є рухом смислів (значень) у соціальному часі та просторі.

   • Смисли, що рухаються в соціальному часі та просторі від комуніканта до реципієнта, є знання, вміння, стимули, емоції.

   • Соціальний простір – система соціальних відносин між людьми, яку вони відчувають інтуїтивно.

   • Соціальний час – інтуїтивно відчувається людьми протягом соціального життя, яке залежить від інтенсивності соціальних змін.

   • Соціальна комунікація, як правило, має маріальну, чуттєво сприйняту форму і духовний зміст.

3. Оскільки соціальна комунікація представляє собою рух смислів у соціальному часі й у соціальної просторі, то випливає звідси і розподіл руху в просторі і руху в часі, які, очевидно, не збігаються і мають свою специфіку. Розглядатимемо ці рухи окремо і назвемо рух смислів у соціальному просторі діатопний, комунікційно-просторовий, або просто комунікаційною діяльністю, а рух смислів у соціальному часі – соціальною пам'яттю, комунікаційно-часовою, діахронічною діяльністю.Разом з тим потрібно завжди мати на увазі закон: комунікційний діяльність і пам'ять – дві сторони однієї медалі, названої «комунікація».

4. Terra incognita. Метатеорія соціальної комунікції, будучи наукою, яка узагальнює, залежить від рівня розробленості комунікаційної проблематики в інших наукових дисциплінах і теоріях. Матеріал розділу 1 показує нерозробленість двох фундаментальних філософських проблем:

   • проблема сенсу: як пов'язані думка і мозок?

   • проблема розуміння: яким чином відбувається опредметнення і розпредметнення значень? Як внутрішньоособисте комунікація перетвориться в зовнішню соціальну комунікацію, і навпаки?

Література

1. Соколов А.В. Загальна теорія соціальної комунікації: Навч.посібник. – СПб.: Вид-во Михайлова В. А., 2002 р. – 461 с.

2. Агафонов А.Ю. Людина як смислова модель світу.– Самара: Вид. дім «Бахрах-М»,2000. – 336 с.

3. Бурдьє П. Початок. – М.,1994. – С. 181-207.

4. Знаків В.В. Розуміння в пізнанні та спілкуванні. – К.: Ін-т психології РАН,1994. – 237 с.

5. Конецька В.П. Соціологія комунікації: Підручник. – М.: Міжнар.ун-т бізнесу та управління,1997. – 304 с.

6. Лосєв А.Ф. Проблема сенсу і реалістичне мистецтво. – М.: Мистецтво,1995. – 320 с.

7. Павіленіс Р.І. Проблема сенсу. Сучасний логіко-філософський аналіз мови. – М.: Думка. – 1983. – 286 с.

8. Петров Л.В. Масова комунікація і культура. Введеня в теорію та історію. – СПб.,1999.– С. 15-34.

9. Соколов А.В. Введення в теорію соціальної комунікаціїції. – СПб., 1996. – С. 17-43; 201-228.

10. Чернишов С.Б. Сенс. Періодична система його елементів. – М., 1993. 223 с.