1.3. Проблема розуміння

До цих пір ми акцентували увагу на смислових процесах у свідомості комуніканта, тепер звернемося до реципієнта, оскільки саме він є кінцевою інстанцією, яка визначає ефективність сенсової комунікації.

Єдиний спосіб опанувати смислами – їх розуміння. Розуміння присутнє у двох розумових процесах: в пізнанні і в комунікації. Коли мова йде про розуміння причинно-наслідкового зв'язку, мотивів поведінки людини, особливостей ситуації, що склалася, має місце пізнавальне розуміння. Коли ж мова йде про розуміння повідомлення, мається на увазі комунікаційне розуміння. Пізнавальне розуміння – предмет вивчення гносеології (теорії пізнання), а комунікаційне розуміння з часів античності вивчається герменевтикою.

Герменевтика етимологічно пов'язана з ім'ям Гермеса, якого давньогрецька міфологія малювала посланцем олімпійських богів, який передавав їх веління і послання людям. В обов'язки Гермеса входило тлумачення і пояснення переданого тексту, йому приписують винахід письма. У Древній Греції герменевтика представляла собою мистецтво тлумачення (інтерпретації) алегорій, символів, творів древніх поетів, перш за все – Гомера. У християнському богослов'ї герменевтика орієнтувалася на тлумачення Біблії.Особливого значення пошуку справжнього змісту священних текстів надавали протестанти, які на цьому грунті непримиренно ворогували з католиками, які вважали неможливим правильне розуміння святого писання у відриві від церковної традиції.

З епохи Відродження герменевтична проблематика ввійшла до складу класичної філології у зв'язку з актуальними тоді проблемами розуміння та включення до сучасність пам'яток античної культури. З XIX століття розпочався період сучасної герменевтики, який трактувався як метод «вживання», в духовне життя, у культуру минулих епох, який властивий гуманітарним наукам, на відміну від природних наук. Вона отримала статус філософської науки, заглибилася в гносеологію і онтологію (М.Хайдеггер, Г.Гадамер, П.Рікер), і комунікаційне розуміння поступово опинилося за межами її предмета.

Комунікаційне розуміння може мати три форми:

• реципієнт отримує нове для нього знання; комунікаційне розуміння зливається з пізнавальним і має місце комунікаційне пізнання;

• реципієнт, що отримав повідомлення, не осягає його глибинний зміст, обмежуючись комунікаційним сприйняттям (наприклад, текст байки зрозумілий, а мораль її зрозуміти не вдалося);

• реципієнт запам'ятовує, повторює, переписує почуті слова чи фрази, не розуміючи навіть поверхненого змісту повідомлення; тоді має місце псевдокомунікація, так як немає руху сенсів, а є лише рух матеріальної оболонки знаків.

Комунікаційне пізнання є творчим пізнавальним актом, тому що реципієнт не тільки усвідомлює поверхневий і глибинний значененя повідомлення, а й оцінює їх з точки зору етичної та прагматичної користі.

Пропонуються різні критерії розпізнавання рівня розуміння. Американські прагматики вважають критерієм поведінку людини: якщо одна людина попросила іншуо вимкнути світло, то неважливі пізнавально-коммнікаціоні операції в головах співрозмовників, важливо, чи буде вимкнено світло. Якщо так, то має місце комунікаціоне пізнання.

Інші вчені вважають, що повідомлення зрозуміле правильно, якщо реципієнт може стати автором розумних стверджувальних висловлювань з приводу його змісту, тобто обговорювати розкриття теми, ідейно-художні якості, стиль викладу, корисність повідомлення і т.д.

Треті відкидають настільки спрощені критерії, вважаючи, що вони не годяться для оцінки адекватного розуміння художнього, релігійного, наукового творіння. Глибоке понігу включає співпереживання, тобто потрібно не тільки впізнати знаки і усвідомити поверхневий і глибинний зміст повідомлення, але також відкрити і пережити той емоційний стан, який оволодів автором в процесі творіння .Звичайно, не кожна людина володіє даром заново відтворювати твори мистецтва у своїй душі.

Завищений, практично недосяжний рівень комунікаційного пізнання живить скепсис щодо можливостей розуміння людьми один одного.

Знаний літературознавець Д.Н.Овсянико-Куліковский (1853 – 1920) стверджував, що повне розуміння однією людиною іншої було б можливо лише тоді, коли сприймає повністю уподібнюється говорящему, втрачає індивідуальні особливості своєї особистості.Щоби повністю зрозуміти Пушкіна, недостатньо прочитати всі книги, які він читав, потрібно ще не читати те, що не читав він.

Проблему розуміння ускладнює ще й той факт, що воно завжди супроводжується «приписуванням сенсу» з боку реципієнта. Отже, проблема комунікаційного пізнання залишаєтьсяся відкритою, це ще одна, поряд з проблемою сенсу, terra incognita нашої науки. Трохи краще справи з комунікаційним сприйняттям. Не доходячи до глибинних мотивів і задумів комуніканта, реціпієнт в змозі підтримувати діалог з ним і навіть «розуміти думки автора настільки, наскільки він здається конгеніальним йому». Що стосується «псевдокомуніції», то, взагалі кажучи, вона – буденне явище в нашому суспільстві і причина багатьох непорозумінь і конфліктів.