2.8. Висновки

1. Комунікаційна дія – завершена операція смислового взаємодії, яка відбувається без зміни учасників комунікації. Залежно від мети учасників комунікаційне дія може здійснюваляться в трьох формах: наслідування, управління, діалог. Комунікаційна діяльність складається з комунікаційних дій. Переважна форма комунікаційних дій (наслідування, або управління, або діалог) стає формою відповідної комунікаціонной діяльності.

2. Суб'єктами і об'єктами комунікаційної діяльності можуть бути: індивідуальна особистість (І), соціальна група (Г), масова сукупність, аж до суспільства в цілому (М). Ті види комунікаційної діяльності, де в якості активного, цілеспрямованого суб'єкта виступає І, або Г, або М, називаються відповідно мікрокомунікацією, мідікомунікацією, макрокомунікацією. Ті види, де І, або Г, або М виступають в ролі об'єкта впливу, називаються відповідно міжособистісним, груповим і масовим рівнем комунікації. Діалог можливий тільки між суб'єктами одного рівня; управління і наслідування – між суб'єктами всіх рівнів.

3. Мікрокомунікаційна діяльність у всіх її формах є мистецтвом, тобто творчо продуктивну, ігрову, а не ритуально-репродуктивну діяльність.

4. Мідікомунікаційне управління є рушійним центром духовного життя суспільства, виступаючи на різних стадіях культури у вигляді міфоцентризму, релігіоцентризму, літературоцентризму, наукоцентризму, політикоцентризму.

5. В історії всіх країн, а держави Російської особливо, макрокомунікація (запозичення досягнень, взаємодія культур, інформаційна агресія) служила джерелом внутрішньополітичних і соціально-культурних переворотів.

6. Комунікаційна діяльність не ланцюжок послідовних комунікаційних дій (операцій), а єдність комунікаційних і некомунікаційних актів, і навпаки, будь-яка некомунікаціона діяльність (пізнання, праця) включає в свою структуру комунікаційні дії.

7. Комунікаційна діяльність включає не одного, а двох соціальних суб'єктів (на відміну від трудової і пізнавальної діяльності), які мають одного виконавця. Звідси випливає, що комунікаційна діяльність є суспільними відносинами, полюсами кторого є співробітництво і конфлікт.

8. Усна комунікаційна діяльність є духовне спілкування соціальних суб'єктів, вона не буває поза спілкуванням.

9. Гра – творчо-комунікативна дію, яка слугує джерелом формування людської культури. Гра є творчим (продуктивним) духовним спілкуванням незалежних суб'єктів, що здійснюється в рамках добровільно прийнятих ними умовних правил і володіє етичною та естетичною привабливістю. Залежно від мети ігри поділяються на чотири типи: гра-маскарад, гра-ілюзія, гра-розгадка, гра-змагання.

10. Псевдоігра – гра, яка втратила творчу складову, але зберегла комунікаційну складову, укладену в ігровій формі. Псевдоігри діляться на трудову повинність, обрядові ритуали, повсякденнні ритуали (етикет). Ритуально-етикетні псевдоігри входять до складу соціальної пам'яті.

11. Правда – достовірне і суб'єктивно–мотивоване повідомлення комуніканта, яке не суперечить етичним уявленням реципієнта. Антипод правди – неправийда (фальш) виступає у вигляді помилки, напівправди, брехні. Обман – комунікаційне управління за допомогою брехні або напівправди. Ілюзія – добровільний самообман.

12. Terra incognita комунікаційно-просторової діяльності дуже широка, можливо, поступаючись в цьому відношенні лише комунікаційно-часовій (мнемічній) діяльності, ще менш вивченою. Сформулюємо тільки дві проблеми:

• для реципієнта в рівній мірі марні повідомлення, в яких містяться лише вже відомі йому смисли, і повідомлення, які складаються з невідомих смислів. Перші відкидаються як беззмістовні (тривіальні), другі – як незрозумілі (недоступні). Оптимальним є повідомлення, в якому відоме дозволяє зрозуміти (розкодувати) невідоме і зробити його надбанням свідомості реципієнта. Тобто, в повідомленні повинен дотримуватися баланс між відомим і невідомим реципієнту. Який цей баланс?

• людина не може звільнитися від комунікаційної взаємодії з іншими людьми, жити в суспільстві і бути вільним від соціальної комунікації не можна. Ми всі перебуваємо в мережах керуючих (маніпулюючих) нами комунікаційних служб. Ці служби часто оперують брехнею з розрахунку. Однак не існує «детектора брехні», який діагностував б недобросовісні акції на рівні групової чи масової комунікації. Чи не можна на противагу технологіям комуникаційного управління розробити технології виявлення нещирості?