2.6.2. Псевдогра як нетворча комунікаційне дія

Псевдогра – це гра, яка втратила творчу складову, але зберегла комунікаційну складову, укладену в ігровій формі. Псевдогра не володіє невимушеністю, добровільністю, непередбачуваныстю результату, навпаки, – вона являє собою обов'язкову послідовність зумовлених дій, відступи від якої не допускаються. Ці дії є комунікаційними вербальними або невербальними діями, позбавлені творчого утримування. Тому псевдогру можна визначити як нетворчу комунікаційну дію. Псевдоігри діляться на трудовий обов’язок і ритуал.

Псевдоігровий трудовий обов’язок здійснюєся під дією зовнішнього примусу (обов'язок, насильство). Так актор, що втратив натхнення, вимушений підносити глядачам псевдогру, бо не може покинути сцену. Акторська гра перетворюється на трудовий обов’язок, для виконання якого потрібно не новаторсько-продуктивна, а наслідувально-репродуктивна діяльність, яка створює видимість ігрової, навіть театралізованої дії. Інший приклад -– студент, що змушує себе шляхом зубріння освоювати нецікавийний для нього навчальний предмет.

Ігрову форму можна, запозичуючи театрознавчий термін, назвати перформанс, тобто спосіб виконання, препіднесення реципієнтам будь-якого сенсу. У перформансі пріоритет мають не слова, а невербальні дії, поведінка учасників. Перформанс керування використовується не тільки в театрі, а й у масових святах і карнавалах, політичних шоу і демонстраціях, рекламних кампаніях, але областю її зародження були священні ритуали і палацові церемонії.

Ритуали діляться на обрядові і повсякденні. Обрядовий ритуал спочатку був священним дійством, містичним діалогом зі надприродними силами. Ясно, що такий діалог – справа серйозна, від якої залежить благополуччя суспільства. Тому серйозний зміст вливався в театралізований перформанс, щоб зробити його приємнішим для божественних реципієнтів. Оскільки імпровізація виключалася, релігійний ритуал спочатку був обов'язковим служінням, а не вільною грою. Витончені церемоніали були розроблені в палеокультурі для спілкування з «земними богами» – різними владиками.

Згодом під ритуалом стали розуміти традиційну обрядовість будь-яких загальнодарських дій, наприклад святкові ходи і збори, весільні торжества, похорони і т.п. Обрядові ритуали не мають таких ознак гри, як творчі новації, вільний вхід і вихід, непередбачуваний результат, але зберігають емоційно-етичу привабливість завдяки яскравій ігровій формі (перформаціі).

Обрядовий ритуал наближається до гри-ілюзії, бо йому властива функція соціального самоманіпулювання, згладжування соціальних відмінностей і конфліктів, демонстрація солідарності та єдності (яких в реальному соціальному житті майже завжди немає). Його можна назвати «псевдогрой-ілюзією», яка розігру традиційні сюжети в заздалегідь заданих обставинах. Саме тому ритуальна поведінка народних мас посилено насаджудалося тоталітарними режимами як перформансів, що підтверджують лояльність режиму (паради, мітинг, демонстрації і т. п.). Це питання всебічно розглянуто в монографії В.В.Глебкіна «Ритуал у радянській культурі».

Повсякденний ритуал або етикет – це стандартна, стійка норма повсякденного спілкування людей, прийнята в даній культурі. При цьому передбачається, що ритуально-етикетна поведінка – лише формальна процедурара, яка не розкриває справжніх почуттів і задумів учасників. Тому й кажуть: «для нього це лише ритуал», маючи на увазі якщо не пряме лицемірство і облуда, то в усякому разі невідповідність внутрішнього світу і зовнішнього перформансу.

Ритуально-етикетні норми відіграють велику роль в культурному спілкуванні. Феномен такту є ритуалізаціяєю повсякденності. Тактовна людина не вставить в розмову репліку про власну особисту проблему, навіть якщо вона для нього в тисячу разів важливіше теми світської бесіди. На відміну від обрядових ритуалів, які представлять собою «псевдогру-ілюзію», буденний етикет зближується з «псевдогрой-маскарадом».

Зі сказаного випливають два висновки:

• псевдогра – вироблений суспільством комуникаційний засіб для збереження і передачі в часі значущих смислів; це дуже важливий елемент соціальної пам'яті, що діє на всіх стадіях розвитку культури – від археокультури до постнеокультури.

• двостороння гра, що має діалогову комунікаційну форму, є першоджерелом найважливіших культурних смислів. І.Хейзінга, знаменитий нідерландский культуролог, небезпідставно стверджував: «в міфі і в культі народжуються великі рушійні сили культурного життя: право і порядок, спілкування, підприємництво, ремесло і мистецтво, поезія, вченість і наука. Тому і вони йдуть корінням в той же грунт ігрового дії ».