2.4. Спілкування як соціально-психологічна і комунікаційна категорія
Категорія «спілкування» часто ототожнюється з категорією «комунікація». Це ототожнення відбувається само собою в англомовних текстах, де крім communication немає іншого слова для перекладу російського «спілкування». У «Психологічному словнику» під редакцією В.П.Зінченка та Б.Г.Мещерякова (М.: Педагогіка-Прес, 1996) є посилання: Комунікація, див. Спілкування. Спілкування ж визначається як «взаємодія двох або більше людей, що складається в обміні між ними інформацією пізнавального або афективного характеру», тобто обміні знанями чи емоціями. Суспільствознавець Ю.Д.Прилюк прийшов до висновку, що «етимологічно і семантично терміни «спілкування» і «комунікація» тотожні».
Проте є соціальні психологи, які притримується більш широких поглядів. Б.Д.Паригін стверджує: «Під спілкуванням треба розуміти не тільки відносини симпатії чи антипатії в масштабах малої групи, але і всяке взагалі соціальне відношення – економічне, політичне, оскільки воно має свою соціально-психологічну сторону і виявляється в більш-менш опосередкованому контакті між людьми. Вся сукупність соціальних відносин суспільства незалежно від їх масштабності (мікро- або макросередовище) може розглядатися як один із проявів і результатів спілкування між людьми».
Ототожнення категорій «спілкування» і «соціальна комунікація» було б найлегшим і простим рішенням, але є небезпека втратити при цьому важливі аспекти категорії «спілкування», упущені комунікаційними теоріями. Зазвичай спілкування включається в практичну діяльність людей (спільна праця, пізнання, гра), хоча спостерігається і можливість відокремлення спілкування в самостійну активність, що задовольняє потреби людини в контактах з іншими людьми, тобто комунікаційну потребу. У загальному випадку розрізняють три сторони, або три плани спілкування (Г.М.Андріява, Б.Д.Паригін, А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський):
перцептивна сторона – взаємне сприйняття, прагнення до розуміння мотивів поведінки партнерів;
комунікативна сторона – обмін висловлюваннями, знаковими повідомленнями;
інтерактивна сторона – обмін не тільки словами, а й діями згідно з прийнятою програмою спільної практичної діяльності.
Таким чином спілкування постає як сума трьох різноманітних процесів: перцепція (пізнання людьми один одного) + комунікація, яка приймається як вербально-словесно-мовна діяльність + спільні цілеспрямовані дії, наприклад будівництво будинку або гра в футбол. У цьому рівнянні допущені чотири спрощення: по-перше, комунікативна сторона зводиться до вербальної комунікації, що полягає в обміні висловлюваннями, і не береться до уваги безсловесне спілкування між людьми, наприклад, взаєморозуміння гравців зіграної футбольної команди або партнерів в танці і т.п., у цих випадках випадає сторона Б, а сторони А і В залишаються, по-друге, враховуючи випадок перетворення комунікації в зміст спілкування, коли випадає сторона В, слід було б констатувати обов'язковість присутності у всіх випадках спілкування акта перцепції і факультативність сторін Б і В; по-третє, інтеракція тобто спільна трудова діяльність, може бути у вигляді фізичної праці (матеріальне виробництво) або у вигляді розумової праці (духовне виробництво); ця розмежованість принципово важлива, тому що спільне духовне виробництво по суті справи зливається з вербальною комунікацією між учасниками (наприклад «мозкова атака», наукова полеміка, співавторство публікацій), а в разі матеріального виробництва такого злиття немає; по-четверте, ця формула взагалі не придатна для письмового спілкування або для електронної комунікації.
Результатом є проста арифметична формула: С (спілкування) = А (перцепція) + Б (комунікація) + В (інтеракція) перетворюється у більш складну логічну формулу:
Формула читається так: спілкування являє собою перцепцію А і (Λ – знак кон'юнкції – логічного множення) вербальну комунікацію Б або (V – знак діз'юнкціі – логічного додавання) відсутність такої (¬ – знак заперечення, логічне «не») і матеріальну інтеракцію В або відсутність такої. Оскільки випадок, коли немає ні Б, ні В, виключається (спілкування бути не може), то залишаються такі варіанти:
– матеріальна
праця, яка супроводжується словесною
комунікацією;
– спілкування за
допомогою словесної (вербаленної)
комунікації, духовна праця, при якому
В = Б;
– матеріальна
праця без
словесного супроводу;
– спілкування за
допомогою несловесної
(невербальної) комунікації.
Радянські філософи і соціальні психологи, зрозумівши проблему спілкування, як правило, мали на увазі варіант 1 і ототожнювали поняття спілкування з поняттям der Verkehr (нім. зв'язок, повідомлення, рух), використане в працях К Маркса. Відповідно до Маркса, спілкування (Verkehr) не обмежується рухом смислів (значень), воно може приймати матеріальну форму. Матеріальне спілкування відображає виробничі відносини між людьми (розподіл праці, володіння власністю, керівництво і виконання), які реалізуються в процесі матеріального виробництва. Згідно з цим варіантом, соціальна комунікація, тобто рух смислів у соціальному часі та просторі, виявляється частиною соціального спілкування.
Решта варіантів показують обмеженість цього висновку. Варіант 3, де словесна комунікація відсутня взагалі, знімає питання про співвідношення спілкування і комунікації. Що стосується варіантів 2 і 4, то перш, ніж аналізувати їх зміст, потрібно констатувати нерозривність перцепції як зі спілкуванням, так і з усною комунікацією у вербальному і невербальному вигляді.
Справді, реальне комунікаційне діяння у всіх його формах –наслідування, управління, діалог – обов'язково включає сприйняття партнерами один однього, формування їх образів (іміджів) у свідомості суб'єктів комунікації і їх емоційне переживаня, тобто перцепцію. Для ефективного управління або діалогу важливо передбачити реакцію реципієнта на те або інше повідомлення, потрібно знати мотиви, якими він керується, його очікування та комунікаційні навички. З іншого боку, реципієнт формує своє ставлення до комуніканта: байдужість, довіру,симпатія і т.д. Тобто, комунікант і реципієнт «моделюють комунікативно значущі особливості особистості співрозмовника» (А.А.Леонтьєв).
Виходячи зі сказаного, варіанти 2 і 4 перетворюються на твердження: спілкування є духовнею працею у вигляді словесної (вербальної) комунікації або спілкування є несловесною (невербальною) комунікацією. Можна ці тверждення об'єднати і тоді виявляється, що усна комунікація в цих випадках не частина спілкування (варіант 1), а тотожна спілкуванню.
Отже, можна зробити такі висновки:
Усна комунікація: не буває поза спілкуванням, в той час як спілкування може не включати словесну комунікацію.
Співвідношення між усною комунікацією і спілкуванням відбувається у двох варіантах:
комунікація – духовна складова матеріально-виробничого спілкування (частина спілкування);
керування вичерпує зміст духовного спілкування (тотожна спілкуванню).
Усна комунікаційна діяльність є духовним спілкуванням соціальних суб'єктів. Звернемо увагу на те, що ця дефініція не суперечить визначенню комунікаційної діяльності як руху смислів у соціальному просторі; адже духовне спілкування соціальних суб'єктів є не що інше як вже згаданий рух.
Письмова комунікація та електронна комунікація збігаються з письмовим спілкуванням, оскільки спільна матеріально-виробнича діяльність виключається.