• Світ речей і людей – це світ унікальних і неповторних втілень

духовних монад; у кожній монаді закладений внутрішній принцип розвитку (унікальність кожної людини), при цьому монада відображає весь світ (кожна людина мікрокосмос – універсум).

• На відміну від ототожнення всієї психіки і свідомості провів вперше в

історії різницю між свідомим і несвідомим станом людського духу. В душі відбуваються переходи свідомих уявлень у несвідомі й навпаки.

• Усі монади відображають світ, але монади, що відрізняються

пам’яттю, володію ще душою (Г.Лейбніца на відміну Дж.Локк не визнавав душу в тваринах); відмінність людини від тварин – у здатності усвідомлювати свої сприйняття.

• Душа і тіло діють за своїми законами (паралельно), а гармонія

між ними встановлюється Богом (вищою монадою, абсолютом). Підхід Г.Лейбніца до співвідношення душі і тіла згодом отримав назву психофізичного паралелізму.

Доктрина психофізичного паралелізму знайшла багатьох прихильників у роки становлення психології як самостійної науки. Ідеї Г.Лейбніца змінили і розширили уявлення про психічне. Його поняття про несвідому психіку, "малі перцепції" і апперцепції надійно ввійшли в наукове знання про предмет психології.

Наукова система Г.Лейбніца продовжена в працях І.Канта, І.Гербарта, В.Вундта, Е.Гуссерля, представників інших, у тому числі психологічних шкіл. Творець диференціального числення (1684). Засновник математичної логіки Г.Лейбніц передбачив закон збереження енергії.

У XVII ст. виник напрямок, що отримав назву емпіризм (досвід). Напрямок філософської і психологічної думки, що визнавало чуттєвий досвід єдиним джерелом знання.

Розрізняють ідеалістичний і матеріалістичний емпіризм. Ідеалістичний емпіризм обмежує досвід лише сукупністю відчуттів і уявлень, що немає нічого спільного з об’єктивною реальністю (якою є об’єктивна реальність – ніхто не знає). Матеріалістичний емпіризм визнає, що джерелом чуттєвого досвіду є об’єктивно існуючий зовнішній світ.

Початки матеріалістичного емпіризму в Англії поклав Ф.Бекон, подальший розвиток цих ідей відбулося у працях Томаса Гоббса і Джона Локка.

Т.Гоббс про «людину природну» і «людину цивільну»

Томас Гоббс (1588-1679) - англійський філософ-матеріаліст. Найбільше ґрунтовно і глибоко з усіх мислителів XVII ст. поставив проблему єдності емпіричного і раціоналістичного методів пізнання.

Народився в сім’ї священика. Після закінчення школи поступив в Оксфордський університет (1608). Закінчившив університет стає вихователем у аристократичній родині У.Ковендиша (згодом герцога Девонширського), з котрим підтримував стосунки до кінця життя.

На формування психологічних поглядів Т.Гоббса значний вплив мали бесіди з Ф.Беконом, поїздки на Європейський континент, а також твори Г.Галілея і Р.Декарта і спілкування з ними.

Основні праці Т.Гоббса: "Елементи природного і політичного закону" (1640), "Про громадянина" (1642), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658), "Левіафан" (1651) та ін.

Синтез раціоналізму й емпіризму став однією з найголовніших життєвих задача Т.Гоббса.

За Т.Гоббсом, спочатку в силу вступає чуттєве, емпіричне знання. Починається індуктивний рух – шлях від знання до пізнання причин. Далі слід іти протилежним шляхом дедукції: знаючи причини, прогнозувати дії

Родоначальник семіотики - науки, що досліджує властивості знаків і знакових систем, основоположник соціології нового часу, продовжувач вчення Ф. Бекона, систематизтор науки.

У Т.Гоббса механістичний детермінізм одержав стосовно до психіки гранично завершене втілення. З Т. Гоббса починається безсуб'єктна психологія, у якій свідомість розглядається як картина механічного поєднання змістів.

Поняття "особистість" не має психологічного навантаження і вводиться лише для визначення її осудності при розгляді дій.

Т. Гоббс проголосив розум продуктом асоціації, що має своїм джерелом пряме чуттєве спілкування організму з матеріальним світом.

За основу пізнання Т.Гоббсом був прийнятий досвід. Раціоналізму протипоставлений емпіризм. Під девізом досвіду виникла емпірична психологія.

Т.Гоббс продовжує традиції скептицизму Нового часу: перш за все слід "упевнитися в нашому власному незнанні", щоб розчистити ґрунт для пізнання. Його відрізняла жорстка логіка мислення: "Метод повинний відповідати порядку творення речей".

Людина, на думку Т.Гоббса, є проміжна ланка між природою і суспільством. З одного боку, вона – складає тіло природи, а з іншого – конструктор штучного соціального тіла.

Тому він розглядає сутність людини у двох аспектах:

• у творі "Про людину" - як тіло природи;

• у роботі "Про громадянина" - як конструктора соціальних тіл.

Для того, щоб розібратися у вченні Т.Гоббса про «людину природну» і «людину цивільну», необхідно звернутися до його позицій у теорії пізнання.

Природа людини – це сукупність потреб, пристрастей, природних здібностей і сил, таких, як здатність харчуватися, рухатися, розмножуватися, відчувати, розум. Ці здібності ми називаємо природними, і вони містяться у визначенні людини як обдарованої розумом тварини.

Відповідно до двох основних частин, з яких складається людина, Т.Гоббс розрізняє в ній два види здібностей - фізичні і духовні. Щодо духовних здібностей, то таких існує дві: здатність до пізнання, уяви чи уявлення, і здатність до вольових дій.

Співвідношення фізіологічних і психічних процесів у людині Т.Гоббс розумів матеріалістично. Заперечуючи проголошену Р.Декартом незалежну від тілесного органа духовну субстанцію, він стверджував необхідність наявності в будь-якого роду діяльності реального тілесного суб'єкта. Так мислить тільки матерія - тілесний організм.

Психіка - це тінь реальних матеріальних процесів підпорядковується законам природи.

Усю психіку Т.Гоббс зводив до образів: початок усіх уявлень дає відчуття, пам'ять - уявлення, що відійшло в минуле, мислення - потік образів відповідно до правил асоціацій. Свідомість – паралельно виникаючий прояв цих дій.

Продукт чуттєвого пізнання, за Т.Гоббсом, - "ідеї", "фантоми (примари)", "фантазми", що він прирівнює до образа матеріального об'єкта.

Одержавши ідеї, люди позначають їх знаками. Т.Гоббс залишає оригінальне вчення про знаки, їхню структуру (матеріал і значення), класифікації (сигнали, мітки, знаки і т.д.) і ролі в пізнанні. При цьому він не обмежує значення знаків пізнавальними функціями.

Уява, на думку Т.Гоббса, є ослаблене відчуття і властиве людям і багатьом тваринам (у сні і наяву), ілюзорний плід довільної духовної творчості.

Уявлення - це ослаблене відчуття, коли бажаємо позначити саму річ (уявити її саму). Уявлення виникають з відчуттів за законом інерції у вигляді ослабленого сліду. Вони (уявлення) утворять ланцюг думок у тому самому порядку, у якому змінювалися відчуття.

Пам'яттю називається бажання "виразити факт ослаблення і позначити, що відчуття зблякло, застаріло і відійшло в минуле".

Таким чином, у теорії пізнання Т.Гоббсом стверджується генетичний підхід, що у ХVІІ ст. тлумачився в змісті послідовної формально-логічної конструкції - "метод, відповідно до якого варто починати з визначень і виключення багатозначності".

Т. Гоббс є одним із засновників ідеї про рівність здібностей людей. За здібностями, потребами і пристрастями всі люди від народження рівні, ніякої вродженої ознаки становості на них немає.

"Природа створила людей рівними у відношенні фізичних і розумових здібностей".

Відмінності у фізичній силі і розумі між людьми не такі, "щоб одна людина могла претендувати на якесь благо для себе, на яке інший не міг би претендувати з таким же правом. З цієї рівності здібностей виникає рівність надій на досягнення наших цілей".

Таким чином, у людини немає вроджених переваг один перед іншим, розходження виникають за життя; розходження розуму існують у вигляді активності і пасивності.

Причини розходжень розуму, на думку Т.Гоббса, криються в пристрастях, тому що думки відіграють стосовно бажань роль шукачів і вивідачів, що шукають шляхів до бажаних цілей. Але бувають розходження в їхньому вихованні і тілесному пристрої, звідси - розходження в "об'єктах пристрастей".

Т.Гоббс зробив начерк вчення про асоціативні зв'язки в мисленні. Вихідною послужила теза про те, що думка "може переходити від однієї речі майже до будь-якої іншої".

Він запропонував класифікацію випадків зчеплення образів свідомості один з одним - типів "переходів думки". Пояснювальним принципом асоціацій служив закон механічного зчеплення психічних елементів за суміжністю.

Т.Гоббс був першим, що надав асоціації силу універсального закону психології.

Один із розділ праці "Левіафан" Т. Гоббс назвав "Про мову". Загальне використання мови полягає в тому, щоб перевести нашу уявну мову в словесну.

Мова уявляється як результат спілкування (філогенезу) і процесу освоєння історичного досвіду людства: "Діти не обдаровані здатністю до міркування доти, поки вони не одержали здібності мови; проте вони називаються розумними створіннями в силу можливості мати здатність до міркування в майбутньому.

У Т. Гоббса намітився погляд на знак як "на те, що представляє щось інше, від нього, знака, відмінне". У структуру знака він уключав значення і матеріал. Соціокультурну обумовленість походження й еволюції мови в теорії Т.Гоббса є наявна в багатьох творах.

Центральним нервом матеріалізму Т.Гоббса стали соціально-психологічні проблеми. Прагнучи саму політику перетворити в науку, він розробляв її основи в руслі тих питань, що відносять нині до політичної психології.

У цьому контексті чітко проглядаються концепції двох станів у взаєминах людей:

• природного стану - "анархії і взаємної ворожнечі", коли у

взаєминах люди прагнуть до користі, заради чого змушені приносити навколишнім шкоду.

Загальним принципом у "природному стані" є "війна проти всіх".

Вихід з цього стану підказує розум: пошук "придатних умов миру, на основі яких люди можуть дійти згоди".

Результат такої угоди - держава, у якому здійснюється "владарювання розуму, мир, безпека, благодійність, вишуканість, знання, прихильність";

• суспільного стану людей, коли продовжують діяти природні

закони, однак у модифікованому виді.

"Полум'я пристрастей ніколи не просвітлює розум", але підштовхує людину до пошуку й ухвалення компромісного рішення.

У результаті такого "пориву" людина стає соціальною істотою, створюється мова і система знаків - мова, що зробила можливим підписання договору.

У такій інтерпретації в антропології Т.Гоббса проглядається висновок про те, що люди створили себе своєю власною діяльністю.

Людська думка, вважав Т.Гоббс, створила державу. В теорії держави, що особливо активно розроблялася Т.Гоббсом, значним є соціально-психологічний компонент.

Т.Гоббсом формулюється концепція соціальних установок, висунуті ідеї психології "натовпу" і влади (правителя). Особливе значення надається психологічним аспектам у вирішенні проблеми управління.

Сміливе і послідовне вчення Т.Гоббса зробило вплив на уми видатних мислителів другої половини XVII і XVIII століть. Багато чого з психологічних поглядів періоду епохи Нового часу залишиться незрозумілим, непоясненим і неповним, якщо не врахувати плідні для науки ідеї і концепції Т. Гоббса.