2. Формулювання тексту початкового варіанта проекту.

Як показує практика, робоча група не завжди готує проект у цілому. При виробленні проектів значних за розміром нормативно-правових актів різні глави, а навіть окремі статті, готуються членами комісії, найбільш компетентними у вирішенні цього питання. Потім готовий варіант глави або статті обговорюється й остаточно доопрацьовується на засіданні робочої групи.

Може бути й так, що одну й ту саму статтю або главу проекту паралельно розробляють декілька авторів і в процесі обговорення остаточно приймається найкращий варіант.

Але при розробці проектів актів поточної правотворчості варто прагнути до того, щоб проект переліку актів, що втрачають силу і змінених у зв’язку з виданням нового акта, готувався як складова частина проекту основного акта.

У процесі складання проектів деяких актів виникає необхідність підготовки інших актів з метою їх розвитку і конкретизації.

У практиці нормотворчості деяких закордонних країн застосовується інший прийом: одночасне вироблення актів усіх "рівнів" по даному питанню — від закону до інструкцій міністерств і відомств. Це сприяє правильному застосуванню норм, попереджує неоднозначне тлумачення нормативно-правових актів. Тому роботу з підготовки основного та конкретизуючого актів доцільно починати одночасно.

6. Основні вимоги до проектів нормативно-правового акту.

Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки.

Структура законопроекту:

1. Нормативний матеріал у законопроекті викладається у логічній послідовності, з тим щоб забезпечити доступність закону для огляду, правильного його розуміння та застосування.

2. Кожен законопроект має назву, у якій в кількох словах викладається його зміст і яка є складовою частиною офіційного тексту закону. Для цього використовуються інформативні поняття, які дозволяють розпізнати предмет, що регулюється даним законом. Наприклад, Закони України "Про систему оподаткування".

3. У випадках, коли є потреба роз'яснити необхідність і мету видання закону, в законопроекті дається вступна частина - преамбула. Правові норми до преамбули не включаються.

4. У законопроекті спочатку вміщуються норми загального характеру, що встановлюють принципи правового регулювання і містять правила, які повинні враховуватися при застосуванні наступних норм закону. Далі вміщуються норми, згруповані з окремих питань, що стосуються того або іншого аспекту правового регулювання. Потім викладаються додаткові положення, які стосуються всіх або кількох питань, що належать до сфери регулювання цього закону.

5. Наприкінці законопроекту наводяться прикінцеві положення.

Прикінцеві положення повинні містити: строк набрання чинності законом, доручення, пов'язані з прийняттям закону та приведенням нормативних актів у відповідність із прийнятим законом. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони є, також включаються до прикінцевих положень.

Нормативні положення повинні включати всі необхідні аспекти правових норм без зайвої деталізації. Закон регулює правовідносини, а не вирішує конкретне питання.

Для правильного застосування норм і виключення різнотлумачень кожне нормативне положення має бути чітко викладено і сформульовано таким чином, щоб не виникало сумніву стосовно строку дії в часі.

Внесення змін до законів.

Під час підготовки законопроектів про внесення змін до законів слід використовувати певні прийоми і способи нормопроектної техніки.

До закону можуть вноситися такі зміни: нова редакція закону, його розділів, глав, статей, частин статей, пунктів, підпунктів, абзаців, речень; заміна слів та їх виключення; доповнення закону розділами, главами, статтями, частинами статей, пунктами, підпунктами тощо.

Якщо в законопроекті зазначається строк введення закону в дію, законопроект має складатися з двох розділів. Перший - внесення змін до закону, другий - строк набрання чинності законом та доручення, що зумовлені прийняттям закону. Це правило не застосовується, якщо закон викладається в новій редакції. Його структура має бути такою, як і структура закону, викладеного в новій редакції.

У разі внесення змін до статті, яка має кілька частин, пунктів, абзаців, слід обов'язково вказувати їх місце розташування.

Якщо зміни вносяться до кількох законів, вони подаються в хронологічному порядку, причому, якщо в переліку актів, до яких вносяться зміни, є кодекси, вони ставляться на першому місці.

Якщо закон доповнюється новим розділом (главою, статтею), він також ставиться на першому місці. Нумерація при цьому не змінюється.

Щодо зміни термінології або назви органів в усьому тексті закону, то такі зміни слід об'єднати, вони розташовуються наприкінці законопроекту.

Крім того, слід пам'ятати, що тексти законів пишуться за правилами граматики і тому при внесенні змін слід враховувати розділові знаки, що є в тексті статті.

У законі, до якого вносяться зміни, обов'язково зазначається джерело опублікування.

Перелік законів та інших нормативно-правових актів, які підлягають визнанню такими, що втратили чинність, повинен бути юридично обгрунтованим і вичерпно повним.

До переліку включаються всі акти або їх окремі норми, якими вносилися зміни до актів, що скасовуються.

Закони тимчасової дії, строк дії яких минув, до переліку не включаються.

У переліку закони та інші нормативно-правові акти розташовуються в хронологічному порядку за датою їх видання та номерами статей Відомостей ВРУ, де вони опубліковані.

Переліки законів та інших нормативно-правових актів, що підлягають визнанню такими, що втратили чинність, готуються як цілісний закон, як додаток до нього (якщо перелік налічує багато актів). В останньому випадку в додатку обов'язково зазначається яким законом він затверджується.

Якщо доцільне встановлення строку набрання чинності законом, він, як і аналогічний закон про внесення змін, має складатись із двох розділів: перший - затвердження переліку актів, що підлягають визнанню такими, що втратили чинність, другий - строк набрання чинності законом.

Лінгвістичні, граматичні, логічні та формально-юридичні вимоги до підготовки проекту закону.

Під час підготовки тексту проекту акта слід дотримуватися таких вимог:

• логічна послідовність – полягає у логічному зв'язку усіх компонентів проекту акта, чітко виявлених причинно-наслідкових зв'язках між повідомлюваними діями - як у межах одного речення, так і в межах усього акта;

• належна ясність викладу, точність опису – базується на правильному та професійно грамотному доборі слів і словосполучень (термінів), точності, лаконічності і водночас доступності мови актів;

• свобода від суперечностей – виявляється, зокрема, у тому, що обрані слова (словосполучення) належать до різних сфер мовлення. Неприпустима в актах суперечність смислового плану, коли наведені в тексті норми не узгоджуються одна з однією або взаємно виключаються, а також використання розмовної лексики, русизмів;

• лаконічність – досягається шляхом попереднього обдумування змісту проекту акта, складення плану, оптимальної заміни складних речень простими, а також уникання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів в значній кількості;

• правильність компонування проекту акта – кожен аспект порушеного питання повинен зайняти певне місце в логічній структурі проекту акта та не збігатися з іншим аспектом. Недотримання цієї умови призводить до розтягнутості, великого вступу, складних мотивувань, повторів;

• нормативність мовних засобів офіційно-ділового стилю – мова актів повинна відповідати сучасним правописним нормам. Слід вживати слова (терміни) у значеннях, закріплених за ними словником.

Не допускається у проектах актів повтор нормативних положень, визначених раніше прийнятими нормативно-правовими актами. Текст проекту акта викладається стисло, простою літературною мовою, по можливості короткими фразами. Мова повинна бути зрозумілою і точною, фрази - нескладної конструкції без зайвого перевантаження підрядними реченнями і займенниками. Необхідно також уникати прислівникових і дієприслівникових зворотів.

Особливу увагу необхідно звертати на точність термінології. Визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який у нього вкладають літературознавці, вчені та юристи, і має бути уніфікованим по всьому тексту закону. Якщо термінологія обмежується лише даним проектом, то дається відповідне застереження.