3. Напрями і форми регулювання міграційних процесів

Глобальні міграційні процеси робочої сили вимагають державно­го, міждержавного та наддержавного регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили - ц_е сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на мі­граційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки.

Система міждержавного регулювання трудової міграції населен­ня включає: а) регулювання міграційних процесів на основі двосто­ронніх міждержавних угод; б) багатостороннє регулювання міжна­родних міграційних процесів шляхом підписання міжнародних угод і конвенцій на загальносвітовому рівні, а також досягнення домовле­ностей у межах окремих інтеграційних угруповань.

Процес наддержавного регулювання міжнародної міграції робо­чої сили відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксова­них у документах міжнародних організацій, насамперед МОП та МОМ. Держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним.

У розвинених країнах використовуються спеціальні механізми регулювання трудової імміграції, еміграції та рееміграції (табл. 6.4).

4. Загальне оцінювання стану міграційних потоків з України та в Україну. Державне регулювання зовнішньої міграції в Україні

Масова міграція з території України пережила чотири хвилі. Пер­ша розпочалася близько 1880 р. і тривала до Першої світової війни. Вона зумовила переселенські акції українців на Далекий Схід і Бал­кани, обезземелювання значної частини українського селянства Га­личини і Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу до

Напрям регулювання	Форма ре­гулювання	Метод регулювання міжнародного трудової міграції
Стимулювання рееміграції	Заходи щодо повернення іммігрантів на батьків­щину	Програми стимулювання рееміграції: виплата вйГ хідної допомоги при добровільному звільненні ім­мігрантів з роботи та їх поверненні на батьківщину, причому одержання вихідної допомоги позбавляє іммігранта права повторно в’їхати до приймаючої країни (Німеччина Франція. Нідерланди)
		Програми професійної підтримки іммігрантів: на­дання можливості іммігрантам, які одержали освіту в розвиненій країні, працевлаштуватися на більш ви- сокооплачувану і престижну роботу на батьківщині (Франція, Німеччина. Швейцарія).
		Програми економічної допомоги країнам з масо­вою еміграцією. Розвинені країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвес­тиції частини переказів працівників на батьківщи­ну й частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, що розвиваються, які могли б стати місцями роботи для реемігрантів (наприклад, двосторонні відносини Німеччини і Туреччини)
Регулювання еміграційних процесів	Регулюван­ня обсягів еміграції та якісного складу емі­грантів	Відмова в еміграції через нестачу в країні кваліфі­кованих і висококваліфікованих фахівців або за не­сприятливої демографічної ситуації
	Використан­ня еміграції як засобу залучення валютних ресурсів в економіку країни	Емігрантам відкривають валютні рахунки з надан­ням вищих відсоткових ставок, створюють вигідні умови для використання цих коштів, вимагають пе­реказувати у країну певну частку зарплати та ін.
	Захист прав емігрантів за кордоном	Укладення двосторонніх угод з країною-імпортером та створення спеціальних установ (фондів, представ­ництв, аташе з праці) при посольствах, які контро­люють дотримання основних прав емігрантів, допома­гають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітей у школі; запровадження обов’язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо наймання працівників для роботи за кордоном

Закінчення табл. 6.4

Північної та Південної Америки. Друга хвиля еміграції відбувалася переважно у 1920—1930 роках і мала зазвичай політичний характер. Третя хвиля - повоєнна складалася з осіб, які опинилися поза Украї­ною внаслідок Другої світової війни. Четверта хвиля розпочалася наприкінці 1980-х років у зв'язку з радянською «перебудовою» і три­ває й до цього часу. Крім того, на початку української незалежності великим міграційним тиском для України стала репатріація кримських татар, потім достатньо серйозно постало питання про нелегальну транзитну міграцію.

Причина тривалої потужної еміграції з України - трансформаційна криза 1990-х років, що супроводжувала розпад командної економіки і становлення ринкової, характеризувалася падінням рівня та якості життя, нестабільністю політичної системи, недовірою до влади, коруп­цією і незахищеністю прав людини. Економіку України характеризують майже найгірші показники ВВП на душу населення, рівня заробітної плати і прожиткового мінімуму у Європі. У 2011 р. Україна посіла 73 місце в рейтингу якості життя (із 192 країн), 89-у рейтингу глобальної конкурентоспроможності (серед 130 країн), 162-у рейтингу економіч­них свобод (серед 183 країн). Високооплачувана наймана праця і ле­гальний середній бізнес в Україні невигідні. Останні реформи спрямо­вані на підтримку великого бізнесу з невисокою ціною праці. Існує багато деформацій у розвитку підприємництва: нестабільність і супе­речливість законодавства; корупція, високий податковий гніт, які під­штовхують підприємців до тіньової діяльності, високі трансакційні витрати малих фірм на відносини з перевіряючими структурами; ви­сокі ставки відсотків на кредит; відсутність стимулів для інноваційно­го бізнесу; поширення рейдерства тощо.

Тому міграція з України має не тільки всі класичні соціально- економічні наслідки для національної економіки, а й специфічні. З одного боку, трудова еміграція породжує структурне безробіття і стримує розвиток підприємництва. Зараз в Україні не вистачає як висококваліфікованих робітників - слюсарів, токарів, електрогазо­зварників, водіїв та ін., так і фахівців і інженерів, лікарів, ІТ-спеціалістів з відповідним досвідом праці та високим рівнем кваліфікації, які працюють для іноземних економік і компаній. З другого боку, трудо­ві мігранти - це фактично найактивніша в соціальному плані частина

населення України, спроможна впливагги на формування громадянсько­го суспільства, корегувати діяльність влади і зменшувати вади держав, ного регулювання економіки та ринку. Це також або дуже висококва­ліфіковані наймані працівники, яких в Україні катастрофічно не ви­стачає, або люди, які схильні до підприємництва і мають бажання та енергію відкривати власний бізнес. Тому еміграція призводить до зни­ження інтелектуального потенціалу і конкурентоспроможності еконо­міки країни, зростання загального зубожіння населення, падіння рівня загальної культури громадян, порушення етнокультурної цілісності населення. Виїзд молодих працівників (від 25 до 40 років) також по­силює навантаження на податкову і пенсійну системи, погіршує демо­графічну ситуацію. Є безліч випадків, коли трудові мігранти, зокрема жінки, залишають дітей на батьківщині. Руйнується інститут родини, іцо є фундаментом розвиненого та міцного суспільства.

Значні ризики та загрози несе з собою й імміграція в Україну. За даними Світового банку, в 2010 р. в Україні було зареєстровано 5,3 млн іноземців - переважно з країн СНД. Проте особливої актуальності на­була проблема нелегальної міграції. Канали пересування мігрантів використовують представники злочинного світу для транспортування наркотиків, зброї, бойовиків, торгівлі людьми. Після підписання Уго­ди між Україною та ЄС про реадмісію осіб, яку ратифіковано Законом України від 15.01.2008 р. № 116-УІ, транзитна нелегальна міграція зменшилась. Якщо раніше це були вихідці з країн Південно-Східної та Центральної Азії (Афганістан, Пакистан, Індія), то у 2010 р. - переваж­но мігранти з країн Середньої Азії та СНД, особливо Чечні. Розширено перелік підстав для відмови у в’їзді в Україну, встановлений Законом України від 4 лютого 2011 р. № 3929-12 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Затриманим при спробі незаконного перети­нання кордону забороняється в’їзд в Україну протягом десяти років. Скорочено строк тимчасового перебування в Україні, обов’язковим є до­статнє фінансове забезпечення. Посилення відповідальності у сфері незаконної міграції стосуються також КК та КУпАП.

Стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері м і грації, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонапьного забез­печення визначено в Концепції державної міграційної політики, схва-

леній Указом Президента України від ЗО травня 2011 р. № 622/2011. Важливу роль у державному регулюванні міграційних процесів має відігравати Державна міграційна служба, завдання і функції якої вста­новлено в Положенні про Державну міграційну службу України, затвер­дженому Указом Президента України від 6 квітгя 2011 р. № 405/2011.

1