3. Загальне оцінювання стану міграційних потоків з України та в Україну. Державне регулювання зовнішньої міграції в Україні

Масова міграція з території України пережила чотири хвилі. Пер­ша розпочалася близько 1880 р. і тривала до Першої світової війни. Вона зумовила переселенські акції українців на Далекий Схід і Бал­кани, обезземелювання значної частини українського селянства Га­личини і Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу до Північної та Південної Америки. Друга хвиля еміграції відбувалася переважно у 1920—1930 роках і мала зазвичай політичний характер. Третя хвиля - повоєнна складалася з осіб, які опинилися поза Украї­ною внаслідок Другої світової війни. Четверта хвиля розпочалася наприкінці 1980-х років у зв'язку з радянською «перебудовою» і три­ває й до цього часу. Крім того, на початку української незалежності великим міграційним тиском для України стала репатріація кримських татар, потім достатньо серйозно постало питання про нелегальну транзитну міграцію.

Причина тривалої потужної еміграції з України - трансформаційна криза 1990-х років, що супроводжувала розпад командної економіки і становлення ринкової, характеризувалася падінням рівня та якості життя, нестабільністю політичної системи, недовірою до влади, коруп­цією і незахищеністю прав людини. Економіку України характеризують майже найгірші показники ВВП на душу населення, рівня заробітної плати і прожиткового мінімуму у Європі. У 2011 р. Україна посіла 73 місце в рейтингу якості життя (із 192 країн), 89-у рейтингу глобальної конкурентоспроможності (серед 130 країн), 162-у рейтингу економіч­них свобод (серед 183 країн). Високооплачувана наймана праця і ле­гальний середній бізнес в Україні невигідні. Останні реформи спрямо­вані на підтримку великого бізнесу з невисокою ціною праці. Існує багато деформацій у розвитку підприємництва: нестабільність і супе­речливість законодавства; корупція, високий податковий гніт, які під­штовхують підприємців до тіньової діяльності, високі трансакційні витрати малих фірм на відносини з перевіряючими структурами; ви­сокі ставки відсотків на кредит; відсутність стимулів для інноваційно­го бізнесу; поширення рейдерства тощо.

Тому міграція з України має не тільки всі класичні соціально- економічні наслідки для національної економіки, а й специфічні. З одного боку, трудова еміграція породжує структурне безробіття і стримує розвиток підприємництва. Зараз в Україні не вистачає як висококваліфікованих робітників - слюсарів, токарів, електрогазо­зварників, водіїв та ін., так і фахівців і інженерів, лікарів, ІТ-спеціалістів з відповідним досвідом праці та високим рівнем кваліфікації, які працюють для іноземних економік і компаній. З другого боку, трудо­ві мігранти - це фактично найактивніша в соціальному плані частина населення України, спроможна впливагги на формування громадянсько­го суспільства, корегувати діяльність влади і зменшувати вади держав, ного регулювання економіки та ринку. Це також або дуже висококва­ліфіковані наймані працівники, яких в Україні катастрофічно не ви­стачає, або люди, які схильні до підприємництва і мають бажання та енергію відкривати власний бізнес. Тому еміграція призводить до зни­ження інтелектуального потенціалу і конкурентоспроможності еконо­міки країни, зростання загального зубожіння населення, падіння рівня загальної культури громадян, порушення етнокультурної цілісності населення. Виїзд молодих працівників (від 25 до 40 років) також по­силює навантаження на податкову і пенсійну системи, погіршує демо­графічну ситуацію. Є безліч випадків, коли трудові мігранти, зокрема жінки, залишають дітей на батьківщині. Руйнується інститут родини, іцо є фундаментом розвиненого та міцного суспільства.

Значні ризики та загрози несе з собою й імміграція в Україну. За даними Світового банку, в 2010 р. в Україні було зареєстровано 5,3 млн іноземців - переважно з країн СНД. Проте особливої актуальності на­була проблема нелегальної міграції. Канали пересування мігрантів використовують представники злочинного світу для транспортування наркотиків, зброї, бойовиків, торгівлі людьми. Після підписання Уго­ди між Україною та ЄС про реадмісію осіб, яку ратифіковано Законом України від 15.01.2008 р. № 116-УІ, транзитна нелегальна міграція зменшилась. Якщо раніше це були вихідці з країн Південно-Східної та Центральної Азії (Афганістан, Пакистан, Індія), то у 2010 р. - переваж­но мігранти з країн Середньої Азії та СНД, особливо Чечні. Розширено перелік підстав для відмови у в’їзді в Україну, встановлений Законом України від 4 лютого 2011 р. № 3929-12 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Затриманим при спробі незаконного перети­нання кордону забороняється в’їзд в Україну протягом десяти років. Скорочено строк тимчасового перебування в Україні, обов’язковим є до­статнє фінансове забезпечення. Посилення відповідальності у сфері незаконної міграції стосуються також КК та КУпАП.

Стратегічні завдання державної міграційної політики України, принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері м і грації, напрями вдосконалення її законодавчого та інституціонапьного забез­печення визначено в Концепції державної міграційної політики, схваленій Указом Президента України від ЗО травня 2011 р. № 622/2011. Важливу роль у державному регулюванні міграційних процесів має відігравати Державна міграційна служба, завдання і функції якої вста­новлено в Положенні про Державну міграційну службу України, затвер­дженому Указом Президента України від 6 квітгя 2011 р. № 405/2011.

3