Тема 6 міжнародна трудова міграція

1. Міжнародна трудова міграція: сутність, причини, форми

Міжнародна міграція робочої сили (трудова міграція) - це пере­міщення працездатного населення з одних держав до інших з метою працевлаштування строком більш ніж на рік. Міжнародна трудова міграція може бути зумовлена різними чинниками - політико - правовими, воєнними, релігійними, етнічними, національними, ра­совими, родинними, екологічними та ін., однак більшість дослідників указують на її переважно економічне походження: робоча сила пере­міщається із країн з низьким рівнем життя до країн із вищим рівнем унаслідок національних розбіжностей у рівнях заробітної плати і за­йнятості, умовах праці й підприємницької діяльності. Крім того, домогосподарства часто посилають своїх представників до інших регі­онів, щоб підвищити їхній соціальний статус.

Рух міжнародних трудових мігрантів утворює міжнародний ринок праці - сферу купівлі-продажу прав користування робочою силою в інтересах світового господарства.

Теорія міграції	Зміст теорії
Неокласична економічна теорія	Міграція робочої сили викликана регіональними відмінностями у попиті та пропозиції робочої сили. Регіони з більшою пропо­зицією праці мають низьку заробітну плату, в той час як регі­они з обмеженою пропозицією робочої сили характеризують­ся вищим рівнем зарплати. Різниця в заробітній платі змушує працівників з низькооплачуваних регіонів рухатися до високо* оплачуваних. Економічне зростання і збільшення еміграції по­ступово нівелюють розрив в оплаті праці, що зменшує стимули до міграції
Теорія люд­ського капі­талу	Міграція є способом інвестування в людський капітал: якщо пере­ваги міграції перевищують утрати від неї. людина переїде гуди, де очікує одержати максимальний дохід. На рішення про мігра­цію впливають: 1) рівень зайнятості та заробітної плати в рідній країні та потенційній країні призначення: 2) вік мігранта - період, протягом якого працівник зможе одержуваги вигоди від інвестицій у свій людський капітал, реалізований у формі міграції: 3) витрати переїзду - на пошук інформації, нової роботи, транспорт, житло, вивчення чи вдосконалення іноземної мови тощо; 4) психологічні витрати, пов'язані з культурними відмінностями в країнах пере­бування та призначення
Теорія «по­штовху -тя­жіння»	У країнах-експортерах трудових ресурсів діють чинники, що ви­штовхують робочу силу: низька заробітна плата та життєвий рі­вень, низькі економічні можливості, політичні репресії, структур­не безробіття за місцем вибуття. У країнах-імпортерах діють чин­ники тяжіння: високий попит на робочу силу, ширші економічні можливості, вища заробітна плата політичні свободи за місцем прибуття. У більшості випадків люди рухаються з бідних регіонів до багатих, але вирішальну роль відіграє державне регулювання міграцій
Нова еконо­мічна теорія міграції	Рішення про міграцію ухвалюється групами взаємопов’язаних людей (родинами або домогосподарствами), які діють спільно з метою не тільки максимізації очікуваних вигод від міграції, а й мінімізації ризику в разі невдач (наприклад, на ринку праці). На відміну від індивідів домогосподарства мають можливість керува­ти ризиками за рахунок власних ресурсів і одночасно покладатися на грошові перекази мігрантів

Причини, особливості руху та трудової діяльності мігрантів ана­лізують у теоріях трудової міграції (табл. 6.1).

Міжнародну трудову міграцію характеризують взаєпов’язані про­цеси: еміграція - виїзд робочої сили з країни; імміграція - в’їзд робочої сили до приймаючої країни; рееміграція - процес повернення емігрантів на батьківщину (в країну еміграції)

За строком перебування мігрантів за кордоном розрізняють постійну і тимчасову міграцію. Постійна міграція переважала до Першої світо­вої війни, коли значні маси людей назавжди залишали свої країни і пере­селялися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії

тощо. Тимчасова міграція обмежує перебування мігрантів за кордоном певним строком з подальшим поверненням їх на батьківщину.

За правовим статусом мігранта виокремлюють легальну (законну) та нелегальну (незаконну) міграції. Легальна міграція може бути, а) вільною - за повної відсутності контролю за в’їздом, перебуванням

та зайнятістю мігрантів; б) за контрактом, який укладається між на­ймачем і мігрантом або групою мігрантів; в) дозволеною лише на час виконання конкретного проекту. До нелегальних мігрантів відносять тих, хто незаконно прибув до країни у пошуках роботи або незаконно працевлаштовується, хоча перебуває в країні легально.

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить чотири етапи (табл. 6.2).

За оцінками Світового банку, за межами країни народження зараз проживають 215,8 млн чол., що становить 3,2 % від чисельності на- селения світу. Серед міжнародних мігрантів налічують 16,3 млн бь женців; решта (близько 93 %) змінили місце проживання переважно 1 економічних причин, тобто є трудовими мігрантами.

Основними напрямами міжнародної міграції робочої сили є: міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинених країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються, насамперед до нових індустріальних країн та країн - членів ОПЕК; міграція між промислово розвиненими країнами; інтелектуальна міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців як до промислово розвинених країн, так І до країн, що розвиваються; міграція з колишніх соціаліс­тичних країн до розвинених країн; міграція робочої сили у межах колишнього СРСР.

а . Географічними центрами сучасної імміграції є найбільш роз­винені країни, такі як США, Канада, Австралія, більшість західно­європейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти та інтенсивним економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Австралія, Нова Зе­ландія) (табл. 6.3).

За даними російського тижневика «Демоскоп Weekly», протягом останніх років найбільша кількість міжнародних мігрантів виїхала з Мексики (11,9 млн), Індії (11,4 млн) та Росія (11,1 млн чол,). Кількість емігрантів з України становить 6.6 млн чол. За часткою ж спів­вітчизників, які проживають за кордоном, лідирують: Палестинська територія (68,3 %), Самоа (67,3 %), Гренада (65,5 %), з європейських країн - Албанія (45,4 %), Боснія і Герцеговина (38,9 %), Португалія (20,8 %), а з колишніх республік СРСР - Вірменія (28,2 %), Грузія (25,1 %), Казахстан (23,6 %), Молдова (21,5 %).