3. Позаситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками починає виявлятись у деяких дітей віком 6—7 років.

Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, водночас тенденція до їх появи, елементи цих форми спілкування складаються у більшості старших дошкільників.

Кількість позаситуативних контактів зростає до 50 % від усіх взаємодій ровесників. Спілкування з ровесниками значно виходить за межі спільної предметної діяльності. Значні зміни відбуваються у розвитку сюжетно-рольової гри, зростає її умовність, схематизм. Складність у побудові гри висуває вимоги до її попереднього планування.

Зміст комунікативної потреби полягає у прагненні до співпраці й співтворчості з ровесником. Гра має по-справжньому спільний характер з єдиними правилами, вимогами, з узгодженістю дій, урахуванням інтересів партнерів. Досвід попередніх спільних ігор дітей накопичується, веде до певного узагальнення уявлень дітей про гру, про роль кожної дитини в ній.

Утворюється чіткий образ ровесника, відносини з ним стають більш стабільними (спостерігається такс явище, як дружба), виникають симпатії. Відбувається формування суб'єктного ставлення до інших дітей, тобто вміння бачити в них рівну собі особу, враховувати їх інтереси, готовність допомагати.

Разом із пізнанням ровесника в дітей розвивається розуміння Я-образу, особливо своїх практичних дій.

Головний засіб спілкування — мовлення. Особливості спілкування з однолітками яскраво виявляються в темах розмов, які стають чимдалі більш позаситуативними. Характерні обговорен­ня різноманітних широких тем стосовно минулого й майбутнього, рідної природи й далеких країн тощо.

Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуативного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єк­тивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник бачить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізна­вальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.

Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов, їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку.

Діти середнього дошкільного віку частіше демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них виходить. 5—7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).

ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з ровесником:

• колектив дослідників під керівництвом А.Г. Рузської вирізняє три онтогенетично послідовних форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці;

• кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання;

• кожна з форм спілкування допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уяв­лення про самого себе;

• вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягають у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин, потреби у спілкуванні і співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників;

• у дитини від народження до 7 р. послідовно змінюються такі форми її спілкування з ровесниками: емоційно-практична (немовля — ранній вік); ситуативно-ділова (4—6 р.); позаситуативно-ділова (6—7 р.).