2. Обставини, що виключають провадження у кримінальній справі

Кримінальна справа не може бути порушена у випадку відсутності до того достатніх підстав, а також при наявності обставин, які ви­ключають провадження у справі.

Перелік обставин, які виключають провадження у кримінальній справі, закріплений у ст. 6 КПК. Одні з них свідчать про відсутність матеріально-правових передумов для початку кримінально-процесуальної діяльності, другі вказують на наявність певних процесуальних перепон до порушення і подальшого розслідування кримінальної справи.

До числа обставин, які виключають провадження у кримінальній справі, належать:

1. Відсутність події злочину.

Ця підстава застосовується в тих випадках, коли встановлено:

а) самого злочинного діяння, про яке надійшла заява чи повідомлення, насправді не існувало;

б) подія мала місце, однак вона була результатом дій стихійних сил природи (попадання блискавки, землетрус, обвал, повінь);

в) шкідливі наслідки були результатом фізіологічних (захворювання), фізичних (замерзання), хімічних (отруєння) процесів, прояв яких не залежав від інших осіб або дій самого потерпілого (замах на самогубство, самогубство і т. п.).

Відсутність у діянні складу злочину.

Ця підстава означає, що діяння вчинено певною особою, однак кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо:

а) відсутній один із елементів складу злочину (у випадку відсутності об'єктивної сторони складу злочину слід застосовувати п. 1 ст. 6 КПК);

б) діяння хоча формально і містить ознаки злочину, але через мало- значність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК);

в) відсутні умови, за наявності яких діяння визнається злочинним (наприклад, повторність діяння);

г) діяння вчинено в стані необхідної оборони або крайньої необхідності;

ґ) мала місце добровільна відмова від доведення злочину до кінця, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину;

д) мало місце заздалегідь не обіцяне переховування або недонесення про злочин, коли кримінальна відповідальність за це спеціально не передбачена.

Наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб.

Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Вона оголошується Законом про амністію (ч. 3 ст. 92 Конституції України), і може бути передбачено: а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Дія Закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття Закону про амністію. У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у Законі про амністію (умовна амністія). Ці види амністії передбачені Законом України «Про застосування амністії в Україні» (статті 2, 4). Відмова в порушенні кримінальної справи можлива лише в разі повної або умовної амністії. Помилування здійснює Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) своїм Указом, яким звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом'якшує їм покарання. Порядок здійснення помилування регламентовано в Положенні про здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1118/2005.

Недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку.

Це окремий випадок відсутності в діянні складу злочину, однак законодавець виділив дану обставину в самостійну підставу.

Примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК.

Мова йде про справи приватного обвинувачення, доля яких повністю залежить від волевиявлення потерпілого. Примирення потерпі­лого з особою, на яку подано скаргу, до порушення кримінальної справи виключає необхідність початку кримінально-процесуальної діяльності.

Відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК).

У цьому пункті маються на увазі справи приватного і приватно- публічного обвинувачення, які порушуються тільки за скаргою потер­пілого. Відсутність скарги в таких випадках тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи.

Смерть особи, яка вчинила злочин, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Дана обставина робить недоцільним провадження у кримінальній справі внаслідок смерті самого суб'єкта злочину, який підлягає притягненню до кримінальної відповідальності. Разом з тим за клопотанням заінтересованих осіб кримінальна справа порушується для реабілітації померлого (тобто відновлення його честі, репутації) або для відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами, передбаченими ст. 4005 КПК.

Наявність щодо особи вироку, що набрав законної сили, по тому ж обвинуваченню або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави.

Дане правило відповідає ст. 403 КПК, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Тут закріплена кримінально-процесуальна презумпція істинності вироку або іншого судового рішення, яке набрало законної сили. Ця презумпція тісно пов'язана з кримінально-правовим правилом про те, що особа не може бути двічі притягнута до кримінальної відповідальності і засуджена за вчинення одного й того ж злочину. У тому числі згідно з ч. 2 ст. 7 КК України не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні громадяни України та особи без громадянства за вчинені на території України чи за її межами злочини, якщо вони зазнали кримінального покарання за межами України.

Ця обставина є втіленням у кримінально-процесуальне законодавство норми, що міститься в ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Тобто за фактом, який уже був одного разу предметом судового розгляду і одержав своє вирішення у відповідному судовому акті, провадження кримінально-процесуальної діяльності не може мати місце до скасування у встановленому порядку прийнятого процесуального рішення органу судової влади.

Наявність щодо особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню.

Наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту.

Закриття кримінальної справи

Закриття кримінальної справи є одним з найважливіших актів судочинства, через який забезпечується вирішення вказаного у ст. 2 КПК завдання охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб і правильного застосування Закону з тим, щоб жоден невинний не був покараний. Закриття кримінальної справи є таким процесуальним актом, який:

по-перше, завершує провадження не тільки в стадії досудового розслідування, але й у цілому в кримінальній справі, за винятком п. 2 ст. 213 КПК;

по-друге, визначає долю підозрюваного або обвинуваченого: на них у силу ч. 1 ст. 62 Конституції України не можуть бути покладені передбачені кримінальним та іншими законами правові наслідки злочину і відносно них повинні бути скасовані всі заходи процесуального примусу, застосовані у зв'язку з підозрінням або обвинуваченням у вчиненні злочину.

Закриття кримінальної справи можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. Ці під­стави можна поділити на такі групи:

реабілітуючі;

нереабілітуючі.

1. Реабілітуючі — це ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї обвинувачення, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності, затриманням або взяттям під варту. Орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, заподіяної особі (ст. 531 КПК). Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються Законом України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

До реабілітуючих підстав належать:

відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК).

відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК).

недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ч. 1 ст. 213 КПК).

Закриття кримінальної справи з реабілітуючої підстави можливе за умови, що в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу злочину, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме обвинуваченим. Причому висновок про непричетність обвинуваченого до вчинення злочину може бути зроблений у результаті:

а) достовірного встановлення невинуватості обвинуваченого (наприклад, при підтвердженні його алібі);

б) вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості обвинуваченого, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції невинуватості.

Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до закриття кримінальної справи на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

При закритті справи на підставі недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину провадження в справі в цілому не закін­чується, а продовжується, щоб встановити, хто в дійсності вчинив злочин. Слідство у справі в таких випадках може бути зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК, якщо інших обвинувачених немає. Провадження в цілому може бути закрито лише у тих випадках, коли злочин, у вчиненні якого обвинувачувалась особа, не могла вчинити інша людина (наприклад, втеча з місця позбавлення волі, одержання хабара тощо).

Порядок закриття справи. У стадії досудового розслідування правом закриття кримінальної справи наділені особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор.

Процесуальний порядок закриття кримінальної справи включає в себе сукупність таких дій:

1) встановлення наявності підстави для закриття справи. Реабі- літуючі обставини для закриття справи можуть бути встановлені як достовірно (наприклад, відсутність події злочину), так і ґрунтуватися на недоказаній винуватості при вичерпанні всіх можливостей для збирання додаткових доказів (наприклад, закриття за недоказаністю обвинуваченого у вчиненні злочину). Нереабілітуючі ж підстави повинні бути встановлені тільки достовірно. Крім того, закриття кримінальної справи з окремих нереабілітуючих обставин можливе лише за згодою підозрюваного чи обвинуваченого (ч. 3 ст. 6 КПК), його близьких родичів, громадської організації (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК) або потерпілого (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК), яку доцільно отримати ще до винесення постанови;

винесення постанови та ознайомлення з нею учасників процесу. У постанові про закриття кримінальної справи, крім даних, передбачених у ст. 130 КПК, повинно бути зазначено: відомості про особу обвинуваченого (підозрюваного), суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також щодо речових доказів. Крім того, виходячи зі змісту принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист, який передбачає необхідність роз'яснення і забезпечення відповідних прав, у постанові повинен також міститися запис з роз'ясненням порядку її оскарження.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві (ст. 214 КПК);

забезпечення права на оскарження та вжиття в необхідних випадках заходів щодо реабілітації підозрюваного чи обвинуваченого. Рішення про закриття справи може порушити конституційні права громадян, зокрема: право потерпілого на доступ до правосуддя, право обвинуваченого (підозрюваного) на реабілітацію. Тому кожній заінтересованій особі (або її представнику) гарантується можливість оскарження даного рішення як прокурору, так і до суду.

Прокуророві скарга може бути подана в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи. Прокурор знайомиться із справою не пізніше 30 днів з дня надходження скарги і скасовує постанову про закриття справи та відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу (ст. 215 КПК).

До суду (районного (міського) за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову) скарга на постанову про закриття кримінальної справи може бути подана протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 23 65 КПК). Розглядається така скарга суддею одноособово не пізніше 5 днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду.

У розгляді скарги обов'язково бере участь прокурор, а також може брати участь особа, яка подала скаргу. Суддя знайомиться зі справою, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання.