Забезпечення гендерної рівності в сфері зайнятості

06.03.2012  

  Л. Шумило, І.Новоселець, Кролевецький РЦЗ

Формування трудового законодавства і політики працевлаштування в Україні характеризується орієнтацією на міжнародні норми права, основним чинником яких є принцип рівності жінки і чоловіка, або ж принцип гендерної рівності.

Конституція України гарантує надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї. Реалізація рівних можливостей здійснюється через спеціальні заходи з охорони праці і здоров'я жінок, шляхом встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати роботу з материнством; правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Рівні можливості при прийомі на роботу закріплені і в статті 22 КЗпП України, відповідно до якої не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою–підприємцем.

Аналізуючи історичні події та визначаючи роль жінки в українському суспільстві на різних етапах ставлення, зможна зазначити ,що історично склалося так, що український чоловік брав на себе роль борця у визвольних змаганнях нації і гинув у розквіті сил або ж віддавав сили служінню на бойових фронтах імперії і теж переставав існувати як потенційний чи реальний творець своєї нації. Жінка ж залишалась берегинею роду, насамперед фізичної його складової. І тому найвизначніша її роль, освячена суспільною традицією, була, безумовно, сімейною. Зрештою, це на той час був, можливо, єдиний ефективний спосіб самозбереження етносу.      Загальне розповсюдження демократії поставило на повістку дня питання про рівність обох  статей, або про так звану гендерну симетрію — стан, за якого принцип рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, у тому числі й у сфері виробництва та управління, реалізовується на практиці. Стосовно сфери зайнятості дискримінація за статевою ознакою означає, що до окремих працівників, котрі володіють однаковими характеристиками за ознакою продуктивності, відносяться по-різному через те, що вони являють собою різні соціальне-демографічні групи. Жінка стикається з небажанням роботодавця розглядати її кандидатуру як потенційного працівника з причини, наприклад, бажання роботодавця працевлаштовувати тільки чоловіків, що є прямим порушенням статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».                                                                          Соціальні відносини між статями не визначаються лише їх біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку і в різних соціальних умовах ролі жінок і чоловіків визначались настільки своєрідно, що пояснити їх лише фізіологічними особливостями неможливо. Іншими словами: розрізненість в соціальних ролях набагато ширше, ніж фізіологічні відмінності. Таким чином, чоловічі і жіночі ролі у суспільстві формуються і визначаються соціально. Нині ситуація змінилася у кращий бік - жінки отримали рівні з чоловіками права.

     Оскільки роботодавці на практиці забезпечують реалізацію задекларованої Конституцією України гендерної рівності, потрібно звертати увагу на коректність заповнення інформації про вакансії, їхню персональну відповідальність за дотримання вимог чинного законодавства про працю та особливості працевлаштування окремих категорій громадян,  адже саме від цього буде залежати позитивний імідж організації та сучасного керівника. На сьогоднішній день все частіше люди намагаються захистити свої трудові права, звертаючись до судових органів. І саме така форма захисту є найбільш ефективною.

     Чинне законодавство гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості.