2. Психологічні аспекти організації життєдіяльності засуджених

Вище зазначалося, що важливим фактором впливу на психіку засу­дженого є режим відбування покарання. При цьому кожному виду ув'язнення відповідає свій режим — загальний, суворий, особливий. Режим слід трактувати не лише як фактор покарання, а й як фактор ресоціалізації особистості засудженого. Оскільки режим виправно-трудового закладу визначає щоденну життєдіяльність ув'язненого, остільки сама життєдіяльність засудженого повинна відповідати завданню його залучення до умов соціальної норми.

В існуючих в'язницях, таборах, колоніях тюремний режим більшою мі­рою виконує каральну функцію, обмежуючи засудженого у задоволенні найнасущніших потреб. Взяти, наприклад, норму житлової площі для ув'язненого — 2 м². При такій "нормі" він обмежений у задоволенні навіть кисню. Але й ця "норма" не дотримується не лише у тюрмах і ко­лоніях, а й навіть у слідчих ізоляторах, де під слідством знаходяться осо­би в очікуванні вироку суду. Що ж стосується тюрем, таборів і колоній, то в них часто має міс­це примусове утримання ув'язнених у барачних умовах із порушен­ням елементарних санітарно-гігієнічних вимог.

З психологічної точки зору недопустимим є спільне утримання ув'язнених незалежно від рівня їхньої морально-психологічної ураже­ності. Розпусний вплив закоренілих злочинців отримує в цих умовах додаткові стимули, формуючи сприятливі для цієї категорії осіб звичаї і традиції поведінки. Мікроклімат у таких групах, як правило, важкий, що пов'язано з частими конфліктними ситуаціями. Адже саме мікро­клімат, головною складовою якого є характер взаємин у групі, суттє­во впливає на формування поведінки засудженого як всередині самої малої групи, так і з персоналом виправно-трудового закладу. Особли­во жорстоко травмується психіка молодих людей, які потрапили під вплив запеклих злочинців. Практика показує, що в таких умовах не­стійка психіка юнака може мати незворотні психічні деформації.

У тюрмах, таборах і колоніях зароджується і функціонує кримі­нальна субкультура, яка обслуговується особливою кримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки, маску­ванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами. Ця субкультура має свою систему цінностей, до якої можна віднести кру­гову поруку, відданість "братству" і злодійським традиціям, суворе дотримання "законів" злочинного світу тощо. Багато проявів кримі­нальної субкультури виявляються значущими для слабосоціалізова- ної частини молоді, суттєво впливаючи на її поведінку. Зокрема, ба­гато засуджених саме в місцях позбавлення волі отримують "уроки" цинізму, жорстокості, зухвалості, оволодівають блатним жаргоном і мовою умовних жестів, притаманних злочинному світу.

Найстійкіші стереотипи тюремної поведінки виражені у таких правилах:

а) для стійко привілейованих прошарків:

• по можливості не працювати, примушувати працювати за себе "чушків" і "ображених";

• якщо працювати, то лише на престижних місцях (днювальним, черговим в їдальні, санчастині, бібліотеці);

• не брати участі у будівництві інженерно-охоронних споруд;

• не прати білизни; не прибирати за собою, перекладаючи ці обо­в'язки на низькостатусних засуджених;

б) для нестійко привілейованих ("шісток"):

• працювати, але без перевиконання норми;

• ухилятися від будівництва охоронних споруд;

• виконувати будь-яку роботу за завданням "авторитетів" (мити підлогу, прасувати одяг, прибирати);

в) для стійко непривілейованих ("ображених"):

• добре працювати;

• виконувати будь-яку роботу як за завданням "авторитетів", так і за завданням адміністрації.

У місцях позбавлення волі існує система "норм" стосовно відно­син з адміністрацією, стосовно режиму, сфери побуту (наприклад, не пробачати образи, спілкуватися лише у своєму колі, переслідувати осіб, які звернулися по захист до адміністрації та ін.).

Слід відзначити складність становища жінок у тюрмі чи таборі. Стан високої психічної напруженості, відсутність санітарно- гігієнічних умов, убогість обстановки, важка робота, конвой, ходіння строєм, примітивні звички, боротьба за виживання — все це звалю­ється на жінку і морально її вбиває. Спеціалісти зазначають, що пси­хічні втрати жінок у тюрмі більші, ніж у чоловіків. Це пояснюється тим, що сфера блокованих у них потреб ширша і глибша, самі втра­ти переживаються гостріше, особистіше самозбереження досягається складніше. Специфіка жіночої психології практично не враховується працівниками жіночих колоній, що викликано знову ж таки їхньою слабкою професійною підготовкою.

Найбільше травмується психіка неповнолітніх, які відбувають термін покарання в колонії. Потрапляючи в кримінальну субкультуру в най­більш вразливому до зовнішніх впливів періоді свого життя, підлітки відчувають глибинну особистішу перебудову, "навернення до нової ві­ри", прилучення до традицій, норм і цінностей злочинного світу. Рання криміналізація, випробування ритуалом "прописки" і на витривалість та інші випробування, які існують у місцях позбавлення волі, сприяють десоціалізації особистості підлітка. Не випадково, частина неповноліт­ніх, які скоїли злочин, виходить з колонії вже не випадковими, а закоре­нілими злочинцями, які оволоділи за час перебування в місцях позбав­лення волі всіма тонкощами кримінального ремесла. Цей факт свідчить про те, що виправно-трудові заклади далеко не в усіх випадках успішно вирішують завдання ресоціалізації особистості засудженого.

Жорсткі, а часом і жорстокі, методи впливу, режим у вигляді лише каральної функції, несприятливі умови життєдіяльності засуджених пе­ретворили тюрми, табори і колонії на "академії" злочинності, в стінах яких частіше формуються лише негативні якості — злість, нестрима­ність, нервовість, невір'я у справедливість як соціальну норму тощо.

Навіть праця, як один із вагомих факторів ресоціалізації особис­тості засудженого, через погану організацію може приносити ув'яз­неним лише тяжкі страждання. Виснажлива, одноманітна робота пе­рестає бути бажаною, а залякування працею викривляє саму її суть.

Життєдіяльність засуджених у виправно-трудових закладах має свою психологічну забарвленість залежно від певних періодів їхньо­го перебування в місцях позбавлення волі.

1. період — період адаптації, який триває перші два-чотири місяці. Він характеризується найнапруженішим психічним станом засуджено­го. Особливо гостро відчувається обмеження потреб, зміна сформова­них раніше стереотипів життя і поведінки. Виникають різноманітні не­гативні емоції (стрес, афект, фрустрація і т. д.), почуття пригніченості, приреченості, часом страху. Саме в цей період засуджений потребує психологічно грамотного ставлення до нього персоналу, виявлення те­рпіння і педагогічного такту від вихователів.

2. період пов'язаний з певною переорієнтацією ув'язненого, з роз­витком в нього інтересів у нових умовах життя (робота, яку виконує, навчання, створення мікрогрупи і т. п.). Розширюється сфера соціаль­но-рольової поведінки, з'являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюється його психічний стан.

3. період характеризується появою мети в житті і виробленням шляхів її досягнення. У цей період відбуваються поєднання зовніш­нього впливу персоналу тюрми, табору, колонії з самовихованням, переоцінка ціннісних життєвих характеристик, змінюються погляди на деякі сторони побуту, стосунки з людьми і т. п.

4. період — очікування скорого звільнення. Часто цей період про­ходить дуже важко: ув'язненого опановують думки про те, як він при­лаштується до життя в новому для себе світі і в новій якості, як скла­дуться стосунки з рідними і близькими, як буде розв'язана проблема працевлаштування та ін. По суті, перед тими, хто звільняється, постає завдання нової особистішої перебудови, що викликає гострі пережи­вання і призводить іноді до підвищеної збудливості індивіда. Найбільш глибокі переживання пов'язані з такими життєвими драмами, як розпад сім'ї, втрата житла, смерть когось з родичів і т. п. Виходять на волю люди з різними почуттями: одні з чистою совістю (це так звані випадкові злочинці, які розкаялися у скоєному), інші — озлоблені і мстиві (вони вважають, що їх засудження було несправе­дливим, а міра покарання — занадто жорстокою), треті взагалі не прощаються із зоною (це злісні, закоренілі злочинці, для яких злочин­ний спосіб життя виступає як єдино можливий).

Отже, чим краще організована життєдіяльність засуджених, чим більше режим виконує функції ресоціалізації особистості, чим вища професійна підготовка працівників тюрем, таборів, колоній, тим ви­щі результати перевиховання правопорушників.