1.3. Методологічні підходи і методи вивчення особливостей комунікативного простору

Метод (від грец. methodos – шлях, ходіння вздовж шляху) – це сукупність прийомів, які застосовує дослідник для отримання певного результату. У сучасній науці найчастіше використовується рівнева система методологічного знання. У відповідності з нею усі методи можуть бути поділені на загальнонаукові та частнонаукові.

Загальнонаукові методи – це сукупність дослідницьких прийомів та процедур, які широко застосовуються у різноманітних галузях наукового знання, як соціально-гуманітарного, так і природно-наукового.

До загальнонаукових методів, що використовуються при вивченні комунікаційних процесів, можуть бути віднесені моделювання, системний підхід, порівняння.

Моделювання – це вивчення об’єкту шляхом створення його копії (моделі), яку потім досліджують і на її основі роблять висновки про певні властивості та характеристики досліджуваного об’єкту. Модель є аналогом реального об’єкту. Виділяють вербальні (текстові), математичні, інформаційні, графічні моделі. Для дослідження комунікативного простору застосовують соціологічні, психологічні моделі та моделі масової комунікації. [10, c. 10 - 11]

Системний підхід. Система – це сукупність елементів, що знаходяться у відносинах один з одним і з середовищем й утворюють певну цілісність, єдність. Цей підхід передбачає розгляд досліджуваного об’єкту як певної сукупності елементів, взаємозв’язок яких обумовлює цілісні властивості даної сукупності. Системний підхід заснований на таких методах, як аналіз, тобто розкладання цілого на різнорівневі за ступенем складності складові (підсистеми, компоненти, елементи і т.д.), та синтез, тобто цілісний розгляд властивостей. Комунікативний простір також можна розглядати як систему, бо він являє собою систему зв’язків між суб’єктами комунікації. [10, c. 11]

Порівняння являє собою метод, заснований на судженнях про схожість та відмінність об’єктів і який дозволяє виявити їх кількісні та якісні характеристики. Але повинно існувати якесь спільне підґрунтя, на основі якого будуть порівнюватися об’єкти. При вивченні комунікативного простору застосовують порівняльно-історичний метод, який дає змогу виявити тенденції розвитку та зміни комунікативного простору у часі. [10, c. 11 - 12]

Частнонаукові методи – це сукупність способів та дослідницьких прийомів, що застосовуються у тій чи іншій галузі науки. Теорія комунікації являє собою багаторівневу надзвичайно розгалужену систему; в ній використовуються методи таких наук, як соціологія, психологія, соціолінгвістика та ін..

Поетапність дослідження соціальної комунікації передбачає вибір методів відповідно до конкретного завдання даного етапу.

На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовуються соціологічні методи, а також лабораторні експерименти (спостереження за усними і письмовими джерелами інформації) і польові експерименти, що допускають як відсторонене чи приховане спостереження, так і включене спостереження – співучасть у мовній діяльності. [10, с. 12]

Соціологічний метод є сукупність прийомів конкретних соціологічних досліджень, спрямованих на збір і аналіз емпіричних даних, що відображають реальний стан комунікативних процесів у суспільстві. Методи соціологічних досліджень (опитування, анкетування, експерименти, статистичний аналіз, математичне моделювання) дозволяють зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати соціально-комунікативні процеси і явища. Наприклад, при вивченні комунікативного простору можна застосовувати статистичний аналіз, а також створити модель комунікативного простору, на основі якої проводити подальші дослідження. [10, c. 12]

Методологічні підходи до вивчення комунікативного простору:

У сучасній комунікативістиці виділяють декілька наукових підходів до вивчення комунікативного простору.

Технократичний підхід – у його рамках можна виділити теорію інформаційного суспільства, яка розглядає сучасні технічні засоби інформації у якості важливого стимулу та джерела соціального розвитку.

До категорії технократичних може бути віднесена концепція  канадського соціолога, культуролога, теоретика комунікаційних технологій Г. М. Маклюена. Основним двигуном історії, згідно Маклюену, є зміна технологій, яку в свою чергу викликає зміна способу комунікації.

Канадський вчений вважав, що тип суспільства значною мірою визначається панівним в ньому типом комунікації, а людське сприйняття – швидкістю передачі інформації. Маклюен вважав, що в результаті електронно-комунікативної революції людство опиняється на порозі «розкріпаченого і безтурботного світу», в якому дійсно може стати єдиною родиною. Разом з тим він зазначав, що бурхливий розвиток сучасних інформаційних технологій веде до того, що утримання комунікації відступає на задній план, стає багато в чому випадковим, ситуативним, а засоби її здійснення набувають наростаючих можливостей маніпулювання свідомістю людей, «зомбування». [10, с. 50]

Математична модель комунікації (передачі повідомлень в технічних системах зв’язку – телефон, телеграф і т. п. ) виникла на базі основоположних праць К. Шеннона. Вона виходить з наступного: повідомлення (точніше їх коди) надходять із джерела через канал зв’язку (з можливими перешкодами) у приймач інформації. Ці повідомлення змінюють ситуему знань (тезаурус) приймача, зменшуючи рівень його невизначеності, вимірюваний ентропією. Середня кількість інформації (по Шеннону) визначається зменшенням ентропії приймача в результаті зміни його уявлень про розподіл ймовірних станів джерела. [10, с. 52]

Технократичні теорії викликали незадоволеність, обумовлену їх механістичністю, як правило, що обмежує комунікацію точкою зору виробництва, передачі та обробки інформації, а також використовуваних при цьому технічних засобів. Подолання механістичності формалізовано-технократичного підходу було пов’язано з інтеракційним підходом до дослідження комунікації, який в значно більшому ступені враховував роль людини як суб’єкту комунікації. [10, с. 52]

У зв’язку із цим у соціології та соціальній психології виник науковий напрямок – символічний інтеракціонізм (термін запропонував Г. Блумер). Біля його витоків стояв американський філософ, соціолог в соціальний психолог Дж. Г. Мід. Мід заперечував біхевіористську тезу, згідно з якою поведінка людей – це пасивна реакція на стимул. Для символічного інтеракціонізму керування – не просто реакція, а суб’єктивна свідомість і спрямованість на інших. Взаємодії між людьми розглядаються як безперервний діалог, в процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Таким чином, ці реакції, вважав Мід, носять не автоматичний, а осмислений характер символічних дій; явища, яким надається якесь значення стають символами. [10, c. 54]