1.2. Історія вивчення комунікативного простору

Комунікаційний підхід в теорії суспільного розвитку одним з перших застосував канадський дослідник Х. М. Маклюен. Його центральна теза: засіб комунікації є повідомлення. Зміст повідомлення визначається самими комунікаційними засобами. Винайдення алфавіту та виникнення писемності – «основний гріх» західної цивілізації, котрий доповнюється створенням типографського станка. Названі події призвели до нової лінійної та послідовної форми переживання людиною речей, перемкнули центр сприйняття зі слуху на зір. На зміну «племінній людині» прийшла людина «типографська та індустріальна», а лінія, ряд стали основною моделлю організації прикладення сил. Технологія книгодрукування породила збірочний конвейер і перше масове виробництво. З тих пір почалися процеси фрагментації суспільства та відчуження людини: друковане слово дозволило пізнавати світ індивідуально, поза колективною свідомістю общини.

Перехід від друкованих до електронних засобів комунікації формує новий тип сприйняття реальності. Людина опиняється включеною у все, що відбувається, цілісно. Глобальний рівень комунікації і глобальна комунікаційна мережа, котра багато в чому аналогічна нервовій системі людини, дозволяють індивіду брати співучасть та відчувати наслідки кожної дії, як власної, так і чужої. Відбулася «імплозія комунікацій», коли за рахунок стрімкого стиснення простору, часу й інформації індивід, який знаходився в одному місці, міг одночасно «переживати» стан віддалених об’єктів. У даній ситуації відбувається зняття «координат» центру і периферії. Схожі ідеї виражають інші автори , зокрема Д. Харвей у концепції «просторово-часової компресії», а також А. Гідденс, який розвивав думку про «просторово-часове дистанціювання». [15, c. 3 - 4]

Масова комунікація виступає джерелом та засобом поширення інформації, необхідної для функціонування соціальних інститутів. Вона являє собою важливе джерело нормативних зразків, визначень та засобів формування образів соціальної реальності. За допомогою активних засобів масової інформації стає можливим утримувати під контролем емоційний клімат цілих культур. Американський культуролог А. Моль відзначає, що ЗМІ фактично контролюють культуру, пропускаючи її крізь свої фільтри, виділяють деякі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливу вагу, підвищуючи цінність однієї ідеї, обезцінюючи другу, поляризують, таким чином, всі поля культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, сьогодні майже не впливає на розвиток суспільства. Висновок дослідника такий: «У теперішній час знання формуються в основному не системою освіти, а засобами масової комунікації». [там же, c. 4]

Дослідження соціальної специфіки комунікативного простору пов’язано з ім’ям канадського дослідника Х. М. Маклюена. На його думку, формування фонетичного алфавіту та винайдення у XVI ст. набірного шрифту послужили факторами народження культури нового типу, названої ним відеокультурою, чи «галактикою Гуттенберга». Теоретично вона розпалася у 1905 р., що було пов’язано із відкриттям факту існування викривленого простору, однак на практиці під впливом телеграфу вона почала руйнуватися на два покоління раніше.

Типографічне тиражування створює, на думку вченого, перший культурний зразок стандарту як такого та зразок стандартно відтворюваного товару, задаючи тим самим стандарт масового виробництва. Письмовий текст, що тиражується у друку, виступає у якості основи рефлексії над мовою (дозволяє «побачити» мову), що інспірує формування та дистанціювання націй. Наявність друку, таким чином, виступає важливою передумовою всезагальної грамотності та промислової революції, стає зразком стандартної комунікації, яка дозволяє здійснити заміну «племінної людини» людиною «типографською та індустріальною». [15, с. 11 - 12]

Модель двохступеневої комунікації була розроблена П. Лазарсфельдом та Б. Берльсонос при дослідженні масових комунікацій. Вони звернули увагу на дуже цікаву закономірність: вплив інформації, яка передається населенню через ЗМІ, через деякий час не послаблюється, а навпаки, посилюється. Дослідження показали, що інформація, яку поставляє преса, радіо і телебачення, засвоюється масовою аудиторією не безпосередньо й не одразу, а через деякий час і під впливом «лідерів думок». Виявлений феномен дозволив суттєво скоректувати діяльність ЗМІ: стало очевидним, що можна працювати з більш вузькою та більш чітко окресленою групою. Це значно полегшувало діяльність мас-медіа й одночасно підвищувало їх результативність. таким чином, замість одноступеневої моделі, котра була визнана методологічно недостатньою для пояснення процесів масової комунікації, біла розроблена модель двоступеневого потоку. Згідно із цією моделлю. інформація, поширювана мас-медіа, досягає цільової аудиторії не напряму, а в два етапи. На першому етапі інформація, що передається, досягає певної категорії впливових та активних людей – «лідерів думок» - через формальні канали комунікації – мас-медіа. На другому етапі ці лідери передають послання далі через прямий контакт із членами своєї групи. [7, c. 72 - 73]

Зарубіжні дослідження комунікації, масовокомунікаційної діяльності охоплюють широкий спектр проблем. Авторитетні вчені, а саме: Б. Барельсон, Дж. Гербнер, П. Лазарсфельд, Г. Лассуел, Г. М. Маклюен, Р. Мертон, В. Ріверс, В. Шрамм та інші зазначають особливий вплив масової комунікації на свідомість, поведінку, соціокультурний вибір аудиторії як масового колективного адресату, характеризують мету, засоби, специфіку інформаційної взаємодії суб'єктів комунікації тощо. У цьому тематичному діапазоні можна виділити також дослідження Т. Іглгтона, О. Клаппа, А. Моля, В. Онга, С. Холла й багатьох інших аналітиків. Д. Маккуейл, Д. Лаал, зокрема, формулюють основні поняття масовокомунікаційної сфери, торкаючись проблеми глобального характеру мас-медіа й суспільства.