Х ристіян Георгійович Раковський

Христіян Георгійович Раковський (Кристю Станчев) (1873 – 1941) – політичний і державний діяч УСРР. Народився у Градеці (Болгарія). До 1914 р. – активний учасник болгарського і румунського соціалістичного рухів. У 1918 р. вступив до лав більшовицької партії, обіймав посаду голови Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти контрреволюції в Україні. Захопившись ідеями інтернаціоналізму, поставив під сумнів існування окремої української нації. Але згодом змінив свої погляди і почав відстоювати розширення політичної та економічної самостійності УСРР. У 1923 р. виступив з критикою Сталіна з питань національного будівництва. Після цього був усунутий з посади голови уряду УСРР і відправлений послом спочатку до Англії, а потім – до Франції. Після повернення до СРСР був виключений з лав комуністичної партії, згодом репресований. Розстріляний в Орловській в’язниці.

Каганович Лазар Мойсейович

Ла́зар Мойсе́йович Каганович (*22 листопада 1893, Кабани — †26 липня 1991, Москва) — радянський партійний і державний діяч. Один з організаторів геноциду українців 1932—1933 років.

Н ародився у с. Кабани Київської губернії. За походженням єврей. З 1907 р. працював шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві. З 1911 р., ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ),Мелітополі, Юзівці (тепер Донецьк). 1917—1918 — очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії. 1918—1922 — партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані. 1922—1925 — завідуючий відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б). 1925—1928 — будучи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації. У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О.Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К.Саврича (Максимовича). Переслідував націонал-комунізм. 1928 — призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б). Був одним з найближчих прибічників Й.Сталіна. Беззастережно підтримував суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В.Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932—1933 років. 1935—1945 — керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення З серпня 1938 р. — заступник голови Раднаркому СРСР. У березні 1947 р. знову був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів обширну чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Украінської Повстанської Армії. У грудні 1947 р. відкликаний до Москви. Після смерті Й.Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР. 1957 — разом з В.Молотовим, Г.Маленковим, Д.Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) було усунено від керівних державних і партійних посад. 1962 — виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.

Олександр Якович Шумський

О лександр Якович Шумський (1890 – 1946) – партійний і державний діяч. Народився у Волинській губернії в бідній селянській родині, у 1915 р. вступив до Московського ветеринарного інституту, тоді ж приєднався до есерівського руху. Член Центральної Ради. Один із лідерів боротьбистів. Прихильник незалежності КП(б)У від РКП. В 1924 – 1927 р. – нарком освіти УСРР, прихильник політики українізації. У лютому-березня 1927 р. на об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У звинувачений у «націоналістичному ухилі» (т. зв. шумськізм). Звільнений з посади наркома освіти і направлений у Москву на роботу до профспілок. У 1933 р. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, а в 1935 р. – на засланні. Був убитий у Саратові в 1946 р.