IV. Типологія держав.

Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом та рівнем розвитку суспільства. При незмінних формальних признаках (територія, публічна влада, суверенітет) держава зазнає серйозниз змін під час суспільного розвитку.

Особливості історичних періодів у розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різні часи все ж таки дають змогу виявити важливі спільні риси, що характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державотворення, робили ще Арістотель та Полібій. Арістотель вважав, що основними критеріями класифікаціїї держав були кількість правлячих та здійснювана державою мета. На думку Полібія, зміна типів держави - процес природній. Держава розвивається по нескінченому кругу, котрий містить фази зародження, становлення, упадку та зникнення держави. За основу зміни цих циклів Полібій брав зміни у співвідношенні державної влади та людини.

Форма держави - це спосіб організації та здійснення державної влади на території даної країни.

• Форма державного правліня.

• Форма державного устрою.

• Політичний режим.

Форма державного правління - це організація верховної суверенної влади в державі. Форма державного правління дозволяє з'ясувати:

• - Як створюються вищі органи влади та яка їх будова.

• - Який принцип лежить в основі взаємовідносин між вищими та іншими державними органами.

• - Як будуються взаємовідносини між верховною державною владою та населенням країни.

• - В якій степіні організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права та свободи громадянина.

Інсує дві основні форми державного правління: • Монархія. Монархії, як формі правління, притаманні чіткі юридичні признаки. Монарх персоніфікує державу, виступає як глава держави у внутрішній та зовнішній політиці. Монарху доводиться вирішувати найважливіші, принципові питання. Він має всю повноту влади. Влада монарха верховна та суверенна. Він - вища влада у державі. Його влада оголошувалась священою та наділялась релігійним ореолом. Вона поширювалася на всі сфери життя, включаючи судочинство. Таким чином, влада монарха не знає обмежень та може поширюватися на різні сфери державної діяльності. Монарх - вільний від відповідальності, він не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки та зловживання у державному управлінні відповідають його радники. Але історично всі ці признаки зустрічаються у одній державі дуже рідко. Історія держвності по суті була історією монархій. Саме тому першою основою класифікації монархій було їх розподілення по тим історичним епохам, в яких вони існували чи існують. У історичному розрізі монархії поділяють на східно-деспотичні, античні (рабовласницькі), феодальні (що історично проходять три періоди ранньо-феодальні, класово-представницькі (де влада монарха обмежена класово-територіальним представництвом) та абсолютні); буржуазні.

• Буржуазні (конституційні) монархії ще і зараз формально не втратили свого значення. Буржуазна монархія є такою формою правління, коли влада монарха значно обмежена представницьким органом. Вони поділяються на парламентну та дуалістичну монархію:

• • Парламентна монархія. Ця форма правління залишається дійсною у ряді країн (Англія, Данія, Іспанія тощо). Їй характерні наступні риси:

• • Уряд формується з представників певної партії, що отримала більшість голосів на виборах.

• • Лідер партії, що має більшість місць у парламенті, стає головою держави.

• • У законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха практично відсутня, вона є символічною.

• • Законодавчі акти приймаються парламентом та формально затверджуються монархом.

• • Уряд, згідно закону, несе відповідальність перед парламентом.

• • Дуалістична монархія. Така форма правління існувала у кайзеровській Німеччині. Державна влада має подвійний характер. Юридично та фактично влада поділена між урядом, що сформований монархом, та обраним парламентом.

• Республіка - це така форма державного правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборчими органами, що обираються населенням на певний термін. Всі вищі органи державної влади мають складну структуру, їм надають певні, притаманні тільки їм повноваження, і вони несуть відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання згідно закону. Незважаючи на розподіл влади, всі республіканські органи мають на меті здійснювати узгоджено, системно, організовано єдину державну владу та не можуть функціонувати окремо. Наприклад: виконавча влада зазвичай готовить та передає парламенту законопроекти, а судова влада функціонує як система, що попереджує порушення законів. Значна різниця між республікою та монархією і в сфері утворення органів влади. Республіка - це така форма влади, за якої всі вищі органи державної влади обираються народом, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Республіки бувають:

• Парламентська республіка (Італія, ФРН) -це такий різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна влада в організації державного життя належить парламенту. Голова держави обирається парламентом. Голова держави має широкі повноваження. Він обнародує закони, видає декрети, має право розпуску парламенту, призначає голову уряду, є головнокомандуючим збройних сил. Голова уряду (прем'єр-міністр) призначається президентом. Він формує очолюваний ним уряд, котре здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність та контроль за виконавчою владою. Парламент має важливі фінансові повноваження.

• Президентська республіка (США, Россія, Бразилія) - поєднує у руках президента повноваження голови держави та голови уряду. Голова держави безпосередньо, або з подальшим затвердженням у верхній палаті парламенту, формує уряд, котрим згодом сам керує. Для президентської республіки характерний жорсткий розподіл законодавчої та виконавчої влади. Президент не несе відповідальності перед парламентом, оскільки він обирається на загальних виборах. В основному у президентських республіках присутній двохпалатний парламент. Уряд несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Останнім часом ця форма республіканського правління довела свою дієздатність у ряді країн, що розвиваються. Адже сильна виконавча влада - запорука успіху для таких країн.

• Парламентсько-президентська республіка (Франція, Австрія, Ірландія, Україна). Парламент та президент у тій чи іншій пропорції ділять свій контроль та свою відповідальність по відношенню до уряду. Ця форма правління поєднує у собі сильну президентську владу з ефективним контролем за урядом з боку парламенту.

• Форма правління тоталітарної держави. (КНДР, Куба)Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки. Ці признаки дают змогу виділити третій вид форми правління - форми правління тоталітарної держави. Зазвичай така форма правління є сильно видозміненою формою республіки і має наступні риси:

• • Наявність правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає провідну роль у управлінні всіма державними та суспільними справами країни.

• • Вождь провідної партіїї водночас є головою держави, зазвичай він перебуває на своєму посту до кінця свого життя. Іноді у деяких країнах намічалися тенденції спадкової передачі влади.

• • Партійні та державні вибори мають формальний характер.

• • Партійна та державна бюрократія вирішує всі конкретні справи суспільного та державного життя.

• • Голова держави та партія не несе юридичної відповідальності за наслідки свого правління.

Тоталітарна форма правління передбачає функціонування відповідного політичного режиму.

Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави. Форма державного устрою дозволяє з'ясувати:

• - З яких частин складається внутрішня структура держави.

• - Яке правове положення цих частин та яке взаємовідношення їх органів.

• - Як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами.

• - У якій формі вирізняються інтереси кожної нації, що живе на території даної держави.

За формою державного устрою усі держави поділяються на три основні групи:

• Унітарна держава (Україна, Фінляндія, Франція, Польща)- це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підкоряються центральним органам влади та не мають признаків державного суверенітету. Унітарна держава характеризується наступними рисами:

• • Унітарна держава має єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, котрі здійснюють верховне керівництво відповідними місцевими органами.

• • На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство. В ній функціонує єдина грошова система, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна налогова та кредитна політика.

• • Складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції округи, тощо) не мають державного суверенітету. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формацій та інших атрибутів державності. В той же час місцеві органи самоуправління в унітарній державі іноді мають значну незалежність. В залежності від степені залежності місцевих органів від центральних унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані.

• • Унітарні держави, на території яких малочисленні національності, допускають широку національну та законодавчу автономії для таких національностей. Так в Монголії автономним державним утворенням є Баян-Улегейский аймак, на території якого, в основному, живуть казахи. Такий же статус має Кримська автономія на території України.

• • В унітарній державі усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють державні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені.

• • Унітарна держава має єдині збройні сили, керування котрими здійснюється центральними органами державної влади.

• Федерація (Росія, США, Бразилія) - добровільне об'єднання декількох, раніше незалежних державних формацій в одну союзну державу. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний та республіканський. На вищому рівні федерації характер державності уособлюється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси суб'єктів федерації. При її формуванні використовується принцип рівного представництва, не залежно від кількості населення. Друга палата формується для вираження інтересів всього населення держави, всіх її регіонів. В федерації також може існувати державний апарат і на місцевому рівні. Одним з формальних признаків федерації є наявність подвійного громадянства - кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної формації. І це закріплюється конституціями країн. З цього випливає, що незалежно від того, на території якого суб'єкту федерації знаходиться громадянин, він має однаковий об'єм прав та свобод. У федеративній державі функціонує правова система, що побудована на принципі централізації та єдності. Але суб'єкти федерації мають право створювати і власну правову систему.

• Виділяють також особливий тип федерації - національну федерацію.

1. Вони характеризується більш складним державним устроєм. Національна федерація має ряд характерних рис:

2. Суб'єктами такої федерації є національні держави та національно-державні утворення, котрі відрізняються один від одного національним складом населення, його особливою культурою, побутом, традиціями тощо.

3. Національна федерація будується на принципі добровільного об'єднання складаючих її суб'єктів.

4. Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих та малих націй, їх вільний та самостійний розвиток.

5. Вищі державні органи національної федерації формуються з представників суб'єктів федерації.

6. Суб'єкти національної федерації можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою світового співтовариства, укладати політичні, економічні та інші угоди. Специфіка територіально-національної федерації у тому, що така держава має не лише інтегрувати, а і диференціювати інтереси усіх суб'єктів, як національних, так і територіальних.

• Конфедерація - тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів.

1. Конфедерація не має своюх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів.

2. Конфедерація не має єдиних збройних сил, единої налогової системи.

3. Конфедерація зберігає грмадянство тих держав, що у неї входять.

4. Конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову одиницю, єдині митні правила, єдину кредитну політику на час існування даного державного утворення.

Зазвичай конфедеративні держави не існують довго. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації (Германський союз 1815-1867 рр., Австро-Венгрія 1867-1918 рр.)