Сеймики - органи шляхетського самоврядування: їх різновиди, склад і повноваження.

Сеймик являв собою добровільне зібрання шляхти певної землі, воєводства чи провінції і виконував подвійну політичну роль: по-перше, був підставовою інституцією місцевого шляхетського самоврядування; по-друге, відігравав роль головного механізму участі шляхти в політичному житті держави [4]. Сеймик виступав переважно як представницький орган; у звичайній ситуації в державі жодної адміністративної влади на місцях чи в сфері судочинства він не мав [5].

Довга дискусія, що точилася в польській історіографії навколо питання "Скільки ж, все-таки, було сеймиків?", призвела до загального визнання твердження Адама Літинського: "Сеймик був один, але мали місце різні види за своєю метою шляхетських зібрань під час сеймиків" [6]. До 1578 р. в українських воєводствах діяли лише передсеймові та виборні (елекційні) сеймики. На них обговорювалися питання загальнодержавного життя, в першу чергу оборони, податків, прохань до центральної влади, контролю за дотриманням центром прав і привілеїв шляхти. Тут обиралися посли на сейм: по 2 від кожного судового повіту. Виходячи з цієї норми українські воєводства мали таке представництво на сеймі: Волинське - 6, Брацлавське - , Київське - 3, Чернігівське - 4.

На елекційних сеймиках визначали по 4 кандидати на вакантні земські уряди судді, підсудка і писаря, а з 1578 р. - підкоморія. їх відрекомендовували королю, який номінував одного з них на відповідну посаду. Зі створенням в 1578 р. трибуналу як вищої шляхетської судової інстанції стали скликатися депутатські сеймики. На них шляхта обирала депутатів - членів трибуналу. З 1591 р. увійшли в практику звітні (реляційні) сеймики, де посли доповідали про роботу сейму і про свою участь в його роботі. Раніше це здійснювалося на зібраннях шляхти, що мали місце під час років (сесій) земських судів [7].

Під час безкоролів'я діяли каптурові сеймики, які концентрували на цей період усі функції управління воєводством. Важливе значення мали господарські сеймики, де обговорювалися і вирішувалися питання розміру і збору податків [8]. Тут також обирали комісарів, делегованих до скарбового трибуналу. Всі сеймики могли продовжувати свої засідання і такі з'їзди називалися засіданнями з лімітації.

Деякі дослідники слідом за А. Павіньським виділяють мирні сеймики (togatus) і збойні (paludatus), тобто ті, що відбувалися під час скликання посполитого рушення [9].

Сеймики скликалися за королівськими універсалами, що складалися у королівській

канцелярії.

Елекційний сейм 1573 р. Та прийняття „Артикулів Генріха Валуа" і „Расtа соnventа": їх характеристика і значення.

Елекці́йний (коронаці́йний) сейм (лат. elector — той, що обирає) — Сейм Речі Посполитої в XVI—XVIII століть, що скликався для виборів короля. Відбувався після конвокаційного сейму. Часто в елекційних сеймах брали участь представники українського козацтва, духовенства та міщан.

Елекційний сейм передував коронації монархa. Проводився у Кракові (за винятком коронації у Варшаві Станіслава Августа Понятовського). На Сеймі кандидат в королі виконував усі документальні формальності, пов'язані з підготовкою його коронації. Головним чином, майбутній король повинен був підтвердити:

Генрихівські артикули, які вперше були подані сеймом 1573 року на затвердження новообраному королю Генріху Валуа (Volumina legum. T. 2.— S 150—153). Складені вперше як установка, що окреслювала обсяг і компетенцію королівської влади; обумовлювали взаємозобов'язання пануючого і підданих — шляхти. Затверджені при коронації Стефана Баторія 1576 року; під час сходження на престол наступників Баторія підтверджувалися без змін.

Перейти до: навігація, пошук

Ге́нрихівські арти́кули, подані сеймом 1573 р. на затвердження новообраному королю Генріху Валуа (Volumina legum. T. 2.— S 150—153). Складені вперше як установка, що окреслювала обсяг і компетенцію королівської влади; обумовлювали взаємозобов'язання пануючого і підданих — шляхти. Затверджені при коронації Стефана Баторія 1576 р під час сходження на престол наступників Баторія підтверджувалися без змін.

При порушенні королем задекларованих зобов'язань шляхта звільнялася від обов'язків підданства. Це надавало широкі можливості для антикоролівських виступів (так званих рокошів), з чого протягом XVII ст. не раз користалися як магнати, так і середня шляхта.

Генріхівські артикули завершили підпорядкування королівської влади сейму, розпочате знаменитою конституцією 1505p. «Nihil novi» («Нічого нового»), тобто жодних законоположень без згоди обох палат сейму: сенаторської і посольської.

Pacta conventa (з латинs - «загальна угода») - це різновид виборчої капітуляції, яка з 1573 по 1764 рік полягала між «польським народом» (тобто шляхтою (знаттю) Речі Посполитої) та новообраним королем при його «вільних виборах» (пол. Wolna elekcja).

Pacta conventa юридично закріплювала обов'язок обраного короля поважати закони Речі Посполитої і визначала його зобов'язання і обіцянки в сферах міжнародних відносин, податоків, державного боргу, збройних сил і т. д. Документ складався на елекційному сеймі (пол. sejm elekcyjny) і його підписання королем-кандидатом було умовою обрання короля на трон.

Одним із прикладів конкретних зобов'язань, знайдених в Pacta conventa, служить обіцянка короля Владислава IV Вази створити польсько-литовський військовий флот на Балтійському морі.

На додаток до своєї власної Pacta conventa кожен обраний король був зобов'язаний підписати і «Генрихівські артикули». Відмінності між цими двома документами в наступні вибори поступово стиралися.