4. Принципи міжнародного права
Принципи міжнародного права – це найважливіші керівні засади міжнародного права, загальні норми, які володіють найвищою юридичною силою і є основою всієї міжнародно-правової системи.
Принципи є загальновизнаними нормами, вони обов’язкові для всіх держав, оскільки їх порушення з необхідністю буде зачіпати інтереси інших учасників міжнародних відносин. Принципи виступають також як критерій законності всієї системи міжнародно-правових норм: всі інші норми не повинні їм суперечити. Дія принципів розповсюджується навіть на ті сфери, які з тих чи інших причин не врегульовані конкретними нормами. Отже, принципи міжнародного права є фундаментом міжнародного правопорядку.
Ще однією важливою рисою принципів міжнародного права є те, що вони не можуть бути скасовані державами ні індивідуально, ні за взаємної згоди.
Своє закріплення принципи міжнародного права отримали в Статуті ООН. Їх зміст розкривається в таких документах, як Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх стосунків і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 1970 р., та Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних стосунках, котра міститься в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р.
До принципів міжнародного права належать:
суверенної рівності держав;
незастосування сили і погрози силою;
непорушності державних кордонів;
територіальної цілісності держав;
мирного вирішення міжнародних спорів;
невтручання у внутрішні справи;
загальної поваги до прав людини;
співробітництва;
самовизначення народів;
добросовісного виконання міжнародних зобов’язань.
5. Суб’єкти міжнародного права
Суб’єктом міжнародного права необхідно вважати такого учасника міжнародних відносин, поведінка якого безпосередньо регулюється нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права – це учасник міжнародних відносин, який має міжнародні права та несе міжнародні обов’язки або є носієм міжнародної правосуб’єктності.
Суб’єкт міжнародного права – це носій міжнародних прав та обов’язків, котрі виникають відповідно до норм міжнародного права. Основна властивість суб’єкта міжнародного права так само, як і внутрішнього – наявність певного обсягу правосуб’єктності.
Міжнародна правосуб’єктність – це якісна міра поведінки суб’єкта, яка означає одночасно і підпорядкованість його міжнародно-правовим нормам, і володіння певними міжнародними правами та обов’язками, і здатність брати участь у міжнародних правовідносинах.
Класифікація суб’єктів міжнародного права можлива за багатьма критеріями:
за учасниками міжнародних відносин: індивіди, громадські організації, адміністративно-територіальні одиниці, автономії, суб’єкти федерацій, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації та ін.;
за масштабом діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні;
за порядком утворення: первинні та похідні;
за міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спеціальні;
за галузевою приналежністю: суб’єкти права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжна родного екологічного права та ін.
Залежно від походження, характеру виникнення суб’єктів, наявності чи відсутності державного суверенітету, а також характеру участі у міжнародних правовідносинах, можна виділити такі групи суб’єктів міжнародного права:
1. Первинні або суверенні суб’єкти міжнародного права. Первинних учасників міжнародно-правових відносин ніхто не створює як таких, їх поява є результатом об’єктивних історичних процесів. Виникаючи як соціальні організми, вони неминуче вступають у контакти між собою, створюють для себе правила взаємного спілкування. До цієї групи належать держави як основні суб’єкти міжнародного права, а також нації та народи, котрі можуть самостійно, без посередництва держави (через власні політичні утворення) вступати в міжнародні правовідносини в тих випадках, коли вони намагаються реалізувати своє право на самовизначення. Так, визнавалися суб’єктами міжнародного права народи, що перебували в колоніальній залежності, але боролися за створення власної суверенної держави.
2. Вторинні або несуверенні суб’єкти, які створюються первинними, і наділяються останніми залежно від їх намірів та бажань певним обсягом міжнародної правосуб’єктності. Вони не володіють суверенітетом, обсяг їх правоздатності визначається, як правило, в міжнародному договорі між засновниками таких утворень та є значно вужчим, ніж обсяг правосуб’єктності первинних суб’єктів. До цієї групи входять міжнародні міжурядові організації і, так звані, державоподібні утворення. Державоподібним утворенням є Ватикан. Він володіє майже всіма атрибутами держави, однак про його населення можна говорити лише умовно – це відповідні посадові особи католицької церкви. Ватикан не є державою в соціальному розумінні – як механізм управління певним суспільством, – скоріше, він може розглядатися як адміністративний центр католицької церкви. Створений Ватикан був у 1929 р. на основі Латеранських угод між папським престолом і урядом Італії, володіє досить широким обсягом міжнародної правосуб’єктності (підтримує дипломатичні стосунки з багатьма державами має представництво (зі статусом спостерігача) в ООН, бере участь у міжнародних договорах та ін.).
3. Останню групу становлять транснаціональні корпорації, інші юридичні особи та індивіди (фізичні особи). Визнання їх суб’єктами міжнародного права не є в науці беззаперечним: деякі автори вважають, що вони не можуть володіти міжнародною правосуб’єктністю. Ці специфічні суб’єкти беруть участь у міжнародних правовідносинах лише епізодично, в окремих випадках. Вони, як правило, знаходяться під суверенітетом якої-небудь держави. Їх міжнародна правосуб’єктність – це, скоріше за все, виняток, ніж загальне правило. Так, фізичні особи можуть виступати як суб’єкти міжнародного права в двох випадках: при притягненні їх до міжнародної кримінальної відповідальності за злочини проти миру і людяності, а також тоді, коли вони звертаються до міжнародних судових органів за захистом своїх порушених прав.