2.4. Микола Олексійович Скрипник

Микола Скрипник народився 13 січня 1872 р. у сім'ї залізничного службовця й акушерки у слободі Ясинуватій Бахмутського повіту Катери­нославської губернії. Опановував знання у Барвінківській двокласній слобідській школі та Ізюмському реальному училищі. Багато читав і як наслідок — юнацьке захоплення бунтарськими мріями, настроями і спро­ба самому зайнятися пропагандою нехай ще й неусталених, суперечливих ідей, що уявлялися революційними. Результатом цього стало виключення з училища. М. Скрипник за таких умов вирішив зайнятися самоосвітою. Поступово соціалістична, марксистська література витіснила все інше.

У 1900 р. М. Скрипник вступає до Петербурзького технологічного інституту, де швидко зближується з соціал-демократами, за що його знову відраховують, до того ж заарештовують. Після ув'язнення зазнає першого заслання до Катеринослава. Потім розпочинається життя революціонера з постійною зміною нелегальних місць проживання. Вищу освіту так і не здобув. 15 разів був заарештований, 7 разів перебував у засланні. Засудже­ний загалом до 34 років ув'язнення, одного разу — до страти. Найважли­віша робота на той час — в редакції більшовицької газети «Правда».

34

Лютнева революція 1917 р. застала М. Скрипника на засланні у Мор- шанську в Росії. Там він очолив виконком місцевої ради робітничих депу­татів. Наприкінці травня 1917 р. його викликали для роботи до Петрогра­да. Тут революціонер брав активну участь в організації і проведенні Жовтневого збройного повстання. Кінець 1917 р. різко змінив життєвий вектор М. Скрипника. У грудні його заочно обрали членом ВУЦВК та „вели до складу Народного секретаріату Української радянської республі­ки як народного секретаря праці. М. Скрипник виявив певні вагання — не дув переконаний, що момент повернення на батьківщину найкращий через протистояння більшовиків і Центральної Ради. Наприкінці грудня _він все ж таки прибуває в Україну. Вже 4 березня 1918 р. Центральний Ви­конавчий Комітет Рад України призначає його вже головою Народного секретаріату та народним секретарем зовнішніх справ. До цього часу укра­їнська політика мала для нього більше теоретико-абстрактний характер. Як взагалі, так і конкретно в національному питанні, М. Скрипник не володів глибокими теоретичними знаннями. Після підписання Брестсько­го миру РРФСР Українська Народна Республіка стала де-юре незалежною республікою, главою якої був М. Скрипник. Тоді ж уперше в нього стався конфлікт з Й. Сталіним, який не допускав можливості існування окремої від Росії України. Цей конфлікт, вочевидь, запам'ятався обом, вплинувши не лише на їх позицію щодо національних аспектів розв'язання різних проблем, але й на особисті стосунки.

У той час, коли уряд Радянської України очолював М. Скрипник, з різних обставин її статус як національного державного утворення ще не був чітко визначений. Він змінювався в різних комбінаціях. Так само не була чіткою позиція лідера республіки щодо створення окремої комуніс­тичної партії України. Насамперед тому, що він вірив у швидку перемогу світової пролетарської революції, після якої відносини між усіма націями будуватимуться на нових засадах. Значить, питання про окремішність партії є до певної міри формальним і може бути вирішеним у будь-який момент. Хоча невдовзі М. Скрипникдещозмінивсвою позицію на користь •снування єдиної РКП(б). У політичній позиції М. Скрипника, щоправда, не останнє місце посідала турбота про умови дотримання Брестського ^миру. Він вважав, що «нам треба пристосуватися до ворога відповідно до тих умов, в яких ми перебуваємо».

З квітня 1920 р. він — нарком робітничо-селянської інспекції України, ³1921 р,— нарком внутрішніх справ, з 1922 по 1927 рр. — нарком юстиції ¹ генеральний прокурор. Увесь цей час він обіймав й керівні посади в пар- ^г'і> користуючись величезним авторитетом серед її членів, зробивши ва- ^Мий внесок у розв'язання проблем, якими займалась республіканська ^ПаРтійна організація. М. Скрипник ніколи не входив до жодної з течій, що формувалися на той час і нерідко дотримувалися полярних позицій. Він Ч'Коли не прагнув до фракційності, до згуртування навколо себе якоїсь І'Упи людей, завжди хотів бути вище за таку поведінку, сподівався, що від- ^Стоює загальнопартійні інтереси. Ніколи не приховував свого жорсткого ставлення до ворогів нового ладу, абсолютизував (як і багато інших) з кони класової боротьби.

У 1927 р. очолив народний комісаріат освіти республіки, завдяки чо став ще більш відомим й шановним для одних та ідеологічним опоне том — для інших. У лютому 1933 р. був призначений заступником голон РНК України і головою Держплану. Його погляди щодо національною питання, шляхів будівництва української державності спиралися на маркі систську ідеологію. Водночас він одним з перших в країні розгледів небез. пеку, яку приховували сталінські плани щодо створення і принципів функціонування фактично унітарної держави, формування тоталітарного режиму в другій половині 20-х років. У числі перших зазнав сталінський утисків і переслідувань. Його звинувачували у перебільшенні значення національного питання, прихильному ставленні до ідей «українського буржуазного націоналізму», пропаганді теорії «націонал-більшовизмуЛ абсолютизації загрози великодержавного шовінізму, зосередженні у нар- коматі значної кількості націоналістичних елементів. Не витримавши цькування, покінчив життя самогубством 7 липня 1933 р. Характерно, ща у ході післясталінських політичних реабілітацій 1950-х років М. Скрипник опинився серед тих українських партійних діячів, з кого не зняли звину вачення у «гріхах» проти партії.

Частина 3.

ЦЕРКОВНІ ДІЯЧІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.

4.1. Іван Огієнко

Народився Іван Огієнко (митрополит Іларіон) 2 січня 1882 року в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (тепер Житомирщина) у бідній селянській родині. Батько походив з давнього козацького роду, на Полтавщині.

Малий Іван, що був шостою дитиною в сім'ї, рано та сповна пізнав нужду й нестатки. Коли йому ледь виповнилося два роки, загинув уна­слідок нещасного випадку батько. Лише в 9-річному віці Іван переступив поріг місцевої чотирирічки, але на зиму переривав навчання — ні в чому було ходити. Тому багато пізнавав самотужки, підробляв прислугою у церк­ві, де й навчився глибокої любові до Служби Божої. У молодого Івана світогляд сформувався з трьох головних чинників — побожне ставлення до праці, науки і церкви.

У 1896 р., закінчивши 4-річну школу в Брусилові, він пішки з матір'ю 75 верст йде до Києва з наміром вступити до військово-фельдшерської школи. Вибір був обумовлений тим, що навчання в такій школі було без­коштовним. Новий, київський, період свого життя Іван розпочав з інтен­сивної самоосвіти. Він читає багато книжок історичної, літературознавчої тематики. Закінчивши повний фельдшерський курс, І. Огієнко за направ­ленням комісії йде на медичну службу у Київському військовому шпиталі. І Розчаровується у виборі свого фаху.

Проте 1903 р. І. Огієнко вступає до Київського університету на медич­ний факультет, оскільки це було умовою для звільнення зі служби. Але після неодноразових клопотань йому вдається перевестися На історико- Філологічний факультет і незабаром стати одним із найздібніших студен- ^Т1В> Улюбленцем академіка В. Перетця (дослідника давнього українського письменства). Роки навчання І. Огієнка в університеті (1903-1909) при­падають на той період українського національно-визвольного руху, який ^ВіДзначався стійкою тенденцією до поширення української ідеї серед на- ^Селення України. Студент починає співпрацювати в «Записках Україн-