Частина 2.

РАДЯНСЬКІ УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

2.1. Християн Раковський

Християн Раковський народився І серпня 1873 р. у болгарському містеч­ку Котел. Його родина була заможною, батько займався сільським господар­ством і торгівлею. Раковські посідали одне з провідних місць в історії ви­звольного руху в Болгарії проти османського панування. Прізвище Раковський взяв для себе дід Християна за назвою села Раково, де жили його предки (справжнє прізвище діда Попович), переховуючись від турецької влади.

Із самого дитинства Християн слухав сімейні легенди про подвиги, звитягу, страждання й загибель рідних та близьких, пісні, балади про дідів та прадідів, і це впливало на формування його світосприйняття, характеру. Величезне значення для юнака мало спостереження оточуючого життя за умов турецького панування.

Навчатися X. Раковський розпочав у рідному Котелі. Але після війни 1877—1878 рр. маєток Раковських, який знаходився в північній частині Добруджі, відійшов до Румунії й сім'ї довелося прийняти румунське гро­мадянство. Останній клас початкової школи він закінчив у Варні (Болга рія), де й вступив до гімназії. Саме там прокинувся у молодого гімназиста гарячий інтерес до громадського життя.

Вступ до гімназії збігся з дворцовим переворотом 1886 р., внаслідок якого влада в Болгарії перейшла до рук Стамбулова. У країні було вста новлено поліцейську диктатуру. Влада нещадно придушувала вільнодум­ство, у тому числі в освіті. Прогресивно налаштованих викладачів гімназії переслідували, розпочалися обшуки, доноси, що, врешті-решт, призвело до бунту проти директора гімназії, прихильника Стамбулова. З величезни­ми труднощами, лише за допомогою військ бунт учнів вдалося придуши­ти. X. Раковського як одного з ініціаторів акції разом з іншими заарешту вали, відрахували з гімназії без права вступу до інших навчальних закладів Болгарії. Йому було лише Кроків.

Але вже наступного 1888 р., завдяки приналежності до знатної родини- він отримав дозвіл вступити в 5-й клас Габровської гімназії. У Габрово5

радянські українські політики міжвоєнного періоду

остаточно сформувався політичний світогляд X. Раковського. Там він включається в пропагандистську роботу марксистської групи Дабєва, бере участь у створенні нових таємних гуртків робітників та молоді. На свої кошти він створює соціал-демократичне видавництво, в якому готується до видання болгарською мовою праці Ф. Енгельса «Розвиток наукового соціалізму». Розповсюджує різноманітну літературу: від марксистських творів до праць Ж. -Ж. Руссо з педагогіки.

Активна революційна діяльність не могла бути непоміченою поліцією. Втікаючи від переслідування влади, у 1890 р. X. Раковський їде до Женеви, щоб вступити на медичний факультет університету. На його думку, заняття лікуванням давало можливість бути ближчим до народу. Тому було обрану дану професію. У Женеві він зближується з Г. Плехановим та російською соціал-демократією в цілому (також зі швейцарськими, французькими, польськими, вірменськими діячами). Потім продовжує студії в Бер­лінському університеті, університеті Монпельє, де й закінчує навчання у 1897 р. з підготовленою докторською дисертацією.

За кордоном він одружується з Єлизаветою Рябовою, яка працювала лікарем у Санкт-Петербурзі. Але сам X. Раковський з Франції їде спочат­ку в Болгарію, потім Румунію, де стає військовим лікарем. У цей час по­літикою майже не займається.

У 1900 р. після закінчення військової служби знову повертається до активної політики й переїжджає в Росію. Після смерті в 1902 р. дружини X. Раковський знову часто міняє місце проживання — Франція, Румунія, Де активно допомагає емігрантам-«потьомкінцям», Угорщина, Болгарія, Туреччина. Скрізь він активний учасник політичних подій, постійно пере­буває під наглядом поліції, неодноразово заарештовується й висилається з тієї, чи іншої країни.

У роки Першої світової війни більшість кордонів для X. Раковського було закрито. Лютневу революцію в Росії він зустрів в'язнем Ясської тюр­ми у Румунії. А 1 травня 1917 р. російський військовий підрозділ, який захопив місто, звільнив X. Раковського. Через декілька днів він опинився ^в Одесі. І це були перші відвідини України. В Одесі він зупинився нена­довго й переїздить до столиці Росії — Петрограда. Там йому знову дово­диться переховуватися, оскільки уряд О. Ф. Керенського видав наказ про Чого арешт. X. Раковський вирішує виїхати до Швеції.

27

Після Жовтневого перевороту 1917 р. він повертається в Петроград й невдовзі В. Ленін призначає його уповноваженим Раднаркомупо Півдню ^росії для керівництва боротьбою з «контрреволюцією». X. Раковський Прибуває до Севастополя, де організовує військові експедиції на Південь

Політичні діячі України: 1917-2004 рр. Навчальний посібник

України. З однією такою експедицією уповноважений іде до Одеси, де стає членом Румчероду (військова організація Румунського фронту, Чорномор­ського флоту, Одеського військового округу), й фактично очолює збройну боротьбу проти Центральної Ради на південному заході України в січні 1918 р.

Наступ німців змушує X. Раковського переїхати з Одеси до Миколає­ва, потім до Криму, Катеринослава, Полтави, Харкова, Москви. У квітні 1918 р. Рада Народних Комісарів Росії призначає його керівником мирної делегації для переговорів з Центральною Радою, а після її падіння — з гетьманом. На Україні ця делегація пробуладо жовтня 1918 року й факти­чно займалася не переговорами, а більшовицькою агітацією, щоб підго­тувати підґрунтя для повстання.

Повстання, організоване Директорією, виявилося несподіваним для більшовиків, тому активні дії вони розпочали лише на початку 1919 р. У січні на базі Тимчасового робітничо-селянського уряду України вони створили Раду Народних Комісарів України, головою якого став X. Раков- ський. Окрім цього, він очолив Наркомат закордонних справ, став тим­часовим заступником наркома землеробства.

Діяльність X. Раковського на чолі уряду радянської України (сі­чень 1919 —липень 1923 рр.) поділяється на воєнний та мирний періоди. Проте період 1921-1923 рр. назвати мирним можна лише відносно. Неза­баром, у 1919 р. X. Раковський призначається членом Реввійськради Південно-Західного фронту, якій підпорядковувалися 7 армій, 2 флоти (Чорноморський і Азовський). Завдання фронту — боротися проти армій А. Денікіна, С. Петлюри, повстанських загонів, пізніше — проти біло­гвардійських сил П. Врангеля.

Діяльність X. Раковського як глави уряду була багатогранною, охоп­лювала різні сфери: народне господарство, культура, безпритульність, медицина, армія і т. д. У той же час його обирають до виконкому Комін- терна.

У 1921 р. для України головною проблемою було скорочення посів них площ до 55 %. X. Раковський наголошував, що на сільське госпо­дарство треба звернути пильну увагу, але, навіть помічаючи проблему, він не зробив належних висновків. Головну причину такої ситуації, як і інші більшовицькі ідеологи, він вбачав у саботажі з боку куркульства. Але вже у грудні 1921 р. на X з'їзд РКП(б) було прийняте рішення про згортання політики «воєнного комунізму» й заміну продрозкладки прод- податком. Одним із найвпливовіших діячів на з'їзді був саме глава

і/ь'пягирі.гпгп \.'г\ СІ 'І V

радянські українські політики міжвоєнного періоду

Він твердо виступав за колективізацію селянських господарств як основної запоруки соціалістичних перетворень на селі. Разом з тим як голова РНК він сприяв розвитку всіх трьох колгоспних форм — комун, артілей і ТСОЗів. До сільських кооперативів X. Раковський ставився з по­боюванням, бо відчував у них заможницький вплив, хоча не відкидав їх зовсім. Виступаючи в жовтні 1922 р. на Всеукраїнському з'їзді сільсько­господарської кооперації, він заявив, що треба розвинути здобутки по­міщицького господарства. Велику роль, на думку глави уряду, мали віді­гравати комітети незалежних селян, що почали створюватися у жовтні 1920 р.

Раковський взяв участь у затвердженні плану ГОЕЛРО на VIII Всеро­сійському з'їзді рад. Він особисто очолив штаб з подолання паливної кризи, порушив питання про негайне відновлення котельного господарства Донбасу. Щоб збільшити вуглевидобуток, урядовець звернув увагу на дрібні, так звані селянські шахти. Він розумів, що для відзначення геро­їчної праці треба використовувати різноманітні форми морального сти­мулювання, оскільки матеріального — не було. З його ініціативи було встановлено численні відзнаки.

Стилю роботи X. Раковського як державного діяча була притаманна цілковита гласність у роботі. Він ділився своїми роздумами про шляхи розв'язання назрілих проблем, торкався багатьох питань поточної діяль­ності уряду, зустрічався з тисячами людей. Його турбувало, що госпрозра­хунок державних трестів, особливо у важкій індустрії, має обмежений характер.

Багато уваги X. Раковський приділяв розв'язанню соціальних проблем, насамперед проблемі безробіття. У вересні 1922 р. політик поставив пи­тання про введення її у певне організаційне русло. Було затверджено ряд пільг безробітним. Болючою залишалася проблема дитячої безпритуль­ності. У 1921 р. понад 700 тис. дітей не мали батьків. Зростала мережа Дитячих будинків і колоній.

29

На засіданні господарників у 1922 р. X. Раковський поставив питання ^пРо відбудову міст на Україні. Багато уваги і сил приділяв культурному будівництву. Найбільш принциповим питанням він уважав збереження Культури в її національних формах, що спричинило дискусію між ним ¹Д. Лебедем, другим секретарем ЦК КП(б)У. Д. Лебідь стверджував, що ^,,а Україні розгортається боротьба двох культур — російської та української. Ч. Раковський протиставлення двох культур уважав методологічною по­милкою. Зазначав, що українську культуру, переважно селянську, необхід­но перетворити на комуністичну. Надзвичайно істотною вважав проблему

національного складу партійної організації на Україні: необхідно залучати українських робітників у партію у значно більшій пропорції, щоб зміцни! ти зв'язки із селом. При цьому закликав популяризувати українськії мову.

У травні 1923 р. підписав декрет Раднаркому про боротьбу з неписем^ ністю дорослого населення. Із його передмовою у 1923 р. вийшов масовим тиражем ілюстрований підручник з історії України, автором якого бу^ М. Яворський. Виступив проти активної боротьби з релігіею, вважав, щй антицерковну боротьбу слід вести лише шляхом переконання. У липи 1923 р. Генеральний секретар ЦК РКП(б) Й. Сталін, зосередивши у свої) руках значну владу, усунув X. Раковського від державної роботи в Україн після того, коли останнього Г. Зінов'єв, Л. Троцький, Й. Сталін розкритий кували наХІІ з'їзді РКП(б) за «хибні» позиції щодо побудови комуністич-і ного суспільства.

Його відправляють торговельним представником до Англії, в 1925 р. — у Францію. У 1927 р. він повертається в СРСР, розпочинає відкриту бо­ротьбу проти Й. Сталіна, за що того ж року був виключений з партії X. Раковського висилають в Астрахань, Саратов, Барнаул. У 1935 р. ко­лишнього міністра повертають із заслання й відновлюють в рядах партії, Але вже в 1937 р. його заарештовують знову й засуджують як учасника «антирадянського правотроцькістського блоку» на чолі з М. Бухаріним нг 25 років ув'язнення. Відбував покарання в м. Орел, де й був розстріляний за вказівкою з Москви 11 вересня 1941 року під час наступу німців.