Реферат на тему:
Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв.
Відмінювання прізвищ
Кличний відмінок іменників. Звертання, що складаються з кількох назв
В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком
іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве
російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні
правила творення кличного відмінка іменників.
1. Кличний відмінок іменників І відміни
Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення
-о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої
групи у кличній формі мають закінчення -є (-є): нене, закрійнице, Насте,
Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок
іменників м'якої групи, що означають жіночі пестливі імена та назви
жінок: Галю, Таню, Марусю, бабусю, тітусю.
2. Кличний відмінок іменників II відміни
2.1. Закінчення -у мають:
а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик-, -ок-, -к-):
братику, хлопчику, синку, батьку, внучку, Петрику, Івасику;
б) іншомовні імена з основою на г, к, ж: Джеку, Жаку, Ніку, Алі-ку,
Гайку, Олегу, Майку, Людвігу, Генріху, Фрідріху;
в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий та р (крім ж):
викладачу, глядачу, укладачу, лікарю, поштарю, секретарю, товаришу (але
каменяре).
2.2. Закінчення -ю виступає у іменників м'якої групи: вихователю,
дідусю, Віталію, Геннадію, Костю, Олесю, Ігорю.
2.3. Закінчення -є мають:
а) безсуфіксні іменники твердої групи: брате, голубе, куме, парубче,
друже, пастуше, Іване, Петре, Степане, Володимире, Ярославе (але: діду,
сину, тату);
б) іменники твердої групи із суфіксами -ист-, -іст-, -ор-, -тор-,
-атор-, -ер-, -ир-: радисте, альпіністе, професоре, директоре, ректоре,
адміністраторе, режисере, комбайнере, бригадире, командире;
в) іменники м'якої групи із суфіксом -ець-: молодче, хлопче, кравче
(але: бійцю, знавцю, добровольцю);
г) деякі іменники мішаної групи (зокрема власні назви з основою на ж, дж
і загальні назви з основою на р, ж): Довбуше, Джордже, газетяре,
кресляре, стороже.
3. Кличний відмінок іменників III відміни
У кличному відмінку іменники III відміни мають закінчення -є: розкоше,
радосте, Любове, Аделе, Нінеле.
4. Кличний відмінок імен по батькові
Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о,
імена по батькові чоловічого роду — закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє
Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.
5. Звертання, що складаються з кількох назв
5.1. У звертаннях, що складаються з двох власних назв (імені та по
батькові) або із загальної назви та імені, обидва слова мають форму
кличного відмінка: Григорію Семеновичу, Ірино Андріївно, пане Максиме,
друже Іване, тітко Маріє.
5.2. У звертаннях, що складаються із загальної назви й прізвища, кличну
форму має загальна назва, а прізвище виступає у формі називного
відмінка: пане Чорний, добродійко Прищепа, депутате Соко-ловський.
5.3. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, кличну форму
-----> Page:
із двох загальних назв, кличну форму
обов'язково має перше слово, друге може виступати у формі як називного,
так і кличного відмінка: добродію секретар (секретарю), пане голово
(голова), товаришу майоре (майор).
Відмінювання прізвищ
1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового
типу, відмінюються, як іменники І відміни:
н. Щербина Кучеря Заведія
р. Щербини Кучері Заведи
д. Щербині Кучері Заведи
3. Щербину Кучерю Заведію
0. Щербиною Кучерею Заведією
м. при Щербині при Кучері при Заведії
У прізвищах з основою на г, к, х на взірець Брага, Кочерга,
Пані-будьласка, Морока, Муха при відмінюванні відбуваються чергування,
як й у відповідних загальних назвах: розказати Бразі Миколі, дорікати
Максимові Кочерзі, надіслати панові Панібудьласці, подарувати Мороці
Оксані, видати свідоцтво Мусі Матвію. В офіційних документах бажано
вживати такі прізвища у вихідній формі.
2. Жіночі прізвища на -а, -я і чоловічі прізвища на -ий, -ій, що
належать до прикметникового типу, відмінюються, як відповідні
прикметники: Ільницька, Ільницької, Ільницькій; Задорожня, Задорожньої,
Задорожній; Головатий, Головатого, Головатому; Завгородній,
Зав-городнього, Завгородньому. Прізвища чоловічого роду у місцевому
відмінку мають варіантні форми: при Головатому (Головатім), при
Завгородньому (Завгороднім). У науковому та офіційно-діловому стилях
допускається вживання лише першої з цих форм.
3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються:
відзначити роботу Білоус Алли Олександрівни, стаття Стефанії Хим'як,
привітати Людмилу Федорівну Біжик, нагородити Світлану Гелемей,
працювати разом з Ніною Головко, виступ сестер Байко.
4. Чоловічі прізвища на -о і на приголосний (крім тих, що утворені за
допомогою присвійних суфіксів) відмінюються, як відповідні іменники II
відміни. Прізвища на -ьо типу Кузьо, Маньо, Худьо відмінюються як
іменники м'якої групи. У давальному і місцевому відмінках прізвища цієї
групи мають варіанти. От взірці відмінювання таких іменників:
Н. Гнатюк Ухач Стець
Р. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я
Д. Гнатюк-ові(-у) Ухач-еві (-у) Стец-еві (-ю)
3. Гнатюк-а Ухач-а Стец-я
О. Гнатюк-ом Ухач-ем Стец-ем
М. при Гнатюк-ові (-у) при Ухач-еві (-у) при Стец-еві (-ю)
н. Кузьо Захожай Гайченко
р. Куз-я Захожа-я Гайченк-а
д. Куз-еві (-ю) Захожа-єві (-ю) Гайченк-ові (-у)
3. Куз-я Захожа-я Гайченк-а
0. Куз-ем Захожа-єм Гайченк-ом
5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів
(-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи II
відміни, але в орудному відмінку вони мають прикметникове закінчення
-им. У непрямих відмінках прізвищ на -ів суфіксальне і може зберігатися
або переходити в є або в о. В сучасній українській мові обидва варіанти
визнаються нормативними. Наведемо взірці відмінювання прізвищ цього
-----> Page:
типу:
н. Баранов
Гриців
р. Баранов-а
Грицев-а (-ців-а)
д. Баранов-у
Грицев-у (-ців-у)
3. Баранов-а
Грицев-а (-ців-а)
0. Баранов-им
Грицев-им (-ців-им)
м. при Баранов-і (-у, при Грицев-і, -у (-ців-і, -у)
н. Марків
р. Марков-а (-ків-а)
д. Марков-у (-ків-у)
3. Марков-а (-ків-а)
0. Марков-им (-ків-им)
м. при Марков-і, -у (-ків-і, -у)
н. Турчин
Щокін Гоїн
р. Турчин-а
Щокін-а Гоїн-а
д. Турчин-ові (-у) Щокін-ові (-у) Гоїн-ові (-у)
3. Турчин-а
Щокін-а Гоїн-а
0. Турчин-им
Щокін-им Гоїн-им
м. при Турчин-у (-і) при Щокін-у (-і) при Гоїн-у (-і)
6. Не відмінюються псевдоніми і слов'янські прізвища на є, і (Ле,
Трублаїні, Леле, Емхе, Роде, Півтораднї), а також прізвища іншомовного
походження на і, є, у, о, наголошені а, я та інші нетипові для
української мови закінчення (Беранже, Гете, Руставелі, Петефі, Ло-тяну,
Шоу, Бокаччо, Гюго, Дідро, Дюма, Моравіа, Гамсахурдіа та ін.).
7. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних назв
людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати в
поєднанні з ім'ям, назвою посади тощо: оголосити подяку Ірині Петрівні
Зозулі; схвалити пропозицію інженера Пасіки Р. О.; виступив доцент
Паляниця С. І; запропонував викладач Заїка Степан Степанович.
8. У подвійних прізвищах компоненти змінюються за загальними правилами
відмінювання прізвищ: дисертація аспірантки Косинки-Антонич, виступ
аспіранта Косинки-Антонича, стаття Скибич-Стрілецької, винахід
Скибича-Стрілецького, заява Косенко-Коноп-лицької, виступ
Милейко-Залузької, твори Карпенка-Карого, повість Нечуя-Левицького, але:
творчість Драй-Хмари, музика Кос-Ана-тольського.
Список використаної літератури
Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К.: Либідь, 1991.
Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів: Світ, 1990.
Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. — К.:
Артек, 1999.
Волощак М. Неправильно — правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. — К., 2000.
Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. — К.: А.
С. К., 2000.
Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. — К.: Видавничий
центр "Просвіта", 2000.
Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян.
— Донецьк: Сталкер, 1997.
Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного
слововживання. — К.: Рідна мова, 2000.
Гринчишин Д. Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української мови. —
К.: Рад. шк., 1986.
Ділова українська мова: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.
Ділова українська мова: Посіб. для студентів вузів / За ред. Н. Д.
Бабич. — Чернівці: Рута, 1996.
Вікпендія
Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання "панове" (кличний відмінок від "пани"). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване
[ред.] I відміна
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення
-о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
-е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
-є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
-ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.
[ред.] II відміна
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.
На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю,
Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типуАндріє,Юріє,Ігоре[Джерело?], наголошує[Джерело?], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.Закінчення -е має іменник: Ігоре.[1]
Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлена у підручнику з сучасної української мови див - розділ "Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові",а саме -- кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. ) [2] [3]
Також на -е:
закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).
[ред.] III відміна
Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
[ред.] IV відміна
Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення
-я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.
[Ред.] Звертання з двох слів
Якщо звертання складається:
з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.
[Ред.] Типові приклади
Коте!
Києве!
Василю!
[Ред.] Кличний відмінок у латинський мові
У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).
Часто разом зі словом у кличному відмінку використовується слово o: Доню! — O mi filia!
[Ред.] Кличний відмінок у російській мові [ред.] Історичний вокатив
Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.
[Ред.] Неовокатив
У сучасній розмовній російській мові імена власні і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму, яку деякі лінгвісти розглядають як кличний відмінок, що розвивається. Ця форма застосовується тільки до імен і іменників, які закінчуються на «а» або «я», яке відкидається в кличній формі: «Лен/Лёнь, где ты?» (еквівалентно «Лена/Лёня, где ты?»).