3.2.Студент повинен вміти: розрізняти у різних текстах характерні риси функціональних стилів української мови; правильно оформляти просту та складну заяву.

ІV. Поради студенту:

Звернути увагу на терміни: “стиль”, “стилістика”, “мовний стиль”, “функціональний стиль”; на нові стилі в сучасній українській літературній мові – конфесійний, епістолярний, ораторський, інформаційний – що з к. ХХ – поч. ХХІ ст. виділяються науковцями в сучасному українському мовознавстві як окремі функціональні стилі.

З’ясувати: питання класифікацій функціональних стилів у мові; основні ознаки кожного з них (із наведенням прикладів); реквізити заяви.

Методичні поради

Розглядати тему за планом:

1. Стилістика як наука.

2. Класифікації стилів в українській мові (погляди різних вчених).

3. Науковий стиль: основні ознаки, закони, проблеми, сфера використання.

4. Загальнонаукова і спеціальна наукова термінологія.

5. Особливості офіційно-ділового стилю.

6. Проблеми української публіцистики.

7. Фразеологізовані одиниці у текстах різних стилів.

Про особливості стилів можна прочитати у рекомендованій літературі. Крім того, не забувайте заглядати у словники під час виконання домашнього завдання (письмового).

Будь-яка розвинена національна мова являє собою систему систем. З одного боку мова – система (сукупність) специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А з другого – вона складається з інших рівнів або систем – фонологічної (функціонування фонем), морфологічної (будова слова, функціонування морфем), лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної. Кожна з цих систем є важливим об'єктом дослідження для мовознавчої науки.

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виражальні засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення. Наприклад, говорити – нейтральне слово, ректи – застаріле й урочисте, мовити – урочисте, балакати – розмовне, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе і т.д. Тобто предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення.

Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що зводиться до лат. stilos – “загострена паличка для писання”, має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та в інших науках.

Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

На відміну від стилістики теоретичної, практична стилістика має прикладний характер. Вона покликана втілювати в життя рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати мистецтва письма та культури мовлення. Найважливішою категорією практичної стилістики є функціональний стиль – різновид мовлення з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфолого-синтаксичними, орфоепічно-пунктуаційними засобами, використовуваний для здійснення функцій спілкування, повідомлення та впливу. Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, в основу класифікації часто кладуться різні засади, тому різною буває кількість функціональних стилів (докладніше див.: Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. – К., 1962). Функції мови часто переплітаються, то й ф у н к ц і о н а л ь н і стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.