1.Суть споживання та граничної схильності до споживання: теоретичні підходи.

Концепція споживання і заощадження, що тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії.   Розкриття сутності споживання починається з поведінки споживачів. Згадаймо, що споживання домогосподарств — це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.   Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.   Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.   Крива графіка на рис. 1.1, що проходить через точки А, B, C, …, G, є функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу визначається розмір споживання С домогосподарства. Споживання зростає разом із збільшенням національного доходу.   У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точці В воно точно відповідає обсягу національного доходу, а починаючи з точки С споживання становить частину національного доходу.

Рис. 1.1. Функція споживання

   Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).   Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.    Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це визначення можна записати так:

   Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

- Якщо МРС = 0, то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження – та частина доходу, яка не споживається;

• якщо МРС = 1/2, то це означає, що збільшення доходу буде поділене між споживанням і заощадженням порівну;

• якщо МРС = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання та заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічно ми можемо розглянути граничну схильність до заощадження (MPS).

Гранична схильність до заощадження – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала [24, 74]:

MPS =	Зміна в заощадженні	=	ΔS
	Зміна в доході		ΔY

Розглянемо загальну спрямованість національного споживання.

По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.  Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково. Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими важливими статтями споживання. Незаможні сім'ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м'ясо тощо. Проте збільшення видатків на харчування в разі зростання доходів відбувається до певної межі.Загалом зі збільшенням доходів частка видатків на продукти харчування зменшується. Ця закономірність споживання стосується не лише домогосподарств, а й нації в цілому. Наприклад, у США видатки на продукти харчування становлять близько 20% використовуваного доходу, у країнах Західної Європи – в середньому 25%, а в країнах, що розвиваються, – близько 60% [19, 99].

Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Для аналізу впливу використовуваного доходу на споживання і заощадження візьмемо гіпотетичні дані, які подано у таблиці 1.1. Перший стовпець показує дев'ять різних рівнів використовуваного доходу, другий – заощадження за кожного рівня доходу, а третій – видатки на споживання за кожного рівня доходу.

Таблиця 1.1

Шкала споживання і заощадження [19, 99]

	(1) Використовуваний дохід (ВД), млрд. грн.	(2) Заощадження (S), млрд. грн.	(3) Споживання (С), млрд. грн.
1	190	-2	192
2	200	0	200
3	210	+2	208
4	220	+4	216
5	230	+6	224
6	240	+8	232
7	250	+10	240
8	260	+12	248
9	270	+14	256

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом. Пороговий дохід надто малий, щоб країна могла заощаджувати. У нашому прикладі його рівень становить 200 млрд. грн. Нижче від точки нульового заощадження, наприклад за доходу в 190 млрд. грн. нація споживає більше, ніж її поточний дохід. Це призводить до від'ємних заощаджень (-2) млрд. грн.

Коли дохід перевищує 200 млрд. грн., нація починає заощаджувати (див. додатні числа у стовпці 2).

Третій стовпець характеризує видатки на споживання для кожного рівня доходу. Оскільки використовуваний дохід іде на споживання і заощадження, то сума другого і третього стовпців має становити дані першого стовпця.

Споживання необхідно розглядати з фундаментальної точки зору.

Воно виникло для задоволення вітальних потреб людини, коли самої науки економіки ще не існувало. Люди в традиційному суспільстві повністю залежили від навколишнього середовища, від якого отримували все необхідне для продовження життя. На цьому етапі розвитку споживання людини небагато чим відрізнялося від споживання тварин і було обміном речовин з природою, тобто споживання – це пристосування людини до навколишнього середовища, спосіб її виживання. В подальшому формується економічна система виробництва матеріальних благ, їх обміну і розподілу, і, відповідно, споживання. Споживання вивчається багатьма науками. Наше дослідження присвячено теоретичному осмисленню цього явища з погляду економічної теорії. Спочатку ми стисло проаналізуємо теорії особистого споживання, які представлені в літературі, а потім узагальнемо основні тенденції та обґрунтуємо своє розуміння зміни соціально-економічної суті особистого споживання в сучасних умовах. У загальному сенсі особисте споживання є системою суспільних відносин між економічними суб'єктами з приводу придбання і використання матеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини. В рамках економічної теорії особисте споживання є використання благ, в які вкладені людські сили. До особистого споживання відносять процеси, які не пов'язані з додаванням вартості.

Споживання є суспільним процесом, воно здійснюється в рамках певної соціальної форми та суспільного поділу праці і соціально-економічної формації. Споживання можна характеризувати з декількох сторін, перш за все, як специфічну сферу суспільного відтворення. В цьому випадку споживання, на відміну від решти сфер виробництва, не має обмежених рамок. Споживання може відбуватися і у сфері виробництва (у виробництві споживаються, з одного боку, сировина, матеріали тощо, а з іншого боку – робоча сила), у сфері обміну (наприклад, споживання їжі на підприємствах громадського харчування) і в самій сфері споживання (наприклад, задоволення потреб в самому домогосподарстві). Споживання можна розглядати також як завершальну стадію суспільного відтворення, пов'язану зі знищенням продукту і народженням нової потреби. На підтримку цього положення можна привести слова А. Новічкова: «Споживання – це, по суті, завершальний етап у внутрішній самоорганізації матерії, що виводить її на вищий організаційний рівень у спіралі розвитку» [1, c. 838]. Споживання як завершальна фаза процесу відтворення в органічній єдності пов'язана з іншими фазами, перш за все, з виробництвом, а також з розподілом і обміном.

При розгляді споживання як завершальної стадії суспільного відтворення істотне значення має аналіз взаємозв'язку споживання і виробництва. Взаємозв'язок між виробництвом і споживанням виявляється в ринкових категоріях товарного господарства попиту і пропозиції, які забезпечують тісний зв'язок між початковою і кінцевою фазами процесу відтворення. Згідно припущенню Ж.-Б. Сея, метою виробництва є споживання, оскільки виробник виносить на ринок свій товар з метою придбання і споживання іншого. Ю. Нетесин, розглядаючи відносини між виробництвом і споживанням, стверджує: «Виробництво і споживання – це один і той же процес праці в його цілому, але тільки втілений в своїх протилежних проявах» [2, c.29]. «Продуктивна праця і споживання (споживча праця) в усіх відношеннях прямо протилежні один одному: якщо виробництво є створенням ресурсів життєдіяльності, то споживання – їх знищенням; якщо перше створює матеріал, здатний розпалити полум'я праці, то друге – проміжний продукт, для цього даремний; перше є вихід суб'єкта за свої межі, є об'єктивізація суб'єкта, друге – повернення суб'єкта в себе, суб'єктивізація об'єкту» [2, c.31]. П. Самуельсон указує на залежність рівня виробництва і рівня споживання: «Високий рівень виробництва в сучасних індустріальних суспільствах веде за собою високий рівень споживання» [3, с. 36].

Щодо виробництва і споживання висловлюється А. Кульман: «Якби існувало рівняння, що пов'язує виробництво і споживання, воно повинне було б обов'язково виходити з умов однозначної нерівності» [4, c.54]. Сенс цієї думки полягає в тому, що споживати можна тільки в тому об'ємі, який забезпечило виробництво. Якнайповніше аналіз взаємозв'язку виробництва і споживання здійснив К. Маркс. На його думку, примат у взаємозв'язку виробництва і споживання належить виробництву. Процес споживання можливий тільки після того, як відбудеться акт виробництва.

«В споживанні продукт випадає з цього суспільного руху, стає безпосередньо предметом і слугою окремій потребі і задовольняє її в процесі споживання. Виробництво виступає, таким чином, як вихідний пункт, а споживання – як кінцевий пункт» [5, с. 25].

Крім того, виробництво і споживання розвиваються на основі єдиної системи виробничих відносин.