4. Характеристика форм митної політики
Державна незалежність будь-якої країни визначається багатьма чинниками, такими, як:
зовнішня і внутрішня політика,
міжнародні політичні і торгові відносини,
національна програма стимулювання вітчизняного виробництва.
Окремим чинником, який регулює відносини з країнами світової співдружності, є митне законодавство країни.
Як уже зазначалося основою зовнішньоекономічної політики держави є митна політика, яка реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі (політику вільної торгівлі).
Протекціонізм і політика вільної торгівлі – це основні форми реалізації зовнішньоторгівельної політики держави, які об'єднують законодавче забезпечення національної зовнішньої торгівлі і напрацьовану світову практику з уніфікації торгівельного досвіду. Іноді виділяють ще одну форму реалізації зовнішньоторгівельної політики – автаркію – політику держави щодо становлення замкнутого самодостатнього господарства у межах однієї країни чи групи країн за максимального обмеження імпорту і стимулювання експорту.
Вільна торгівля – це відсутність встановлених державою обмежень у вигляді штучних бар’єрів в торгівлі між окремими особами, і фірмами різних країн.
Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.
Політика вільної торгівлі як форма державної політики проявляється у відміні обмежень в сфері зовнішньоекономічної діяльності, зниження ставок експортного/імпортного мита, безперешкодній міграції капіталу і робочої сили. Однак, на практиці більшість із держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної економічної політики використовують різного роду обмеження, які мають протекціоністський характер. Протекціонізм виступає як політика держави, спрямована на захист внутрішнього ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки. Тобто, незважаючи на утвердження принципів лібералізації у зовнішній торгівлі, країни не можуть не застосовувати обмежуючі заходи, для перешкоди здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Протекціонізм (з латинської, покровительство, захист) – це економічна політика держави протилежна політиці вільної торгівлі і спрямована на захист від іноземної конкуренції стратегічних галузей національної економіки; на тимчасовий захист відносно нових галузей економіки; на розширення зовнішнього ринку і як захід у відповідь при проведенні політики протекціонізму торгових партнерів.
Митний протекціоналізм – митна політика яка передбачає високий рівень митного оподаткування іноземних товарів, які ввозяться на внутрішній ринок країни. Митний протекціоналізм застосовується з метою захисту вітчизняних галузей промисловості від конкуренції з іноземними товаровиробниками.
Отже, протекціонізм, передусім, направлений на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання відповідних переваг національним товаровиробникам і виробництва певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Головне завдання протекціонізму – стимулювання і підтримка вітчизняного експорту.
Основними класифікаційними ознаками протекціонізму є:
• Інституціональна структура
• Цільова орієнтація: селективний та тотальний
• За характером заходів, що використовуються: тарифи, квоти, антидемпінгові процедури
• За терміном заходів, що вводяться: тимчасовий (обмежений) і необмежений
• За ступінню свободи введення заходів: добровільний протекціонізм та змушений
• За методами регулювання ЗЕД: прямий протекціонізм та непрямий
• За режимом, що встановився між країнами
• За ступінню відокремленості від світової економіки: автаркія та ефективний протекціонізм
• За формами прояву: із використанням обмежувальних заходів та із використанням заходів сприяння
До основних форм обмежень належать ембарго, бойкот, санкції
Виділяють декілька форм протекціонізму:
• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;
• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.
Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.
Співіснування держав у світовому господарстві визначається постійними змінами у напрямках та формах їх співробітництва, яке відбувається на фоні посилення потужності одних та послаблення інших. Тобто кожна країна обирає адекватну до прийнятої економічної моделі відповідну систему захисту та стимулювання суб'єктів, що носить суто індивідуальний характер.