16.2. Управління витратами

А. Система управління витратами

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями та носіями за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі функціональні підсистеми:

1. пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

2. нормування, планування, облік та аналіз витрат;

3. стимулювання економії ресурсів і зниження витрат

окремі елементи цих підсистем скеровуються відповідними структурними підрозділами підприємства залежно від його розміру (відділами, бюро, окремими виконавцями).

Виявлення та використання чинників економії ресурсів і зниження витрат має бути одним з головних обов’язків насамперед керівників і спеціалістів підприємства.

До вирішальних чинників економії ресурсів і зниження витрат належить безперервне підвищення технічного та організаційного рівнів виробництва. З урахуванням цієї обставини розробляються норми витрат усіх видів матеріальних ресурсів.

У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати у виробничих підрозділах і в цілому по підприємству (кошторису) й на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат розраховується за даними оперативного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими дозволяє у процесі економічного аналізу оцінювати роботу підрозділів щодо використання ресурсів, знаходити причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати їхнє зниження.

Б. Формування та контроль витрат за місцями і центрами відповідальності

Управління витратами передбачає їх диференціацію за місцями і центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їх формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця тощо). Центр відповідальності — організаційна єдність місць витрат з відповідальним за їхній рівень. На практиці переважно центр відповідальності співпадає з місцем витрат.

Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються у певній функціональні сфері діяльності (маркетинг, дослідження та підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності виключають структурні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів.

Важливе практичне значення має подів витрат кожного центра відповідальності на прямі і непрямі, змінні та постійні.

• Розмежування прямих і непрямих витрат використовується для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносяться на продукцію центрів відповідальності (місць витрат). Непрямі витрати формуються за цими центрами, а потім розподіляються між видами продукції з використанням загальноприйнятих методів.

• Розподіл витрат на змінні на постійні за центрами відповідальності (місцями витрат) застосовується для складання так званих гнучких кошторисів й оцінки діяльності. Таке розмежування витрат є важливим для оперативного обчислення кошторисів для різних варіантів обсягу виробництва, а також перерахунку планових витрат на фактичних обсяг продукції у процесі аналізу та оцінки роботи підрозділів підприємства.

В. Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат

Застосовуваний на практиці поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні дозволяє формалізувати їхню загальну суму за певний період у такому вигляді:

, (16.2)

де С_з(с) — загальні (сукупні) витрати;

— змінні витрати на одиницю продукції;

N — обсяг виробництва у натуральному вимірі;

С_пост. — постійні витрати на розрахунковий період.

• Відповідно загальні витрати на одиницю продукції ( ) розраховуються за формулою

. (16.3)

• Формула (16.3) підтверджує об’єктивно існуючи закономірність: із збільшенням обсягу виробництва собівартість одиниці продукції знижується за рахунок постійних витрат.

Визначення критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості), коефіцієнтів маржинального прибутку та безпеки виробництва.

• Закономірність, що відображена у формулі (16.3), покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва у процесі вибору варіантів проектних й планових рішень.

• Визначення критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості) графічним способом — див. рис. 16.3.

Рис. 16.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва (1 — збитки; 2 — прибуток)

На рис. 16.3 показані лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції (Ц · N). За умови заданої (що склалося) величини постійних витрат (С_пост.), виробництво продукції до певного критичного обсягу (N_кр) виробництво стає прибутковим — площа 2 на рис. 16.3.

• Розрахунок критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості) аналітичним способом. Як видно з графіка на рис. 16.3, з критичної програми виробництва витрати та виручка від продажу продукції є за величиною однаковими, тобто

, (16.4)

Звідси

, (16.5)

де Ц — ціна одиниці продукції.

• Критичний обсяг випуску виробів (точку беззбитковості) для багатопродуктного виробництва доцільно обчислювати у грошовому (вартісному) виразі, користуючись формулою

, (16.6)

де V _кр — критичний обсяг випуску продукції у вартісному виразі;

К_мп — коефіцієнт маржинального прибутку.

• У свою чергу коефіцієнт маржинального прибутку (маржа) визначається за формулою

, (16.7)

де В — річний обсяг виробництва та реалізації продукції (виручка);

С_зм — загальна величина змінних витрат.

• Обчислення коефіцієнта безпеки виробництва. Він характеризує ступінь перевищення критичного обсягу виробництва продукції стосовно фактичного (планового) випуску, а визначається за допомогою формули

, (16.8)

де К_бп — коефіцієнт безпеки виробництва (підприємства);

N_ф(п) — фактичний або плановий обсяг виробництва.

Цей коефіцієнт можна обчислювати на базі вартісного виміру обсягу виробництва.

• Умовний приклад розрахунку V_кр, К_мп, і К_бп. Підприємство А виготовляє та реалізує продукції на суму 2000 тис. грн. на рік. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 1800 тис. грн., у тому числі змінні — 1200 тис. грн., постійні — 600 тис. грн. За таких вихідних даних виокремлені показники будуть дорівнювати:

1. Коефіцієнт маржинального прибутку

;

2. Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості)

тис. грн.;

3. Коефіцієнт безпеки виробництва

;

Розрахункове значення коефіцієнта безпеки підприємства свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва продукції на 25% порівняє його з критичною величиною і будь-якого прибутку підприємство мати не буде. Подальше зменшення обсягу виробництва обумовить відповідні збитки.