80. За якими ознаками класифікуються доходи бюджету?

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація застосовується для: 1. здійснення контролю за фінансовою діяльністю різних суб’єктів: - органів державної влади; - органів місцевого самоврядування; - інших розпорядників бюджетних коштів. 2. проведення необхідного аналізу доходів та видатків; 3. забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Мета бюджетної класифікації: - досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків; - забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету. 

Бюджетну класифікацію затверджує Міністр фінансів України, крім того, він також вносить зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження;  3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. 

Неподатковими надходженнями визнаються:  1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

110. Що є забезпеченням державного кредиту?

Державний кредит – одна із важливих форм державних фінансів. За допомогою державного кредиту залучаються фінансові ресурси для фінансування дефіциту державного бюджету та платіжного балансу країни, забезпечення програм розвитку окремих галузей та підприємств, стабілізації валютної системи та ін. Державний кредит – це операції із залучення та надання кредитних ресурсів, що здійснюються органами державного управління. З одного боку, державні кошти можуть надаватися державним та недержавним установам на умовах кредиту. З іншого – державні органи управління залучають грошові кошти, використовуючи позикові механізми. Суб'єктами державного кредиту є уряд, центральний банк та державні цільові фонди. Державний кредит формується і за умов залучення грошових коштів урядом АР Крим та місцевими органами виконавчої влади.

Джерелами фінансування кредиту є: грошові кошти юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), іноземних держав, міжнародних фінансових організацій, центральних та провідних комерційних банків. Фінансові ресурси, залучені шляхом використання державного кредиту, спрямовуються до державного бюджету, центрального банку або державного цільового фонду для фінансування визначених програм. Залучені кошти використовуються на умовах позики (платності, повернення, забезпечення тощо).

Мобілізація ресурсів за умов державного кредиту передбачає використання різних форм. Вибір форм і методів кредитування здійснюється державними органами управління в процесі визначення умов кожної конкретної позики. При цьому враховуються як інтереси держави, так і кредиторів. У світовій практиці використовуються різні підходи щодо кредитування, які враховують певні конкретні ситуації.

До основних форм державного кредиту належать:

1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;

2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;

3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;

4) вклади громадян в ощадні банки країни;

5) інші форми.

Державні позики, що одержують на підставі кредитних угод, можуть бути внутрішніми і зовнішніми. За строками погашення вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими. За забезпеченням позики поділяються на заставні (забезпечені заставою) та беззаставні. Заставою можуть бути матеріальні цінності, грошові кошти, що перебувають у власності держави, або будуть одержані в майбутні періоди та ін. Беззаставні позики не мають певного забезпечення, їх надійність гарантується фінансовою стійкістю держави.

Позики, що залучаються з використанням державних цінних паперів, також функціонують в різних варіантах. Це можуть бути цінні папери, що пропонуються внутрішнім і зарубіжним інвесторам. Вони, в свою чергу, можуть бути неринковими, тобто не підлягають обігу на фінансових ринках, і ринковими. Державні цінні папери також можуть бути процентними, виграшними і дисконтними.

Державні гарантії за кредити підприємствам і установам також входять до складу державного кредиту. Вони не передбачають витрачання державного бюджету в період одержання кредитів. Але в разі неповернення гарантованих позик у строки, передбачені кредитними угодами, погашення їх має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету. Проте їх раціональне використання сприяє стабілізації розвитку підприємницької діяльності і, тим самим, збільшенню надходжень до державного бюджету. Державні гарантії можуть бути внутрішніми, тобто надаватися резидентам, і зовнішніми, тобто такими, що надаються нерезидентам.

Важливим елементом державного кредитування є амортизація і обслуговування позик. Під амортизацією позик розуміють погашення суми одержаної позики. Обслуговування позики – це виплата доходів за її користування. Амортизація та обслуговування позик, залучених за умов державного кредиту, здійснюється за рахунок таких джерел, як:

– доходи державного бюджету;

– доходи, одержані від інвестицій, проведених за рахунок позик;

– кредити, одержані від центрального банку;

– кошти, одержані від проведення додаткових емісій боргових цінних паперів;

– проведення реструктуризації позик.

Класифікація форм державного кредиту в Україні відображена на рис. 110.1.

Порядок проведення амортизації та обслуговування позик визначається в період емісії цінних паперів або угодами про надання кредитів уряду. Такі операції проводяться згідно з планом, який є додатком до умов позики, або кредитної угоди.

Рисунок 110.1 Форми державного кредиту

Планом може бути передбачено проведення погашення позики одноразово, тобто наприкінці строку використання. Амортизація може проводитись також частинами (ануїєтетами).

Як правило, використовуються такі способи амортизації та обслуговування позик:

1) погашення позик рівними строковими виплатами;

2) амортизація шляхом проведення рівних виплат основного боргу;

3) погашення позик змінними виплатами основного боргу.

Вибір способу амортизації здійснюється з урахуванням

умов угоди або емісії, інтересів кредиторів і позичальників.

Кожний із способів має свої переваги і недоліки, які враховуються при проведенні амортизації позик. Зокрема, порівняння амортизації та погашення позик першим і другим способами свідчить про наявність таких відмінностей: сума процентних платежів за умов використання другого способу є меншою, відповідно, величина строкових річних виплат зростає. Разом з тим, вартість залишку боргу в кожному наступному періоді буде більшою за умов використання першого способу.

140. В яких випадках підприємства мають перераховувати цільові кошти до Фонду соціального захисту інвалідів?

Законом України «Про основи соціального захисту інвалі­дів в Україні» передбачено встановлення для всіх підпри­ємств, установ та організацій нормативів робочих місць, при­значених для працевлаштування інвалідів. З цією метою на основі пропозицій Міністерства праці та соціальної політики

України місцеві ради спільно із підприємствами і організа­ціями усіх форм власності щороку визначають такі нор­мативи.

Для всіх СПД (юридичних осіб) нормативи визначено у розмірі не менше 4% від загальної кількості працівників. При кількості працівників на підприємстві від 15 до 25 осіб нор­матив встановлюється у кількості одного робочого місця.

У разі нестворення робочих місць відповідно до доведеного нормативу або якщо працевлаштоване інвалідів менше, ніж передбачено нормативом, СПД зобов'язані щороку відрахову­вати до відділень Фонду цільові кошти для створення робочих місць та здійснення заходів щодо соціальної та про­фесійної реабілітації інвалідів.

Розмір відрахувань визначається середньою річною заро­бітною платою на підприємстві за кожне нестворене робоче місце для інваліда.

Для фінансування робіт та державних програм із соціаль­ного захисту інвалідів створено Фонд України соціального захисту інвалідів.

Бюджет Фонду формується за рахунок:

і — коштів, що передаються Фонду з державного бюджету;

2 — надходжень від підприємств, установ та організацій, що не забезпечили додержання встановлених нормативів ро­бочих місць для працевлаштування інвалідів:

3 — благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;

4 — відтворення позабюджетних коштів, у тому числі від­сотки за користування комерційними банками тимчасово вільними залишками цільових коштів Фонду України соці­ального захисту інвалідів;

5 — інших надходжень.

До Фонду спрямовується збір на обов'язкове соціальне страхування, визначений за ставкою 1% від обсягів об'єкта оподаткування для підприємств та організацій, де працюють інваліди.

Кошти Фонду, зазначені у пунктах 1 і 2, акумулюються на розрахункових рахунках органів Державного казначейства. Інші надходження — на позабюджетних рахунках Фонду.

Порядок відтворення позабюджетних коштів Фонду та витрачання доходу від цієї діяльності на здійснення заходів щодо соціального захисту інвалідів визначається його прав­лінням за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством фінансів України.

Фонд і його відділення в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України не відносяться до обов'язкових податків і зборів та справляються як фінансова санкція за невиконання відпо­відних нормативів. Сплачується сума таких відрахувань за рахунок власних доходів підприємства.

СПД, яким визначено нормативи робочих місць, призна­чених для працевлаштування інвалідів, зобов'язані зареєстру­ватися у відділенні Фонду за місцем свого знаходження не пізніше 15 січня року, який настає за звітним.

Зазначені відрахування перераховуються на рахунки відділень Фонду соціального захисту інвалідів України СПД самостійно не пізніше 15 лютого року, наступного за звітним.