Вчення і.П.Павлова. Ним виділено три основні властивості нервової системи:

1) сила процесу збудження й гальмування, залежить від працездатності нервових клітин;

2) урівноваженість нервової системи, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (або їхній баланс);

3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки.

Сила збудження відображає працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової клітини при реалізації гальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій.

Говорячи про врівноваженість нервових процесів, І.П. Павлов мав на увазі рівновага процесів збудження й гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноваженим або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевищує силу іншого.

Рухливість нервових процесів проявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності до зміни поводження відповідно до змін умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного, і навпаки. Протилежністю рухливості є інертність нервових процесів. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого ([4], С.384).

І. П. Павлов з'ясував, що темперамент кожної тварини залежить не від однієї із властивостей, а від їхнього сполучення. Таке сполучення властивостей нервової системи, що визначає й індивідуальні особливості умовно-рефлекторної діяльності й темперамент, він назвав типом нервової системи, або тип нервової діяльності. ([1], c. 408).

І.П.Павлов розрізняв 4 основних типи нервової системи ([1],[3],[4]):

1) сильний, урівноважений, рухливий (“живий” по І.П.Павлову - сангвінічний темперамент);

2) сильний, урівноважений, інертний (“спокійний” по І.П.Павлову - флегматичний темперамент);

3) сильний, неврівноважений тип з перевагою процесу порушення (“невтримний” тип, по І.П.Павлову - холеричний темперамент);

4) слабкий тип (“слабкий”, по И.П.Павлову - меланхолійний темперамент).

Виявлені І.П.Павловим основні комбінації властивостей і типи нервової системи, від яких залежить темперамент, є загальними у людини і тварин. Тому вони одержали назву загальних типів. Таким чином, фізіологічною основою темпераменту є загальний тип нервової системи ([1], c. 408). Павлов пов'язував загальні типи нервової системи із традиційними типами темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік), хоча розумів, що повинні існувати й інші властивості нервової системи, та інші їхні комбінації, і, отже, інші типи темпераменту.

Отже, І.П.Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабко під власний змінам під впливом оточення й виховання ([4], С.386).

В 50-і роки були початі лабораторні дослідження поводження дорослих людей. У роботах Б. М. Тєплова та В. Д. Небиліцина були розширені подання про властивості нервової системи, відкриті дві нових властивості нервових процесів: лабільність і динамічність. Динамічність нервових процесів - властивість, що визначає динамічність порушення або динамічність гальмування (легкість і швидкість утворення позитивних і гальмових умовних рефлексів), лабільність нервових процесів – властивість, що визначає швидкість виникнення й припинення нервових процесів (збуджувального або гальмового процесу) [1], [4].

На відміну від І.П.Павлова знайдені і інші комбінації властивостей нервової системи. Наприклад, крім неврівноваженого типу з перевагою порушення існує неврівноважений тип з перевагою гальмування і т.д.

Психічні властивості темпераменту й фізіологічні властивості нервової системи тісно пов’язані між собою. Біологічний зміст цього взаємозв'язку полягає в тому, що з її допомогою досягається найбільш тонке, чітке й своєчасне пристосування до середовища.

Основні властивості певного типу темпераменту проявляються поступово, з віком, залежно від дозрівання нервової системи. Цей процес називається дозріванням темпераменту [1].