2.1. Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя

Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об’єктивну сторону, а внутрішня – його суб’єктивну сторону. Під об’єктивною стороною злочину розуміють зовнішню сторону (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом а також засобами вчинення злочину.

Ознаки об’єктивної сторони злочину залежно від їх опису (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК України поділяють на дві групи – обов’язкові та факультативні. Обов’язковою ознакою будь-якого злочину є діяння (дія або бездіяльність). Суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, а також засоби вчинення злочину можуть бути як обов’язковими (якщо вони зазначені безпосередньо в диспозиції статті Особливої частини КК), так і факультативними (якщо вони не закріплені у відповідній статті Особливої частини КК) ознаками об’єктивної сторони.

Об’єктивні ознаки злочину включають до себе об’єкт та об’єктивну сторону.

Об’єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом.

Об’єктивна сторона являє собою зовнішню сторону діяння, що виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює погрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину.

1.3.2 Объективная сторона преступлений против правосудия

Объективная сторона преступлений против правосудия представляет собой достаточно разнообразные формы противодействия нормальной деятельности органов правосудия. Конкретно это может выражаться, к примеру, в воспрепятствовании осуществлению правосудия и производству предварительного расследования; в вынесении заведомо неправосудного приговора, решения или иного судебного акта, в заведомо ложном доносе, в неисполнении приговора, решения или судебного акта и т.д.

Преобладающая часть преступлений против правосудия совершается путем действия - заведомо незаконный арест, побег из места лишения свободы (ч. 2 ст. 301, ст. 313 УК РФ), исключение составляют отказ свидетеля или потерпевшего от дачи показаний, уклонение от отбывания лишения свободы, а также неисполнение приговора, решения или иного судебного акта.¹

Абсолютное большинство посягательств относится к преступлениям с формальным составом, т.е. считаются законченными в момент совершения действий, описанных в диспозиции статьи. Сами действия называются в статье, но для уяснения их признаков необходимо обратиться к Уголовно-процессуальному кодексу и другим процессуальным законам, в которых описывается процедура отдельных следственных и судебных действий (заключение под стражу, предъявление обвинения, вынесение приговора или иного судебного акта и т.д.).² Растрата имущества, подвергнутого описи или аресту, сконструирована как состав материальный (ст. 312 УК РФ), ряд квалифицированных составов преступлений также относится к материальным (ч. 2 ст. 305, ч. 2 ст. 311 УК РФ).³ Нередко способом совершения преступления является физическое или психическое насилие (ст. 296, 302, 309 УК РФ), применение пытки (ч. 2 ст. 302 УК РФ), в ряде преступлений говорится о его совершении посредством шантажа (ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 309 УК РФ), с применением оружия или предметов, используемых в качестве оружия (п. "в" ч. 2 ст. 313 УК РФ).¹