Розділ іі. Класифікація злочинів проти правосуддя

Одним зі способів класифікації злочинів проти правосуддя є класифікація за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, сукупність яких являє собою склад злочину.

Термін «склад злочину» з’явився в юридичній літературі наприкінці XVI століття. З XVI століття і до нашого часу було створено багато визначень даного поняття. Наприклад, під складом злочину розуміли сукупність тих ознак, за якими можна було впевнитися в дійсному вчиненні злочину, щоб потім перейти до спеціального розшуку злочинця¹.

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне².

При розкритті поняття «склад злочину» в теорії кримінального права є цілий ряд спірних питань. Одне з них — яке реальне явище відображає це поняття. Із цього приводу в кримінально-правовій літературі існує три точки зору.

Одна з них зводиться до того, що «склад злочину є законодавчою моделлю злочину певного виду», що це - правове поняття, яке «становить законодавчу характеристику (модель) злочину, що містить сукупність (систему) юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад».

Прихильники другої точки зору розглядають склад злочину як соціально-правове явище, факт реального життя, «діяння, що містить описані в кримінальному законі суттєві ознаки злочину», або «сукупність фактів, з якою норма пов'язує кримінально-правові наслідки».

За висловленою останнім часом ще однією точкою зору, склад злочину - це «конструкція, суто теоретична, наукова абстракція, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму»¹.

Потрібно зазначити, що більшість авторів та прихильників кожної з точок зору вважають лише її правильною, доводячи хибність положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позицій загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншими.

Називаючи склад злочину законодавчою моделлю злочинів певного виду, автори першої з наведених точок зору, по суті, розглядають його як специфічну юридичну конструкцію в кримінальному праві. Юридичні конструкції в загальній теорії права вважаються специфічними засобами юридичного вияву волі законодавця і становлять специфічну побудову нормативного характеру, що відповідає певному типу чи виду правовідносин, юридичних фактів, їх зв'язку між собою. Використання юридичних конструкцій надає нормативній регламентації суспільних відносин чіткості і визначеності, забезпечує необхідну формальну визначеність права.

Не торкаючись усіх специфічних ознак складу злочину як юридичної конструкції в кримінальному праві, варто наголосити ряд принципових моментів.

1. Склад злочину як галузева юридична конструкція є реально існуючим компонентом "правової матерії" - одним із засобів виразу змісту кримінального права.

2. Цей компонент є відносно самостійним - за своїм змістом і будовою він не співпадає ні з кримінально-правовою нормою в цілому (так званою логічною нормою), ні з окремими нормативними приписами чи дефініціями окремих термінів.

3. За допомогою складу злочину як юридичної конструкції в кримінальному праві фіксується (моделюється) певний тип суспільно небезпечної поведінки, який законодавець визнає злочином певного виду.

4. Склад злочину як юридична конструкція є засобом виразу змісту кримінального права досить високого рівня системності. Очевидно, таких засобів, як дефініції відповідних термінів та нормативні приписи, для фіксації в кримінальному законі певного типу суспільно небезпечної поведінки як злочину певного виду недостатньо.

Зважаючи на зазначені моменти, для найменування такої юридичної конструкції в кримінальному праві доцільно використати термін "юридичний склад злочину".

Розуміння складу злочину як поєднання юридичних фактів також має своє пояснення з позицій загальної теорії права. Вона розглядає склад правопорушення як особливу побудову фактів, що відображає головні сторони (елементи) правопорушення, а також особливості предмета правової охорони - об'єкт правопорушення і наявність загальної передумови відповідальності, тобто правосуб'єктності. Отже, «перед нами — не просто комплекс юридичних фактів (фактичний склад), а своєрідне системне поєднання фактів, яке можна назвати фактичною конструкцією»¹.

Отже, у теорії кримінального права термін «склад злочину» вживається в трьох різних значеннях: а) як законодавча модель злочину певного виду; б) як поєднання юридичних фактів (діяння особи з іншими фактичними обставинами); в) як категорія науки кримінального права, суто теоретич- на конструкція².

У кожному складі злочину прийнято виділяти його елементи, а саме: об’єкт злочину, об’єктивну сторону злочину (їх сукупність називають об’єктивними ознаками складу), суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину (вони в сукупності називаються суб’єктивними ознаками складу).

Законодавець виділяє з усієї сукупності ознак, що характеризують той чи інший злочин, найбільш важливі, значущі і найбільш типові, що однаково притаманні всім злочинам даного виду.

Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК, ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого конкретного злочину.

Виділення окремих видів складів злочинів (їх класифікація) має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак та в кінцевому результаті для точної кваліфікації злочину. Склади злочинів можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом опису ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання. Нижче наведені основні ознаки, за якими класифікують склади окремих злочинів:

• суспільна небезпечність злочину — це антисоціальна властивість, об’єктивно існуюча, зумовлена всією сукупністю його негативних ознак, що свідчать про реальну можливість заподіяти шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Причому слід відрізняти суспільну небезпечність як передбачену в законі певну нормативну абстракцію і небезпечність конкретно вчиненого злочину.

У кримінальному законі вона закріплюється лише як можливість (здатність) заподіяти шкоду, а при вчиненні конкретного злочину ця можливість перетворюється на дійсність і характеризує суспільну небезпечність саме цього злочину.

- Ступень суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють: 1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину – він містить основні ознаки злочину і не містить пом’якшуючих чи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин (наприклад, ч. 1 ст. 372 КК); 2) склад злочину з пом’якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), який характеризується обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину; 3) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 372 КК, тобто притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією; 4) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільну небезпечність (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, що спричинило загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 399 КК)).

- За характером структури складів, тобто за способом опису їх ознак безпосередньо в законі, всі вони можуть бути поділені на прості та складні.

До простих складів належать ті, що містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, яке посягає на один об’єкт. Прикладом простих складів є постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ч. 1 ст. 375 КК).

Складним є склад злочину, законодавчу конструкцію якого ускладнено якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнавати склади з двома об’єктами (розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист — ч. 1 ст. 381 КК), із двома діями (втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, - ч. 1 ст. 376), із двома формами вини (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, що спричинило тяжкі наслідки - ч. 2 ст. 121 КК).

До складних належать також альтернативні склади, об’єктивна сторона яких може виражатися у декількох діях чи способах дії або в різних наслідках. Так, у ч. 1 ст. 384 завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства, здійснення виконавчого провадження або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України або в суді, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час здійснення виконавчого провадження, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, полягає декількох діях . Як видно, кожна з названих дій утворює об’єктивну сторону зазначеного злочину.

- За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом та злочини з усіченим складом.

Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочину своєму розвитку може пройти цілу низку стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності притаманна винятково висока суспільна небезпечність уже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець нерідко закріплює момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов’язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків. Злочинами з формальним складом прийнято називати такі, що не включають суспільно небезпечні наслідки як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначеного у законі діяння. Наприклад, у ч. 1 ст. 373 КК встановлено відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (Примушування давати показання) незалежно від можливих наслідків.

Злочинами з матеріальним складом прийнято вважати такі, при конструюванні об’єктивної сторони яких законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких складах об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом обов’язково треба встановлювати причинний зв’язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист, яке вважається закінченим тільки з моменту спричинення шкоди здоров’ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК). Сам по собі факт розголошення відомостей не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок — спричинення шкоди здоров’ю.

Злочини з усіченим складом — це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 379 КК відповідальність за вбивство може настати з моменту замаху.

Найчастіше в конкретній кримінально-правовій нормі найбільш повно законодавцем закріплюються ознаки об’єктивної сторони. Це викликано тим, що вони в більшості випадків індивідуальні та притаманні тільки цим злочинам.