5. Міжнародний поділ праці й інтернаціоналізація виробництва.

Міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку. Це найвища форма суспільного територіального поділу праці, спеціалізації виробництва деяких країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Умовами розвитку міжнародного поділу праці є природничі, географічні та все більше як визначальні — економічні виробничі відмінності між національними господарствами різних країн та їхніх груп.

Міжнародний поділ праці є об'єктивним явищем господарського життя людства, первісні вияви якого спостерігалися ще за давніх часів і який набув свого сформованого вигляду за умов панування машинної індустрії, в період утвердження підприємництва. Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії — праці тваринників, у Японії — виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.

Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці — загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична — спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва — капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

Міжнародна торгівля товарами – це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб”єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

Рух національних товарів між країнами дещо обмежений, а деякі національні товари взагалі не надходять у світовий товарообіг. На світовому товарному ринку обертаються тільки конкурентоспроможні товари, кращі з національних товарів.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру, яка може забезпечити просування товарів чи послуг від виробника до споживача в інші країни.

У цій системі основною є матеріально-технічна база та спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування.

Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена нести великі втрати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інших держав(для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів).

Стан зовнішньої торгівлі характеризується рядом показників:

величина загального експорту(імпорту) країни;

торговельне сальдо країни ;

величина експорту(імпорту) даного виду продукції;

торговельне сальдо країни з даного виду продукції.