
- •Порядок роботи:
- •Короткі теоретичні відомості.
- •1.Формулювання задачi.
- •2. Метод Ейлера та його модифiкації.
- •3. Методи Рунге-Кутта.
- •4. Оцiнювання похибки наближеного розв’язку задачі Кошi.
- •5. 3Адачі Коші для одного рівняння першого порядку.
- •Індивідуальні завдання:
- •Контрольні запитання
- •Рекомендована література:
3. Методи Рунге-Кутта.
На практиці для розв’язування задачi Коші найчастiше використовують методи Рунге-Кутта. Цими методами можна розв’язати задачу Кошi для звичайного диференцiйного рiвняння першого порядку, для диференцiйних рiвнянь вищих порядків, системи диференцiйних рiвнянь першого порядку [4].
Перевага методiв Рунге-Кутта полягає в тому, що обчислювальні алгоритми є однорiдними, тобто не змiнюються при переходi від однiєї точки до iншої, а крок змiнюється вiдповiдно до потреби точностi обчислень, без ускладнення обчислювального алгоритму.
Методи Рунге-Кутта мають високу точнiсть, причому обчислення можна проводити із змінним кроком: неважко эменшити крок там, де функцiя швидко змiнюється, i збiльшити в протилежному випадку.
Недоліком методів Рунге-Кутта є те, що для відшукання наближеного розв’язку в точцi заданого вiдрiзку необхiдно виконати декілька обчислень значень функцій.
Наведемо рекурентні формули методу Рунге-Кутта рiзних порядкiв точностi.
А) Формули методу Рунге-Кутта другого порядку:
Б) Формули методу Рунге-Кутта третього порядку:
В) Формули методу Рунге-Кутта четвертого порядку:
При використанні формул методу Рунге-Кутта виникають питання: якими з формул (3.1)-(3.8) доцiльно користуватись у кожному конкретному випадку, як вибирати крок сітки? Якщо права частина диференційного рівняння – функція, неперервна й обмежена разом із своїми четвертими похiдними, тоді добрі результати дає метод Рунге-Кутта четвертого порядку (завдяки швидкому зростанню точностi зі эменшенням кроку сітки). Якщо права частина не має обмежених четвертих похiдних, тоді максимального порядку точностi такої схеми не можна досягнути. В цьому випадку доцiльно використовувати обчислювальнi схеми методу меншого порядку точності, який відповідає порядку похiдних.
Крок сітки вибирають настільки
малим, щоб забезпечити необхідну точність
розрахункiв. Основним практичним способом
одержання заданої точностi є апостерiорна
оцiнка похибки. Для її вiдшукання
розрахунок проводять на двох сiтках з
кроками
та
застосовують правило Рунге.
4. Оцiнювання похибки наближеного розв’язку задачі Кошi.
Для методiв Ейлера та його модифiкацiй, а також методів Рунге-Кутта i Адамса застосовують апріорні оцiнки похибки наближеного розв’язку задачi Кошi (1)-(2) . Однак цi оцiнки здебiльшого значно завищені. Тому їхнє значення не стiльки практичне, скiльки теоретичне, бо з них безпосередньо випливає висновок про збiжність цих методiв. Крім того, апрiорнi оцiнки мiстять у собi ряд сталих, для вiдшукання яких часто треба виконувати досить складні обчислення.
Тому, щоб оцiнити похибку наближеного розв’язку задачi (1) - (2), намагаються використати iнформацiю, яку дiстають в процесі чисельного розрахунку (такі оцінки називають апостеріорними). Найефективнiшим оцінюванням є використання оцiнки з подвiйним перерахунком.
Розглянемо детальнiше метод подвiйного перерахункудля таких трьох випадків [2]:
1) задано крок iнтегрування h
i треба визначити точні
цифри наближеного розв’язку в кожнiй
вузловiй точцi
;
2) задано точнiсть ε>0, з якою треба обчислити наближений розв’язок задачi, добираючи належним чином як сам метод, так i крок iнтегрування h;
3) оцiнити похибку
–
вiдповiдно наближений і точний розв’язок
задачi в кожнiй вузловiй точцi
.
Для цього розв’язок задачi
(1)-(2) у кожнiй вузловiй точці обчислюють
двiчі: з кроком h
i h/2.
Позначатимемо їх вiдповiдно
.
Десятковi розряди наближень , які збiгаються мiж собою, вважають точними цифрами наближеного розв’язку в точцi .
Якщо наближений розв’язок задачi (1)-(2) треба обчислити з наперед заданою точнiстю є>0, то, використовуючи метод певного порядку точностi, інтегрування з кроками h і h/2 доцiльно вести паралельно, щоб вчасно визначити неузгодженiсть мiж значеннями i, можливо, перейти до нового кроку.
Якщо ж у точцi
значення
задовольняють нерiвність
то крок інтегрування для наступної
точки
треба збільшити, наприклад, подвоїти.
Якщо
то
крок ітегрування ділять навпіл. Цим
забезпечують автоматичний вибiр кроку
iнтегрування.
Нарештi, наявнiсть наближених
значень
,
обчислених вiдповiдно з кроком h
i h/2,
дає змогу наближено оцiнити похибку
методу
у
точцi
. Для одержання оцiнки похибки, припустимо,
що виконуються такі умови:
1) на кожному кроці iнтегрування
h похибка
методу приблизно пропорцiйна до
де
S – порядок
точностi методу;
2) похибка методу на кожному кроцi інтегрування однакова;
3) на кожному наступному кроцi інтегрування сумарна похибка методу містить також усi похибки, зробленi на попереднiх кроках.
Тому, якщо
де
М —
невiдомий коефiцiєнт пропорційності, то
Отже, для похибки в точцi у випадку iнтегрування з кроком h маємо рівнiсть
(4.1)
а при інтегруванні з кроком h/2 – рiвність
(4.2)
Віднявши почленно (4.2) вiд рiвностi (4.1) та розв’язавши одержане рівняння щодо невiдомого коефiцiєнта М, знайдемо
Пiдставивши це значення M в (4.2), отримаємо
(4.3)
Оцiнювання абсолютної похибки
за допомогою величини
називають
правилом Рунге.