Список мешканців будинку «слово» по під'їздах (зі спогадів володимира куліша)

ПІД’ЇЗД Ч. І.

1. Щупак. Літ. критик. Засланий. (Розст. 10.03.1937)

2. Сенченко Іван. Письменник.

3. Чернов Леонід. Письменник. Помер на сухоти.

4. Квітка. Письменник. Засланий.

5. Биковець Мих. Дир. Бібліотеки В. Блакитного. Засланий.

6. Головко Андрій. Письменник. Живе.

7. Епік Гр. Письменник, Засланий. Ростр. (3 листопада 1937).

8. Хвильовий Мик. Письменник. Застрілився 13.05.1933.

9. Йогансен Майк. Письменник. Засланий. (Розст. 27.10.1937)

10. Копиленко Ол. Письменник. Помер.

11. Петрицький Анатоль. Маляр. Помер.

12. Панів Андрій. Поет. Засланий.

13. Тичина Павло. Поет. Живе.

14. Лейтес. Критик. Засланий.

ПІД'ЇЗД II.

1. Варава Ол. Письменник. На еміграції.

2. Касяненко Євген. Редактор «Вістей». Розстріляний.

3. Дніпровський Іван. Письменник. Помер на сухоти. 1.12.1934.

4. Підмогильний Валеріян. Письменник. Розстріляний. 3.11.1937.

5. Вишня Остап. Письменник. Засланий. Повернувся.

6. Забіла Наталя. Письменниця. Живе.

7. Шмигельський Ант. Поет. Живе.

8. Коцюба Г. Письменник. Засланий. 17.12.1938

9. Падалка. Маляр. Розстріляний.

10. Седляр. Маляр. Розстріляний.

11. Сергій Пилипенко. Письменник. Розстріляний (3.3.1934)

12. Юрезанський. Письменник.

ПІД'ЇЗД III.

1. Козицький Пилип. Композитор. Помер.

2. Коряк В. Літ. критик. Засланий (22.12.1937)

3. Досвітній Олесь. Письменник. Розстріляний (3.3.1934)

4. Яловий Мих. Письменник. Розстріляний. (3. 11.1937).

5. Вовчик Лідія. Дружина Вас. Блакитного.

6. Куліш Микола. Драматург. Засланий. (3 листопада 1937).

7. Панч Петро. Письменник. Живе.

8. Слісаренко Ол. Письменник. Засланий. (3 листопада 1937).

9. Річицький Андрій. Відп. працівник ЦК партії. Роз­стріляний.

10. Любченко Аркадій. Письменник. Помер на еміграції.

11. Усенко Павло. Поет. Живе.

12. Первомайський Леонід. Поет. Живе.

ПІД'ЇЗД IV.

1. Лісовий Петро. Письменник. Засланий.Доля не відома.

2. Кулик Іван. Поет. Засланий. (10.10.1937)

3. Микитенко Іван. Письменник. Засланий. (Р.18.10.1937)

4. Дикий Антін. Поет. Засланий.

В. Семенко Мих. Поет. Засланий. (23.10.1937).

6. Панченко. Письменник. Засланий.

7. Радугин. Поет.

9. Бажан Микола. Поет. Живе.

10. Яновський Юрій. Письменник. Помер.

11. Фельдман. Поет. Виїхав до Москви.

ПІД'ЇЗД V.

1. Піддубний. Письменник. Засланий.

2. Гжицький. Волод, Письменник. Засланий. Повернувся. Живе.

3. Мелєр Вадим. Маляр. Живе.

4. Доленго. Поет.

5. Сосюра Володимир. Поет. Помер.

6. Вражливий Вас. Письменник. Засланий.

7. Масенко Терень. Поет. Живе.

8. Іванов Павло. Перекладач. Засланий.

9. Поліщук Вал. Поет. Засланий. (3 листопада 1937).

10. Смолич Юр. Письменник. Живе.

11. Вухналь Юрій. Письменник. Засланий. (15.7.1937).

12. Кириленко Іван. Письменник. Засланий. (Р. 23.09.1938)

13. Костюк Гр. Викладач української літератури. На еміграції.

14. Курбас Лесь, Режисер. Засланий.. (3 листопада 1937).

Символізм (від грецьк. sуmbо1оn - знак, символ, ознака). Виник у Франції в 60-70-ті роки XIX ст., згодом став загальноєвропейською течією. Символістами в свій час були: Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме, Моріс Метерлінк, Райнер Марія Рільке, О.Блок, В.Брюсов, А.Белий, М.Вороний, Олександр Олесь, О.Слісаренко, Д.Загул, П.Тичина, С.Черкасенко. Головні риси :

1.Неприйняття дійсності з її міщанською мораллю, відхід від суспільних проблем.

2. Провідний мотив — прагнення втілити ідею в чуттєву форму, перетворити емоції на лінії, кольорові плями, звуки, яким надається символічне значення, бажання малювати не предмет, а ефект, який той створює.

3. Заміна конкретного образу символом, крізь який пізнавався та уявлявся світ і який є знаком мінливого життя душі й пошуком вічної істини. Тому іноді світ, образ малювався ніби крізь сутінки, дощову зливу, напівпрозорі завіси, фіранки.

4.Прагнення до суб'єктивних узагальнень, "солодких символів", які б протистояли повсякденності, до­помагали б уникнути її.

5.Інтерес до особистості, усвідомлення її індивідуалізму та трагедії.

6.Віра в наближення внутрішнього життя митця до ідеалу; ідеал не є наслідком творчості, він є процес.

7.Поетика ліричного твору в умовностях, інакомовленнях, натяках, багатозначності слів, у музиці та ритмі, які народжують численні асоціації.

Імпресіонізм (від франц. іmргеssiоn — враження) – напрямок у мистецтві другої пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст., представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості і мінливості, передавали свої враження. Розглядаючи світ як об’єктивну дійсність, вони не відокремлювали дійсність від сприйняття і вважали, що передані засобами мистецтва враження здатні виражати істини буття. З'явився у Франції в другій половині XIX ст.

Риси імпресіонізму притаманні творам Гі де Мопассана, Кнута Гамсуна, Оскара Уайльда, А.Фета, О.Кобилянської, М. Коцюбинського, В.Стефаника, М.Вороного, М.Хвильового, Г.Косинки та ін. Головні риси:

1.Привідний мотив—бажання витончено передати суб'єктивні миттєві враження, настрої, бажання "зупинити мить".

2.Коло камерних тем: змальовування світу (природа та людина) у процесі безпосереднього бачення, у постійній мінливості, швидкоплинності.

3.Дія відбувається лише в теперішнім часі.

4.Підкреслений ліризм.

5.Епізодичність, фрагментарність описів.

6.Твори у формі ліричного монолога, незакінчення фраз, думок.

7.Передача внутрішніх почуттів (почуттєвих ста­нів) героя через засоби відтворення кольорів, світло-тіней, звукових барв і тонів.

8.Багатство використання тропів (метафор, епіте­тів, символів тощо).

Неоромантизм або "Новий романтизм" розвивався в Англії, Німеччині, Україні, Росії у кінці XIX - початку XX ст. Неоромантики зробили свій внесок у розвиток прози. Наприклад, романи, повісті, новели А.Конан Дойля, Р.Л.Стівенсона, Р.Кіплінга, Г.Р.Хаггарда. У поезії та драмі були створені справжні шедеври. На­приклад, цикл "Капітани" М.Гумільова, "Лісова піс­ня" Лесі Українки. Творчість М.Йогансена, О.Влизька, Ю.Яновського, О.Теліги, О.Ольжича та ін. помічена рисами неоромантизму. Головні риси:

1. Провідний мотив - спроба подолати розрив між ідеалом і дійсністю.

2. Негативне ставлення до сучасної буржуазної "грошової" цивілізації.

3. Протиставлення їй далекого минулого, екзотич­ного світу незайманих цивілізацією країн Африки, Азії, Південної Америки, світу фантазій.

4. Головний герой - сильна особистість, здатна перетворити бажане на дійсне завдяки могутній силі духу та цілеспрямованості.

5. Драматична напруга подій, що швидко розвиваються.

6. Виховання могутнього життєлюбства, допитли­вості, жаги пригод, здорового авантюризму.

Футуризм (від лат. futurum - майбутнє) – напрямок, що виник на початку XX століття в Італії, звідки пошири­вся в інших країнах. Представники: Ф.Марінетгі, В.Маяковський, В.Хлебников, В.Каменський, Д. і М.Бурлюки, М.Семенко та ін. Футуризмом позначена творчість О.Влизька, В.Хмелюка, С.Гординського та ін. Головні риси:

1. Розрив із традиційною буржуазною культурою і протест проти неї.

2.Відображення динамізму індустріальної доби, су­часної урбаністичної цивілізації.

3. Відтворення перенасиченості свідомості сучасної людини безліччю вражень, що тиснуть одне на одне.

4. Нівелювання особистості.

5.Експериментаторство з формою, а саме: відтво­рення інтенсивності та масштабності життя хаотичною динамікою ритмів, несподіваністю ритму, особливою строфікою.

6.Експериментаторство з мовою художніх творів, а саме: звукове письмо, вільний синтаксис, багатство неологізмів.

Особливості світового футуризму

а) італійський футуризм був більш агресивним: він малював "безособову людину", яка прагне культу си­ли, що все підкорює;

б) російський футуризм був різноманітним:

кубофутуристи заперечували людську особистість заради революційного створення "всесвітнього людс­тва" і "всесвітньої гармонії";

егофутуристи навпаки віддавали перевагу розвит­ку людської свідомості, зокрема піднесено ставилися до своєї творчої індивідуальності;

в) український футуризм в особі М.Семенка об'єднав сучасні форми з елементами фольклору, бароко, вертепу. Недарма М.Семенко вважав себе і "футуристом", і "антикваром", і поетом-філософом.

Сюрреалізм (від франц, suггeа1іtе — надреальне, надприродне). - зародився на початку XX століття у Франції, звідки поширився в інші країни Європи, в США. Представ­ники: Поль Елюар, Луї Арагон, Федеріко Гарсіа Лорка, Пабло Неруда, Богдан-Ігор Антонич, Василь Барка та ін. Головні риси:

1. Провідний мотив - звільнення мистецтва від недуховленої дійсності через сферу надреального, підсвідомого.

2. Створення власної моделі Всесвіту, де співісну­ють справжнє і фантастичне.

3. Безконтрольне, автоматичне відтворення свідо­мості та підсвідомості, а звідси політематична будова твору, в якому змальовуються роздуми, враження, факти, явища, традиційно не сумісні один з одним і з поезією.

4. Герой - "мандрівник", для якого все розділилось на "до" і "після", а він намагається об'єднати розколо­тий світ.

5. Здійснення реальним героєм нереальних дій і на­впаки.

6. Об'єднання в окремому образі загального та ін­тимного, суспільного та особистого.

7. Створення ємких асоціативне складних образів, майже символів.

8. Несподіваність і асоціативність приводів для створення книги, вірша, картини.

9. Експериментаторство з мовою, формою художніх творів (незвичайне мистецтво запису, ритмів, введення непоетичної лексики тощо).

Експресіонізм (від франц. ехsргеssiоn — вираження, виразність) - виник у Німеччині на початку XX століття, поши­рився у країни Європи. Його представники: Бертольт Брехт, Франц Верфель, Макс Бродт. Характерні риси експресіонізму знаходимо у творчості Юрія Клена, Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Тодося Осьмачки, Василя Стефаника тощо. Головні риси:

1. Гіпертрофоване авторське "я".

2. Провідна тема — життя як нагромадження люд­ських страждань, як поєднання красномовних симво­лів і знаків.

3. Ідея — катастрофічність, безцільність буття, відчуття страху та самотності людини.

4. Задавлений бездушною буржуазною дійсністю герой-песиміст, який перебуває в стані відчаю.

5. Створення гротескних, деформованих, умовних, фантастичних образів

6. Зображення дійсності у зіткненні контрастів (чорне - біле; позитивне - негативне; примітивізм буденщини - космічний безмір).

7. Анархічне ставлення до суспільства.

8. Драматична напруга дії.

9. Основні жанри: лірична поезія, публіцистична драма, що перетворилась на схвильований монолог автора.\

Екзистенціалізм (від лат. ехіstепtіа — існування) – течія, що виникла перед другою світовою війною. Пред­ставники: Альбер Камю, Жан Поль Сартр, Симона де Бувуар, поети української "Нью-Йоркської групи". Головні риси:

1. Провідні теми — існування людини в центрі абсу­рдного буття; критика буржуазної цивілізації, що при­душує людську особистість, яка через це позбавляєть­ся зв'язківі з суспільством.

2. Ідея - звільнення розуму й душі людини від аб­сурдної дійсності.

3. Самотній герой - індивідуаліст і песиміст, здіб­ний лише на даремний бунт проти суспільства або на героїчну подію заради утвердження себе перед власною свідомістю та совістю.

4. Етичні заперечення та протест проти будь-якого насильства.

5. Створення "прикордонних ситуацій" (наприклад, людина перед лицем смерті).

6. Проведення історичних паралелей та алегорій (твори з підтекстом, алюзіями, з подвійним дном).

7. Надання переваги жанрам роману-притчі, філо­софського роману та новели, згодом - тяжіння до поезії.

Найвищим органом СПУ (НСПУ) є з'їзди, які довгий час відбувалися нерегулярно, а почавши з 5-го (1966), скликалися за зразком партійних з'їздів раз на 5 років. З'їзд обирає правління НСПУ, яке виділяє з себе для керівництва поточною роботою раду, правління та секретаріат на чолі з головою правління.

У більших обласних центрах є місцеві літературні організації. При президії СПУ працюють комісії поезії, прози, драматургії, перекладів тощо.

IV з'їзд (10—14 березня 1959) перейменував СРПУ на Спілку письменників України.

Число членів СРПУ на час її оформлення (1934) внаслідок терору початку 1930-х становило ледве 206 осіб, 1945 їх було 250, 1958 — 500.

На II з'їзді СРПУ (6-12 грудня 1948) у доповіді Олександра Корнійчука була названа кількість членів Спілки — 263.

На час III з'їзду (27 жовтня — 1 листопада 1954) СРПУ нараховувала 323 члени і 35 кандидатів.

IV з'їзд (10—14 березня 1959) нарахував 534 члени СПУ.

V з'їзд (16—19 листопада 1966) — 770 членів

VI (18—21 травня 1971) — 858 членів

VII (14—16 квітня 1976) — 922 члени

VIII (7—9 квітня 1981) — 1009 членів

IX (5—7 червня 1986) — 1095 членів.

СПУ мало власні друковані органи: «Літературна Україна», «Вітчизна», «Жовтень», «Прапор»; спільно з Українським товариством дружби і культурних зв'язку з зарубіжними країнами — «Всесвіт», а з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка — «Радянське літературознавство»; російською мовою — «Радуга».

Власне видавництво СПУ (НСПУ) — «Радянський письменник» (тепер — «Український письменник»).

Комуністична партія здійснювала керівництво СПУ через свій партійний комітет у в ній. Дедалі більшу роль в керівництві СПУ відігравав КҐБ. 1971 на посаду секретаря президії СПУ «обрали» полковника КҐБ Івана Солдатенка, на VII з'їзді (1976) його замінив Полікарп Шабатин.

На межі 1980-х і 1990-х Спілка письменників України була центром національно-визвольної боротьби, у середовищі українського письменства започатковувалися Народний Рух України, «Просвіта» та «Меморіал».

За весь час її існування СРПУ-СПУ-НСПУ очолювали

• Іван Кулик,

• Іван Микитенко,

• Олександр Корнійчук (1938—1941 і 1946—1953),

• Микола Бажан (1953—1959),

• Максим Рильський,

• Олесь Гончар (1959—1971),

• Юрій Смолич короткочасно по VI з'їзді (1971),

• Василь Козаченко (1973—1978),

• Павло Загребельний (1979—1986),

• Юрій Мушкетик (1986—2001),

• Володимир Яворівський (від 2001).

56