1.5. Формування мотивів навчання

Мотиви, які спонукають до набуття знань, можуть бути різними. До них відносяться, передусім, широкі соціальні мотиви: необхідно добре вчитися, щоб в майбутньому опанувати бажану спеціальність, почуття обов'язку, відповідальність перед колективом і так далі. Проте, як показують дослідження, серед усіх мотивів навчання найефективнішим є інтерес до предмету. Інтерес до предмету усвідомлюється учнями раніше, ніж інші мотиви учні, ним частіше керуються у своїй діяльності, він для них більш значущий, і тому є дієвим, реальним мотивом навчання. З цього, звичайно, не випливає, що навчати школярів треба лише тому, що їм цікаве. Пізнання – праця, що вимагає великого навантаження. Тому необхідно виховувати у учнів силу волі, уміння долати труднощі, прищеплювати їм відповідальне відношення до своїх обов'язків. Але одночасно треба прагнути полегшити їм процес пізнання, роблячи його привабливим.

Під пізнавальним інтересом до предмету розуміється вибіркова спрямованість психічних процесів людини не об'єкти і явища навколишнього світу, при якій спостерігається прагнення особи займатися саме цією областю. Інтерес – потужний спонукач активності особи, під його впливом усі психічні процеси протікають особливо інтенсивно і напружено, а діяльність стає захоплюючою і продуктивною. У формуванні пізнавального інтересу школярів можна виділити декілька етапів. Спочатку він з'являється у вигляді цікавості – природної реакції людини на усе несподіване.[29]

Цікавість, викликана несподіваним результатом досвіду, цікавим фактом, приковує увагу учня до цього матеріалу уроку, але не переноситься на інші уроки. Це нестійкий, ситуативний інтерес.[8]

Вища стадія інтересу являється допитливість, коли учень проявляє бажання глибше розібратися, зрозуміти явище, що вивчається. В цьому випадку учень зазвичай активний на уроках, ставить учителеві питання, бере участь в обговоренні результатів демонстрацій, наводить свої приклади, читає додаткову літературу, конструює прилади, самостійно проводить досліди і так далі

Проте допитливість учня зазвичай не поширюється на вивчення усього предмету. Матеріал іншої теми, розділу може виявитися для нього нудним і інтерес до предмету пропадає.

Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб підтримувати допитливість і прагнути сформувати у учнів стійкий інтерес до предмета, при якому учень розуміє структуру, логіку курсу, використовувані в ньому методи пошуку і доказу нових знань, в навчанні його захоплює сам процес досягнення нових знань, а самостійне рішення проблем, нестандартних завдань приносить задоволення.

Як усі психічні властивості особистості, інтерес зароджується і розвивається в процесі діяльності. Оскільки пізнавальний інтерес виражається в прагненні глибоко вивчити цей предмет, вникнути в суть пізнаваного, той розвиток і становлення інтересу спостерігається в умовах розвиваючого навчання. Досвід самостійної діяльності сприяє тому, щоб цікавість і первинна допитливість переросли в стійку рису особистості – пізнавальний інтерес.

Дуже великий вплив на формування інтересів школярів чинять форми організації навчальної діяльності. Чітка постановка пізнавальних завдань уроку, використання в навчальному процесі різноманітних самостійних робіт, творчих завдань і так далі – усе це є потужним засобом розвитку пізнавального інтересу. Учні при такій організації навчального процесу переживають цілий ряд позитивних емоцій, які сприяють підтримці і розвитку їх інтересу до предмету.[8]

Одним із засобів пробудження і підтримки пізнавального інтересу є створення в ході навчання проблемних ситуацій і розгортання на їх основі активної пошукової діяльності учнів. При створенні проблемних ситуацій учитель протиставляє нові факти і спостереження системі знань, що склалася, і робить це в гострій, суперечливій формі. Протиріччя, що розкриваються, служать сильним спонукальним мотивом навчальної діяльності. Вони породжують прагнення пізнати суть, розкрити протиріччя. В цьому випадку активна пошукова діяльність учнів підтримується безпосереднім, глибоким, внутрішнім інтересом.[28]

Важливою умовою розвитку інтересу до предмету являються стосунки між учнями і учителем, які складаються в процесі навчання. Виховання пізнавального інтересу до предмета у школярів багато в чому залежать і від особи учителя.

Які ж якості повинен мати учитель, щоб його стосунки з учнями сприяли появі і вияву цікавості до предмета? Як показують дослідження, ними, передусім, являються:

1. Ерудиція учителя, уміння пред'являти до учнів необхідні вимоги і послідовно ускладнювати пізнавальні завдання. Такі учителі забезпечують в класі інтелектуальний настрій, залучають учнів до радості пізнання;

2. Захопленість предметом і любов до роботи, уміння спонукати різних рішень пізнавальних завдань, що вчаться до пошуку;

3. Доброзичливе відношення до учнів, що створює атмосферу повної довіри, співчутливості. Усе це розташовує до того, що можна спокійно подумати, знайти причину помилки, порадіти своєму успіху і успіху товариша і так далі;

4. Педагогічний оптимізм – віра в учня, в його пізнавальні сили, уміння своєчасно побачити і підтримати слабкі, ледве помітні паростки пізнавального інтересу і тим самим спонукати бажання дізнаватися, вчитися.

Учитель може не мати усіх вказаних достоїнств (хоча повинен до цього прагнути). Але якщо учитель досконало володіє хоч би однією з цих якостей, то він часто домагається значних успіхів в навчанні і розвитку учнів.[9]

Понижений рівень вимог до пізнавальної діяльності учнів, формальний підхід учителя до своєї роботи, дратівливість учителя веде до втрати у учнів інтересу до предмета, до конфлікту з учителем, руйнуванню взаємного розуміння між учителем і учнями.

Правильний стиль стосунків з учнями – основа успіху педагогічної діяльності.

Отже, формування пізнавального інтересу школярів до предмета – складний процес, що припускає використання різних прийомів в системі засобів розвиваючого навчання і правильного стилю стосунків між учителем і учнями.