3. Особливості корекційної допомоги при відкритій ринолалії

Корекційне навчання дітей, що мають відхилення тільки з фонетичного боку, ведеться по наступних напрямах: активізація діяльності артикуляційного апарату (різними прийомами залежно від стану вродженого дефекту); формування артикуляції звуків; усунення назального відтінку голосу; диференціація звуків з метою попередження порушення звукового аналізу; нормалізація просодичного бк\оку мовлення; автоматизація набутих навичок у вільному мовленнвому спілкуванні.

Корекційне навчання дітей, що мають фонетико-фонематичний недорозвиток, включає перераховані вище напрями, а також систематичні вправи по корекції фонематичного сприймання, формуванню морфологічних узагальнень, подоланню дисграфії.

Корекційне навчання дітей із загальним недорозвитком мовлення направлене на формування повноцінної фонетичного боку мовлення, розвиток фонематичних уявлень, оволодіння морфологічними і синтаксичними узагальненнями, розвиток зв'язного мовлення. Все це можна здійснити в умовах спеціальної школи для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

У вітчизняній логопедії розроблені методичні прийоми по усуненню ринолалії (Е. Ф. Рау, 1933; Ф. А. Рау, 1933; 3. Р. Нелюбова, 1938; У. У. Кукіль, 1941; А. Р. Іпполітова, 1955, 1963; 3. А. Ріпина, 1970; І. І. Ермакова, 1984; Р. В. Чиркина, 1987; Волосовец Т. В. 1995).

Велике значення має система, розроблена А. Р. Іпполітової. Ця система високо результативна при корекції звуковимови у дітей, що не мають відхилень у фонематичному розвитку. А. Г. Іпполітова одна з перших рекомендувала заняття в доопераційному періоді. Характерним для її методики є поєднання дихальних і артикуляційних вправ, послідовність відпрацювання звуків, обумовлена артикуляційним взаємозв'язкою.

Послідовність роботи над звуками визначається підготовленістю артикуляційної бази мовлення. Наявність повноцінних звуків однієї групи є довільним базисом для формування наступних. Використовуються так звані «опорні» звуки.

Підготовка артикуляційної бази звуку проводиться за допомогою спеціальної артикуляційної гімнастики, яка поєднується з розвитком мовленнєвого дихання дитини.

Своєрідність методу А. Г. Іпполітової полягає в тому, що при викликанні звуку первинна увага дитини направлена тільки на артикулему.

Зміст логопедичних занять по методиці А. Г. Іпполітової включає наступні розділи:

1. Формування мовленнєвого дихання при диференціації вдиху і видиху.

2. Формування тривалого ротового видиху при реалізації артикулем голосних звуків (без включення голосу) і фрикативних глухих приголосних.

3. Диференціація короткого і тривалого ротового і носового видиху при формуванні сонорних звуків і аффрикатів.

4. Формування м'яких звуків.

Л. І. Вансовськая (1977) запропонувала починати усунення назалізації не з традиційного звуку а, а з передніх голосних і і е, оскільки саме вони дозволяють фокусувати струмінь повітря, що видихається, в передньому відділі ротової порожнини і направляти язик до нижніх різців. При цьому посилюється чіткість кінестезії при зімкненні з нижніми різцями; при вимовленні звуку і стінки глотки і м'яке піднебіння беруть участь активніше.

Від дитини вимагається вимовлення звуків неголосним голосом, з дещо висунутою вперед щелепою, з напівпосмішкою, з посиленою напругою м'якого піднебіння і глоткових м'язів. Після усунення назалізації голосних проводиться робота над сонорними (л, р), потім щілинними і зімкненими приголосними.

На вдосконалення методів корекції мовленнєвих дефектів при ринолалії вплинули дослідження методом рентгенографії. Він дозволив прогнозувати можливість відновлення функції піднебіння логопедичними прийомами (Н.І. Ререброва, 1969).

Аналіз рентгенограм виявив залежність ефективності логопедичної роботи від рухливості м'якого піднебіння і задньої стінки глотки; від відстані між задньою стінкою глотки і м'яким піднебінням; від ширини середньої частини глотки.

Зіставлення цих даних ще до початку логопедичної роботи дає можливість вирішити питання про ступінь компенсації мовленнєвогоого дефекту загальноприйнятими засобами.

Прийоми диференційованої логопедичної роботи залежно від анатомічних і функціональних особливостей артикуляційного апарату розроблені Т. Н. Воронцовою (1966).

Стосовно дорослих розроблена методика С. Л. Таптаповою (1963), яка пропонує своєрідний режим мовчання — вимову про себе голосних звуків. Це знімає гримаси і готує вимову без назалізації. Рекомендуються вокальні вправи.

І. І. Ермакова (1980) розробила поетапну методику корекції звуковимови і голосу. Нею встановлені вікові особливості функціональних розладів голосоутворення у дітей з вродженими розщепленнями і стосовно до них модифіковані ортофонетичні вправи. Спеціальна увага приділена післяопераційному періоду і рекомендовані прийоми розвитку рухливості м'якого піднебіння, що запобігають його укороченню після хірургічної пластики.

Усунення порушень звукової сторони мовлення базується на ретельному логопедичному обстеженні дітей.

Встановлюються наявність і ступінь піднебінно-глоткової недостатності, рубцеві зміни твердого і м'якого піднебіння, його довжина; характер контакту із задньою стінкою глотки (пасивний, активний, функціональний); зубощелепні аномалії, особливості моторики артикуляційного апарату; наявність компенсаторних мімічних рухів.

Ефективність логопедичної роботи знаходиться в тісному зв'язку з анатомічним і функціональним станом мовленнєвого апарату. Велике значення надається також психофізичному стану дитини, її поведінці і особистості в цілому.

Система корекційної роботи по розвитку фонетично правильного мовлення включає наступні розділи: розвиток рухів м'якого піднебіння, усунення назального відтінку, постановка звуків і розвиток фонематичного сприймання.

Зміст першого розділу міняється залежно від того, оперована чи ні дитина. Якщо операція проведена, то велика увага приділяється масажу м'якого піднебіння для згладжування і більшої еластичності післяопераційного рубця. Для масажу використовується зонд для звуку с, (№ 2 «змійка»), який обережно рухається вперед-назад по твердому піднебінню. При погладжуванні і розтиранні слизистої оболонки на межі твердого і м'якого піднебіння в поперечному напрямку виникає рефлекторне скорочення м'язів глотки і м'якого піднебіння. Також ефективний масаж при вимові звуку а — в цей час проводиться легкий натиск на м'яке піднебіння. Корисно проводити точковий і штовхоподібний масаж пальцем.

Масаж повинен продовжуватися 1,5—2 хвилини, тобто потрібно провести 40—60 швидких ритмічних рухів по піднебінню (2 рази на день протягом 6—12 місяців за 2 години до або після їжі). Істотною в післяопераційний період є робота по активізації м'якого піднебіння. Для цього застосовують наступні вправи.