4.Підстави припинення цивільно-правової та податкової застави.
Припинення цивільно-правової застави. Принципове значення для характеристики застави мають підстави її припинення і способи реалізації заставного права. Стаття 28 Закону України "Про заставу" встановлює, що право застави припиняється в разі:
1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання;
2) загибелі заставленого майна;
3) набуття заставодержателем права власності на заставлене майно;
4) примусового продажу заставленого майна;
5) закінчення строку дії права, яке становить предмет застави.
Хоч перелік підстав припинення застави, які передбачені в цій статті є вичерпним, однак неможливо заборонити, наприклад, виконати зобов'язання зарахуванням. Можливі й інші законні підстави припинення застави.
Оскільки застава має акцесорний (додатковий) характер щодо забезпечуваного нею зобов'язання, то виконання або припинення останнього веде до автоматичного припинення права застави, адже застава завжди встановлюється з метою забезпечити певну вимогу. При частковому виконанні боржником забезпеченої заставою вимоги, застава зберігається в повному обсязі. Ця вимога — прямий наслідок дії принципу неподільності предмета застави. Припинення права застави при загибелі заставленого майна і при переході права власності на предмет застави до заставодержателя є наслідком речового характеру застави.
Однак найактуальнішою підставою припинення заставних правовідносин є звернення стягнення на об'єкт застави. Значення цієї підстави визначається тим, що саме від неї фактично залежить ефективність та можливість застосування застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечене заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором, таким чином тут має місце примусовий продаж заставленого майна як про підстава припинення застави
На підставі законодавства процес реалізації застави проходить за два етапи. Перший, передбачений ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" і полягає в тому, що спочатку заставодавцю необхідно отримати відповідне рішення судового органу, якщо інше не встановлено законом чи договором. Можливість встановити порядок звернення стягнення на предмет застави в самому договорі застави, яка запроваджена Законом України від 21 жовтня 1997 р., спрощує процедуру задоволення вимог заставодержателя, однак саме внаслідок свого договірного характеру веде до того, що як тільки ця умова перестане задовольняти сторони, його реалізація буде досить проблематичною. Вказаний закон чітко встановив, що звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває в державній власності) здійснюється тільки за рішенням суду чи арбітражного суду.
Допускається також звернення стягнення на заставлене майно в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, спеціально передбачених законодавством України (постанова Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 р. № 483 “Про затвердження Переліку документів по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор” з наступними змінами та доповненнями). З аналізу цієї постанови випливає висновок, що реалізація заставного права на підставі виконавчого напису нотаріуса можлива тільки в тому разі, якщо відповідний договір про заставу був нотаріально посвідчений. Для отримання виконавчого напису надається оригінал нотаріально посвідченого договору та документ, що встановлює прострочення виконання. Таким чином, на першому етапі, якщо відсутнє добровільне виконання заставодавцем своїх зобов'язань перед заставодержателем, останній повинен отримати як підставу для реалізації застави виконавчий лист, виданий на основі рішення суду чи третейського суду, чи наказу, який виданий на підставі рішення арбітражного суду, або виконавчий напис нотаріуса. Другий етап реалізації прав заставодержателя — звернення стягнення на заставлене майно здійснюється відповідно до ч. 7 ст. 20 та ст. 21 Закону України "Про заставу", згідно з якими його реалізація проводиться судовим виконавцем на підставі виконавчого листа або наказу арбітражного суду, або виконавчого напису нотаріальних органів, якщо інше не передбачено цим законом або договором. При зверненні стягнення на майно державного підприємства (відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності) реалізацію заставленого майна здійснює на тих самих підставах відповідний орган приватизації.
Сама реалізація заставленого майна проводиться з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, — тільки з аукціонів (публічних торгів). Порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, на яке згідно із законодавством звернено стягнення, визначено в Положенні про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.
Певні особливості має реалізація заставлених валютних цінностей (відбувається в порядку, встановленому валютним законодавством) і реалізація заставлених прав. Відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави проходить шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, яка випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває права вимагати в судовому порядку переведення на себе заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.
Підставою припинення податкової застави. Відповідно до статті 93 ПКУкраїни майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:
1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;
2. визнання податкового боргу безнадійним;
3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;
4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;
5. реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.
Порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом державної податкової служби.
Висновок.
Використання податкової застави у податкових правовідносинах є наслідком певного запозичення способів забезпечення цивільно-правових зобов’язань. Специфіка податкових правовідносин, зокрема, відносин з погашення податкових зобов’язань і податкового боргу, дозволяє стверджувати про наявність спільних рис між ними та відносинами щодо виконання зобов’язань, урегульованих нормами цивільного права. Спільність способів забезпечення зобов’язань у цивільному праві та способів забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів полягає в єдності їх сутності та функціонального призначення. Стосовно способів забезпечення цивільно-правових зобов’язань треба зазначити, що вони характеризуються майновим змістом та націленістю на спонукання боржника до виконання свого боргу. Характеризуючи способи забезпечення виконання обов’язку зі сплати податків і зборів, слід підкреслити владно-майновий зміст цих правовідносин, що зумовлює імперативне забезпечення податкових надходжень до бюджетів і державних цільових фондів.
Використана література:
1. УКУ - Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III.
2. Закон № 2181 - Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III.
3. Закон про систему оподатковування - Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-XII у редакції від 18.02.97 р. № 77/97-ВР, зі змінами і доповнен-нями.
4. Закон № 2654 - Закон України "Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-XII.
5. Закон № 531 - Закон України "Про добродійність і благодійні організації" від 16.09.97 р. № 531/97-ВР.
6. Закон № 2173 - Закон України "Про приватизаційні папери" від 06.03.92 р. № 2173-XII.
7. Закон № 606 - Закон України "Про виконавче здійснення" від 21.04.99 р. № 606-XIV.
8. Порядок № 338 - Порядок застосування податкової застави органами податкової служби, затверджений наказом ДПАУ від 28.08.2001 р. № 338.
9. Постанова КМУ № 1185 - Постанова КМУ "Про Порядок ведення Державного реєстру заставних рухомого майна" від 30.07.98 р. № 1185.
10. Наказ № 253 - Наказ ГНАУ "Про затвердження Порядку напрямку органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків" від 21.06.01 р. № 253.
11. Азимов Ч.Н. Залоговое право. – Х.: РИП “Оригинал”, 1993. – 43 с.
12. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1997 – 682 с.
13. Брагинский М.И. Обязательства и способы их обеспечения: неустойка, залог, поручительство, банковская гарантия (комментарий к новому ГК РФ). – М.: АО “Центр деловой информации”, 1995. – 127 с.
14. Вишневский А.А. Залоговое право: Учебное и практическое пособие. – М.: Бек, 1995. – 179 с.
15. Власник і право власності / За ред. Я.М.Шевченко. – К., 1994.
16. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. / Абова Т.Е., Аникина Е.Б., Беляева З.С. и др. / Отв. ред. Т.Е.Абова, А.Ю.Кабалкин, В.П.Мозолин. - М.: Издательство БЕК, 1996. - 714 с.
17. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Саниахметова Н.А., Харитонов Е.О., Червоный Ю.С. и др. / Под общей ред. Е.О.Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 848 с.
18. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. / Васильев Е.А., Зайцева В.В., Костин А.А. и др. / Отв. ред. Е.А.Васильев. - М.: Международные правоотношения, 1993. - 560 с.
19. Гражданское право России. Часть первая: Учебник. / Антипов Н.П., Баринов Н.А., Быкова Т.А. и др. / Под ред. З.И.Цыбуленко. - М.: Юристъ, 1998. - 464 с.
20. Гражданское право Украины. В 2 частях. Часть 1. / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.
21. Гражданское право. / Агарков М.М., Братусь С.Н., Генкин Д.М. и др. - Ч.1. - М.: Юрид. издат. 1 тип. НКПС, 1938. – 280 с.
22. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Белякова А.М., Бессонова А.П., Гендзехадзе Е.Н. и др. / Под ред. Е.А.Суханова. - М.: Издательство БЕК, 1994. - 384 с.
23. Гражданское право. В 2 томах. Том 1: Учебник. / Ем В.С., Зенин Е.А., Коваленко Н.И. и др. / Под ред. Е.А.Суханова. - М.: Бек, 1998. - 816 с.
24. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая. / Валиева Н.Г., Гонтало Б.М., Добрынин Ю.Е. и др. / Под общей ред. Т.И.Илларионовой, Б.М.Гонгало, В.А.Плетнёва. - М.: Норма-Инфра - М, 1998. - 464 с.