2.2 Розробка технічної пропозиції процесу автоматизованого складання.

Розглянемо складанний процес як послідовне уточнення просторового положення виробу. Якщо враховувати, що похибка розмірів, форми і фізичних параметрів деталей, що поступають на складання не перевищує заданих кресленням допусків, то основним фактором здійснення автоматичного складання є точність суміщення спряжених деталей. Суміщення типу «вал-отвір» передбачає наявність центруючих поверхонь (охоплювана деталь), яка полегшує досягнення заданої точності базування складаних елементів.

Монтажем називається складання, при якому кінцевий виріб може бути розібрано без порушення цілісності та пошкоджень складових його деталей (демонтаж). Іншими словами, деталі не закріплюються намертво. Таким чином, монтаж можна розглядати як різновид складання, коли неприпустимо виконання необоротних операцій, таких, як клепка, зварювання, пайка і т.д., і при з'єднанні використовуються лише різні взаємні переміщення одних деталей щодо інших.

Для розробки техпроцесу потрібно відмітити такі основні етапи складання: підготовка деталей; можливе завантаження їх в бункерний (магазинний, касетний) навантажуючий пристрій; попередня орієнтація, захват, відсікання і подача в орієнтуючі і живлячі засоби складанного пристосування; орієнтація спряжених деталей з заданою точністю; контроль точності; завантаження і транспортування складанної одиниці; виконання після-складанної операції.

2.2.1 Згідно технічного завдання посадка спряжених деталей – d=160 H7/r6.

2.2.1.1 За даною посадкою, користуючись довідковими таблицями ([6], с. 88, табл. 24), визначаємо її тип – з зазором.

2.2.1.2 Додаткові умови складання – жорстке базування.

2.2.1.3 За заданою степінню точності 11 визначаємо допуск співвісності е=80 мкм=0,08мм ([5], с. 452, табл. 6).

Рисунок 2.3 – Графічне зображення полів допуску.

2.2.2 Посадки утворюються шляхом поєднання полів допуску отвору і валу. Вибираємо значення граничних відхилень для отвору і валу залежно від номінального посадкового діаметру і квалітету: ø80H8 ⁽₀⁴⁶⁾ - отвір, ø80h6 (^-19₀) – вал. Н а рисунку 2.3 побудуємо в масштабі графічне зображення полів допусків.

2.2.3 Особливості складання з жорстким базуванням

Важливою складовою частиною процесу складання після суміщення вала і втулки с базування деталей в зоні з метою фіксації їх відносно одна одної перед з'єднанням у вузол Злежно від принципу автоматичного складання, прийнятого для конкретного техпроцесу, викорис тонують три основні схеми базуваина деталей: жорстке, напівжорстке і вільне. В нашій схемі базовою деталлю с втулка (охоплюючі деталь). Па схемі жорсткого базування втулка встановлюється і фіксується за правилом шести точок. Так само жорстко фіксується і вав, по сирягається з втулкою.

При жорсткому базуванні активними силами впливу на деталі с складальне зусилля і сила ваги (m-маса деталі, g-прискорення вільного падіння).

Схема жорсткого базування використовується, головним чином, при автоматичному складанні на основі нринципу повної взаємозамінності, який гарантує стопроцентним спряженням пар в умовах кооперованих постанов деталей.

Можливість автоматичного спряжения валика з втулкою виражається нерівністю

∆min≤δзовн. /2+2е.

де ∆min –мінімальна щілина спряження, за рисунок 2.1 ∆min =S min, мкм;

δзовн – екцентриситет зовнішнього максимального діаметра втулки прийняти поле допуску за 12 квалітетом δзовн =30мкм ((6), 14,табл.7);

е- ексцентриситет зовнішньої і внутрішньої поверхні втулки або допуск співвісності, визначений в п.2.2.1.3, е=250мкм;

∆min ≤ 30 / 2+ 2.250

∆min ≤ 515 мкм

Нерівнїсть 2.1 виконується, проте для більш сприятливих умов складання і розширення області допустимих початкових зсувів об'єктів складання варюто було б застіосувати пружне базування деталей. Для складання прецизійних з'єднань пружне базування застосовується у поєднанні з одним із методів активної корекції відносного положення складальних компонентів.