1. Характеристика джерел права :

б) офіційне право.

На еволюцію правової системи царської Росії, до складу якої входила Україна, впливав як соціально-економічний розвиток країни по капіталістичному шляху, так і загострення класової боротьби в новій обстановці. Це зумовило суперечливість права. У своїй основі воно залишалося феодальним і в той же час в нього все більш впроваджувалися принципи та норми буржуазного характеру.

Як відомо, однією із ознак розвитку права в буржуазному класовому суспільстві є його кодифікація. Протягом XIX ст. коде­кси активно розроблялися і приймалися у багатьох європейських країнах. Російська бюрократія негативно ставилася до видання чітких галузевих кодексів, в яких вона вбачала можливе обмеження дій властей. Робота кодифікаційних комісій тривала довгі роки, через що підготовлені проекти кодексів до кінця століття так і не набрали чинності.

Основні джерела права у період, що вивчається, не змінилися. Як і раніше, діяло Повне зібрання законів Російської імперії — було опубліковано його друге і третє видання. Чинні правові норми містив також Звід законів Російської імперії (в цей період був виданий новий, 16-й том).

В галузі кримінального права діяла більша частина криміналь­них та виправних норм Уложення про покарання. У 1866 і 1885 pp. набрала чинності його нова редакція, в якій враховувалося поточне пореформене законодавство. Проте і в цьому разі Уложення не було позбавлене певних прогалин та казуїстичності. Не без підстав деякі криміналісти називали Уложення "цілковитим анахронізмом".

Основним джерелом цивільного права був 10-й том Зводу законів. Велика кількість цивільно-правових норм містилася в ак­тах, що були видані під час реформи та подальших перетворень, а саме, в судових статутах, тимчасових правилах про волосний суд та ін. Вони були джерелами і процесуального права.

Розвиток робітничого руху в країні зумовив розроблення фаб­ричного законодавства. Це, зокрема, були закони: "Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках та мануфактурах" (1882 р.), "Про заборону нічної праці неповнолітнім та жінкам на фабриках, заво­дах та мануфактурах" (1885 р.), "Про нагляд за закладами фабрич­ної промисловості та про взаємні відносини фабрикантів і робітни­ків" (1886 p.), "Про тривалість та розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості" (1897 p.). Поширивши фабри­чні закони на центральні губернії Європейської Росії, уряд повільно запроваджував їх у інших місцевостях або зовсім не запроваджував. В Україні закон 1886 p. був введений у Київській, Волинській, Харківській та Херсонській губерніях лише в 1894 р Ще пізніше він був поширений на Таврійську, Полтавську та Чернігівську губернії. Норми фабричних законів, у яких йшлося про захист інтересів робітників, багато в чому мали декларативний характер.

В галузі адміністративного законодавства найважливішим було вже згадане Положення про заходи по охороні державного порядку та громадського спокою від 14 серпня 1881 р. Воно стало "закон­ною" підставою адміністративно-поліцейського свавілля. Прийняте як тимчасовий захід на три роки, це Положення постійно доповню­валося і проіснувало аж до повалення царату.