Тема 3. Система права і система законодавства

Поняття та загальна характеристика системи права

В юридичній науці існують на перший погляд схожі категорії – „правова система” та „система права”, хоча, з точки зору змісту, ці категорії мають суттєві відмінності.

Правова система – це сукупність юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових поглядів, гіпотез, ідей, правової культури. Іншими словами правова система охоплює нормативну, організаційну, концептуальну, культурну сторони правової реальності.

Обумовлена об’єктивними закономірностями розвитку держави і суспільства правова система відіграє одне з провідних місць при характеристиці права, стану законодавства тощо. Структура правової системи – це її внутрішня будова, якій притаманні єдність, цілісність та взаємозв’язок елементів цієї системи.

Структурними елементами правової системи є: 1) суб’єкти права – це фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи – державні та недержавні підприємства, установи, об’єднання громадян, у тому числі й держава; 2) правові норми та правові принципи; 3) правові відносини; 4) правова свідомість і правова культура; 5) законність та правопорядок тощо.

Система права – це сукупність впорядкованих і взаємо узгоджених між собою норм права, які характеризують її внутрішню будову. Саме системність суспільних відносин надає праву системних властивостей і зумовлює його структуру, яка складається з таких елементів:

• норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене та санкціоноване державою правило поведінки, яке міститься в нормативно-правовому акті з метою врегулювання суспільних відносин. Норма права – це первинний елемент системи права, який відбиває основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість;

• правовий інститут – це сукупність відокремлених, взаємопов’язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин;

• норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правового регулювання, він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише одну їх сторону (наприклад, галузь конституційного права – охоплює інститути громадянства, виборчого права тощо). Галузі права можна поділити на матеріальні та процесуальні.

14

Джерела права

Джерело права – це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість.

У правознавстві розрізняють таківиди форм (джерел) права;

Правовий звичай – це неписане правило поведінки людей, яке склалося історично і внаслідок багаторазового застосування набуло обов’язкового характеру. Як правило, держава визнає, тобто санкціонує, правові звичаї, і ця обставина відрізняє їх від інших звичаїв. У європейській континентальній системі права правові звичаї не є. поширеними, але у Великій Британії до цього часу вони займають помітне місце серед інших джерел права, зокрема у державному та цивільному праві.

Судовий прецедент – це форма права, яка полягає у тому, що рішення вищої судової інстанції набуває обов’язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ як даною інстанцією, так і нижчестоящими судами. Діє у рамках англо-саксонської системи права, переважно у США. Поряд з прецедентом у цій системі діють також закони.

Нормативно-правовий договір – це угода двох чи більше суб’єктів, спрямована на встановлення прав, обов’язків та відповідальності за невиконання даного договору.

Нормативино-правовий акт – це письмовий юридичний документ компетентного державного органу, який містить загальнообов’язкові норми, які забезпечуються державою і спрямовані на врегулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт як основне джерело права в Україні та інших країнах континентальної Європи ділиться на закон та підзакон-ний акт.

Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу держави або безпосередньо народу, який регулює найбільш важливі і загальні суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення і має вищу юридичну силу щодо інших норма-тивно-правових актів.

Розрізняють Конституцію як основний закон держави, конституційні закони та звичайні закони.

Підзаконні нормативно-правові акти – це акти, прийняті компетентними державними органами чи іншими, уповноваженими державою, суб’єктами на підставі закону, відповідно до нього і з метою його виконання (укази, постанови, розпорядження тощо).

Підзаконні акти поділяються на:

-    центральні;

-    відомчі;

-    місцеві (регіональні);

-    внутріорганізаційні.

15