Нормування предметів праці

Нормування предметів праці застосовується для:

а) визначення потреби в сировині, матеріалах, паливі, теплової й електричної енергії, а також для організації виробничих процесів, транспортних потоків й інших показників виробництва;

б) для оцінки прогресивності застосовуваної техніки й технології, порівняння з аналогічними показниками конкурентів.

В індивідуальних нормах витрат ураховуються корисні витрати матеріальних ресурсів, які входять до складу даної продукції або затрачуваних безпосередньо на здійснення відповідних виробничих процесів й інших видів робіт, а також не використовувані для виготовлення даного виду продукції технологічні відходи матеріальних ресурсів і втрати, обумовлені застосовуваною технологією виробництва.

Аналогічно розробці нормативів технологічних відходів і втрат розробляються норми витрати матеріалів на одиницю поверхні виробів (лакофарбових матеріалів на 1 м² – при фарбуванні, хімікатів і металу на 1 м² – при гальванопокритті й т.д.).

Для оцінки прогресивності норм витрат і порівняння їх з рівнем, досягнутим у галузі й у конкуруючих підприємств, розробляються нормативні коефіцієнти використання матеріалів у виробництві. Нормативні коефіцієнти характеризують ступінь використання матеріалів у цілому по виробництву (відношення чистої ваги деталі, виробу до відповідної норми витрат матеріалу).

Нормування засобів праці

При нормуванні засобів праці розробляються нормативи й норми потреб в устаткуванні, його використання, ремонту.

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для оснащення основного виробництва, устаткування загального призначення й допоміжно-обслуговуючих виробництв.

Норма потреби в устаткуванні основного виробництва – це кількість устаткування певного виду, який необхідно в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсяги якої передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення й допоміжно-обслуговуючих – це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т.д., які приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.

Нормування кількості встаткування і його використань ведеться по групах устаткування (передатні устрої, силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, транспортні засоби й т.п.).

Для цих засобів праці розробляються нормативи обслуговування, режимів робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:

а) тривалість міжремонтних періодів або обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;

б) структура ремонтних циклів;

в) норми простою встаткування в ремонті;

г) трудомісткість ремонту (умовної або фізичної одиниці);

д) вартість ремонтної одиниці;

е) витрати матеріалів на ремонтні роботи й т.д.

Календарно-планові нормативи

Календарно-планові нормативи застосовуються при оперативно-виробничому плануванні на підприємстві.

Залежно від типів виробництва й методів його організації вони діляться на такі види:

• такт потокової лінії в масовому виробництві;

• величина партії запуску - випуску деталей, виробів - у крупносерійному і серійному виробництві;

• періодичність повторення партії деталей, виробів - у крупносерійному і серійному виробництві;

• тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів - у крупносерійному і серійному виробництві;

• тривалість виробничого циклу виготовлення виробів - в одиничному й дрібносерійному виробництві;

• календарні випередження по технологічних переділах - в одиничному й дрібносерійному виробництві;

• запаси деталей, виробів - у масовому й крупносерійному виробництві;

• матеріали в незавершеному виробництві - в одиничному й дрібносерійному виробництві.