7. Форми і методи контролю

Однією з найважливіших умов успішного проходження комплексної практики з фаху і виконання практикантом своїх обов’язків є раціональна і чітка організація проходження практики на основі графіків, своєчасний і постійний контроль їх з боку керівників.

Викладач-керівник складає графік перевірки практики студентів, який затверджується на засіданні кафедри. Контроль за ходом практики здійснює завідувач кафедри товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів. Викладачі-керівники практики від університету систематично, не менш одного разу на тиждень, відвідують бази практики, які розташовані в м. Луганську.

Результати перевірок практики фіксуються у щоденнику студента, де робить відповідний запис.

Періодично проводять взаємні консультації викладачі кафедри із керівниками практики від підприємств з метою удосконалення контролю практики і підвищення її ефективності.

Основними формами контролю комплексної практики з фаху є:

• попередній контроль;

• поточний контроль;

• підсумковий контроль.

Попередній контроль здійснюється під час підготовки студентів до проходження практики (на конференції студентів). При цьому студентам роз’ясняються цілі практики, порядок її проходження, а також студентам передається документ про спрямування їх на базу практики, щоденник і програми практики та перевіряється наявність особових медичних книжок.

Поточний контроль практики здійснюється керівником від підприємства відповідно до діючих на підприємстві правил внутрішнього розпорядку.

Студенти зобов’язані щодня записувати в щоденник практики зведення про виконану роботу. Ці матеріали систематично перевіряються і підписуються керівником практики від підприємства. Подібну перевірку проводить і керівник практики від університету.

Зауваження від керівників практики заносяться в спеціальний розділ щоденника. У випадку декількох зауважень або грубих порушень дисципліни та техніки безпеки окремі студенти можуть бути відсторонені від проходження практики з наступним повідомленням зав. кафедри, або адміністрації університету для уживання відповідних заходів.

Підсумковий контроль комплексної практики з фаху проводиться при захисті письмового звіту про її проходження.

8. Вимоги до змісту та оформлення звіту з практики

Звіт з практики є текстовим документом у сфері науки і техніки і повинний оформлятися відповідно до Держстандарту України ДСТУ 3008-95 „Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”, затвердженим введеним у дію наказом Держстандарту України № 58 від 28.02.1995 р.

Звіт з практики виконують обсягом 30-35 сторінок машинописним або машинним (за допомогою комп’ютерної техніки) способом на одній стороні листа білого паперу формату А4 (210×297 мм). Допускається також, коли це необхідне використання аркушів формату А3 (297×420 мм).

При машинописному способі звіт друкують через півтора інтервали, при машинному – з розрахунку не більш 40 рядків за умови рівномірного її заповнення шрифтом № 14.

Структура звіту наступна:

- титульний лист;

- зміст;

- вступ;

- основна частина;

- висновки і пропозиції;

- список використаних джерел

- додатки.

Титульний лист звіту й індивідуального завдання повинний бути оформлений за формою приведеною в додатку „В”. На титульному листі звіту повинен бути підпис керівника практики від підприємства, завірений печаткою.

Зміст складається за зразком, форма приведена в додатку Б.

Текст роботи варто друкувати, дотримуючись наступних розмірів полів: верхнє, ліве і нижнє – не менш 20 мм, праве – не менш 10 мм.

Помилки, описки і графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого зображення машинописним способом чи від руки.

Структурні елементи „Зміст”, „Вступ”, „Висновок” не нумерують, а їх найменування служать заголовками структурних елементів.

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і підпункти можуть мати заголовки. Заголовки структурних елементів звіту і заголовки розділів варто розташувати в середині рядка і друкувати прописними буквами без крапки наприкінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи варто починати з абзацного відступу і друкувати малими літерами, крім першої – прописної, не підкреслюючи, без крапки наприкінці. Абзацний відступ повинен бути однаковим по всьому тексту роботи рівним п’ятьом знакам. Якщо заголовок складається з 2-х і більше пропозицій, їх розділяють крапкою. Перенос слів у заголовку розділу не допускається.

Відстань між заголовками і наступним або попереднім текстом повинна бути:

= при машинописному способі – не менше трьох інтервалів;

= при машинному способі – не менше двох рядків.

Не допускається розміщати найменування розділу, підрозділу, а також пункту і підпункту в нижній частині сторінки, якщо після нього розташовано тільки один рядок тексту.

Сторінки варто нумерувати арабськими цифрами, дотримуючись наскрізної нумерації по всьому тексту роботи. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки наприкінці. Титульний лист включають у загальну нумерацію сторінок. Номер сторінки на титульному листі не представляють. Ілюстрації і таблиці, розташовані на окремих сторінках, включають у загальну нумерацію сторінок.

Розділи, підрозділи, пункти і підпункти звіту варто нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах роботи і позначатися цифрами 1,2,3 і т.д., підрозділи нумеруються в межах розділу арабськими цифрами розділеними крапкою, наприклад 1.1, 1.2, 1.3 і т.д.

Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) варто розташовувати в роботі безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються вперше або на наступній сторінці. На всі ілюстрації повинні бути дані посилання.

Ілюстрації можуть мати назву, яку поміщують під ілюстрацією. При необхідності під ілюстрацією поміщують пояснюючі дані (підрисуночний текст). Ілюстрація позначається словом „Рисунок” -, що поміщують разом з назвою ілюстрації після пояснювальних даних, наприклад, „Рисунок 3.1 – Схема розміщення...”. Ілюстрації варто нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерації в межах розділу, за винятком ілюстрацій, що приводяться в додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад, 3.2 – другий рисунок третього розділу.

Таблиці варто нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що приводяться в додатках. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, розділених крапкою (Таблиця 1.4). слово „таблиця” вказують праворуч над таблицею, а далі з прописної букви її назва. Наприкінці заголовка і підзаголовків таблиці крапки не ставлять. Наприклад: Таблиця 2.4 – Аналіз товарообігу підприємства протягом року.

Назва таблиці повинна бути чіткою, короткою, розкривати її суть, але не повторювати заголовок підмета і присудка. У таблиці необхідно озаглавлювати підмет, присудок; вказувати одиниці виміру; заповнювати таблицю цифрами, а при їх відсутності ставити прочерк; дріб вказувати з однаковим числом цифр після коми, а при дуже малому значенні показника – нулі (0,00). Розмір таблиці не повинен перевищувати розмір стандартного листа, а якщо вона виявилася більшою, тоді частину її варто перенести на наступний лист, вказуючи „Продовження таблиці _ „ без повторення заголовка. При розподілі таблиці на частини допускається її підмет і присудок заміняти відповідно номерами.

Заголовки граф таблиці друкуються з прописних букв, а підзаголовки – з рядкових, якщо вони складають одне речення із заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з прописної букви. Наприкінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки вказують в однині.

Таблицю варто розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці повинні бути посилення в тексті звіту.

Пояснення до окремих даних, наведених у тексті чи таблицях, допускається оформляти виносками. Виноски позначають надрядковими знаками у вигляді арабських цифр (порядкових номерів) з дужкою. Знаки виноски ставлять безпосередньо після того слова, числа, символу, речення, до якого дається пояснення і перед текстом пояснення. Нумерація виносок – окрема для кожної сторінки. Текст виноски поміщають під таблицею або наприкінці сторінки, відокремлюють від таблиці чи тексту лінією довжиною 30-40 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Формули і рівняння розташовують безпосередньо після тексту, у якому, вони згадуються, посередині сторінки. Вище і нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.

Формули і рівняння в роботі (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатку) варто нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули і рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули чи рівняння, розділених крапкою, наприклад, формула (1.3) – третя формула першого розділу. Номер формули або рівняння вказують на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому положенні на рядку.

Пояснення значень-символів і числових коефіцієнтів, що входять у формулу або рівняння, варто наводити безпосередньо під формулою в тій же послідовності, у якій вони дані в формулі або рівнянні. Пояснення значення кожного символу і числового коефіцієнта варто давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом „де” без двокрапки.

Список літератури включає всі використані джерела. Розміщувати їх слід в порядку посилання в тексті або в алфавітному порядку. Бібліографічний опис повинен проводитись відповідно до встановлених стандартом вимог, мовою оригіналу з дотримуванням усіх передбачених знаків.

Відомості про книжки і брошури включають: прізвище та ініціали автора, заголовок книжки, місто видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Якщо прізвища авторів вказані на титульній сторінці, то бібліографічний опис починається з прізвища авторів, якщо на звороті – з назви джерела (книги, брошури). Якщо книжка написана двома, трьома авторами, то їх прізвища з ініціалами вказуються в тій послідовності, в якій вони написані в книжці, брошурі. Якщо авторів більше трьох, можна вказувати прізвище і ініціали тільки перших трьох з додатком слів “та інші”.

Наприклад, Сирохман І.В. Товарознавство продовольчих товарів: Підручник для вузів – К.: Лібра, 2002.-367 с.

Посилання в тексті роботи на джерела варто вказувати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “… у роботі [5]…”

При цьому оформлення посилання повинно відповідати її бібліографічному опису переліком посилань зі вказівкою номеру.

При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, рівняння, додатки вказують їх номери. При посиланнях варто писати “…у розділі 2 …”, “…на рис.1.3. …”, “…у табл. 2.2. …”, “… за формулою 2.1. …”, “…у додатку Б…” і т.д.

Додатки варто оформляти як продовження роботи на її наступних сторінках, або у вигляді окремої частини, розташовуючи додатки в порядку появи посилань, на них у тексті.

Якщо додатки оформляють на наступних сторінках кожен такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої прописної, симетрично щодо тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими буквами з першої прописної повинно бути написано слово “Додаток ___” і прописна буква, що позначає додаток.

Якщо додаток (додатки) оформлюють окремо частиною роботи, то такий додаток повинен мати титульний лист.

Додатки варто позначати послідовно прописними буквами українського алфавіту, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. (за винятком букв Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь).