6. Формування резервів на покриття можливих втрат за активними операціями

Резерви — це матеріальні чи грошові запаси, що створюються на випадок необхідності. Ця частина матеріальних, фінансових ресурсів тимчасово виключена з обороту і слугує джерелом, з якого використовуються ресурси у разі крайньої необхідності. У банківській справі розрізняють:

Обов’язкові резерви — це акумульовані комерційним банком кошти, які зберігаються на резервному рахунку у центральному банку з метою забезпечення ліквідності депозитної заборгованості чи інших пасивних операцій банків.

Загальні резерви — це кошти, мобілізовані банком за рахунок прибутку банку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків. Для покриття збитків від банківської діяльності в цілому за результатами фінансового року комерційні банки створюють резервний фонд, який, по суті, є загальним резервом, тобто резервом коштів для покриття збитків від статутної діяльності.

Спеціальні резерви — це кошти, мобілізовані комерційним банком, на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку.

Отже, і обов’язкові, і спеціальні, і загальні резерви створюються для страхування ризиків: обов’язкові — для страхування ризику невиконання зобов’язань комерційних банків за депозитами та іншими пасивними операціями, спеціальні — для страхування певних ризиків невиконання зобов’язань клієнтів, контрагентів перед банком за кредитами та іншими активними операціями. Загальні резерви — для страхування невизначених ризиків, що притаманні діяльності банків.

Згідно з вимогами НБУ вітчизняні банки сьогодні з метою страхування ризиків від активних операцій повинні створювати такі спеціальні резерви за активними операціями:

1. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

2. Резерв за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідуються чи зареєстровані в офшорних зонах.

3. Резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями.

4. Резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами.

5. Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.

Усі зазначені резерви формуються банками шляхом віднесення на витрати. Кожен з них має свій власний напрям використання акумульованих коштів — це покриття збитків від конкретної активної операції, тобто резерв за одним видом активних операцій не може використовуватись банком для покриття збитків за іншими видами активних операцій. Саме тому резерви за активними операціями часто називають відповідними резервами. Фактично створені резерви за активними операціями не використовуються на покриття збитків від банківської діяльності в цілому. Перерахування коштів до резервів проводяться до встановленого строку подання щомісячного балансу.

Порядок формування та використання резервів за кредитними операціями, за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідуються чи зареєстровані в офшорних зонах, та за простроченими понад 30 днів і сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями регулюється положенням НБУ від 6 липня 2000 р. №279 (ред. 30.01.2012; втрата чинності відбудеться 31.12.2012).

Згідно з цим положенням вітчизняні комерційні банки формують Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валюті. До кредитних операцій відносять усі види активних операцій банків, пов’язаних із наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування на певних визначених кредитним договором (угодою) умовах, у тому числі операції факторингу, фінансового лізингу, врахування векселів, репо, а також надання гарантій, порук, авалів та розміщення депозитів.

Якщо банк виступає гарантом за операціями клієнта, то існує потенційна загроза виникнення ситуації неплатоспроможності клієнта-боржника і невиконання ним своїх зобов’язань. У такій ситуації саме банк-гарант виконує зобов’язання клієнта перед його кредитором. Саме тому комерційні банки повинні створювати резерви за наданими гарантіями у будь-якій формі: за гарантіями, акцептами та авалями, що надані банкам і клієнтам.

Банки можуть розміщувати тимчасово вільні ресурси у депозити в інших банках. Будь-який депозит має кредитну природу, йому притаманний кредитний ризик — ризик невчасного повернення чи неповернення коштів депозиту та процентів банку-вкладнику. З огляду на це комерційні банки створюють резерв і за розміщеними строковими депозитами.

Не створюється резерв:

• за бюджетними кредитами;

• кредитними операціями в системі одного банку;

• за операціями фінансового лізингу, якщо об’єктом операцій є нерухоме майно;

• за коштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу;

• за позабалансовими зобов’язаннями, за якими банк не повинен надавати кошти на першу вимогу;

• за коштами в іноземній валюті, що перераховані Нац.банку.

Уся сукупна заборгованість за кредитними операціями на певний момент часу становить кредитний портфель банку. У кредит­ний портфель включають як усі стандартні кредитні операції, за якими вчасно погашається борг, так і сумнівні та безнадійні щодо їх повернення кредитні операції.

Для визначення обсягу резерву комерційні банки щомісячно станом на 1-ше число оцінюють ризикованість власного кредитного портфеля. Критеріями такої оцінки є

1. фінансовий стан позичальника;

2. рівень забезпечення кредитної операції;

3. стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості.

1) Оцінка фінансового стану позичальників проводиться банками за власними методиками, які розробляються самостійно і обов’язково затверджуються внутрішньобанківськими положеннями. Методика оцінки фінансового стану позичальників є обов’язковим додатком до внутрішнього банківського положення про кредитування. У розробленій банком методиці на вимогу НБУ обов’язково повинен ураховуватись ряд коефіцієнтів та додаткових суб’єктивних показників. Так, при оцінюванні фінансового стану юридичних осіб визначаються коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності; коефіцієнти маневреності та незалежності; рентабельність активів та продажу; достатність грошових потоків; кредитна історія.

Під час оцінювання фінансового стану юридичних осіб, крім основних фінансових показників, обов’язково повинні враховуватися додаткові фактори, такі як ринкова позиція; залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки; ефективність менеджменту; професіоналізм та репутація керівництва.

Фінансовий стан банків-позичальників чи банків, у яких розміщені депозити даного банку, оцінюється в результаті аналізу активів і пасивів; прибутків і збитків; дотримання економічних нормативів і нормативів обов’язкового резервування з урахуванням резуль­татів аудиторських висновків і виконання зобов’язань у минулому.

Фінансовий стан фізичної особи оцінюється з урахуванням загального матеріального стану; соціальної стабільності; віку; інтен­сивності користування кредитами та своєчасності їх погашення; ділової репутації. Одночасно з якісними характеристиками банки повинні оцінювати фінансові можливості позичальника — фізичної особи. Оцінка фінансового стану фізичної особи об’єктивно не може здійснюватись за таким широким спектром фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий стан позичальників обов’язково оцінюється в динаміці: спочатку в момент укладення угоди, а далі не рідше 1 разу на квартал для клієнтів юридичних осіб і 1 разу на місяць — для банків. Періодичність оцінювання фінансового стану фізичних осіб залежить від стану обслуговування боргу перед банком і строку кредиту, але не рідше 1 разу на рік. Якщо клієнт допускає пролонгацію чи прострочення погашення боргу, то оцінювання фінансового стану здійснюється постійно протягом усього строку існування такої заборгованості.

За фінансовим станом і перспективами розвитку всіх позичальників та контрагентів банків за розміщеними депозитами поділяють на 5 класів «А», «Б», «В», «Г», «Д», з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. Так, до класу «А» відносять позичальників із прибутковою діяльністю та рівнем рентабельності вище середньогалузевого, які мають відмінну репутацію та бездоганну кредитну історію. Усі фінансові показники, що визначаються за методикою оцінювання фінансового стану, мають бути в межах установлених значень, а кредитна операція повинна мати першокласне забезпечення. Першокласним вважається таке забезпечення:

• застава майнових прав на грошові депозити;

• безумовні гарантії урядів країн та банків;

• забезпечені гарантії банків України;

• інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку та може бути швидко реалізоване.

Безумовними за переліком НБУ вважаються гарантії КМУ; банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж «інвестиційний клас»; урядів країн категорії «А»; міжнародних багатосторонніх банків (МБРР, ЄБРР).

Якщо фінансова діяльність позичальника є доброю чи дуже доброю, рентабельність перебуває на середньогалузевому рівні, грошових надходжень достатньо для обслуговування боргу і забезпечення кредитної операції не викликає жодних сумнівів, але існують незначні відхилення фінансових показників від оптимальних значень, то такого позичальника відносять до класу «Б».

До класу «В» відносять позичальників із задовільною фінансовою діяльністю, рентабельністю, нижчою за середньогалузевий рівень, окремі фінансові показники не відповідають мінімальним значенням. Крім того, є проблеми із забезпеченням кредитної операції і своєчасним погашенням боргу, однак спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану.

Для позичальників класу «Г» характерними є незадовільна фінансова діяльність протягом року, високий рівень ризику значних збитків, невідповідність фінансових показників установленим вимогам, низька ймовірність своєчасного і повного пога­шення боргу перед банком. Якщо за таких характеристик існують ще й проблеми із забезпеченням, то кредитні операції з таким пози­чальником класифікують на клас нижче.

До класу «Д» відносять позичальників із незадовільною фінансовою діяльністю, наявними збитками, у яких усі фінансові показники не відповідають вимогам, практично відсутня ймовірність своєчасного і повного погашення боргу, а забезпечення кредитної операції не є ліквідним.

Класифікація позичальників – фізичних осіб за рівнем їх кредитоспроможності здійснюється за аналогією з юридичними особами.

2) Другим напрямом оцінки діяльності позичальника за кредитною операцією є стан обслуговування кредитної заборгованості. Кредитна заборгованість клієнта включає заборгованість за основ­ним боргом та за процентами. Тому до факторів, що впливають на оцінку стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості, відносять:

• своєчасність сплати основного боргу;

• наявність та строк пролонгованої заборгованості;

• наявність та строк простроченої заборгованості;

• своєчасність внесення плати за кредит;

• тривалість затримки внесення плати за кредит.

Стан обслуговування кредитної заборгованості оцінюється щомісячно за тривимірною шкалою, як «добрий», «слабкий» або «незадовільний».

Відповідно до оцінки фінансового стану та стану обслуговування кредитної заборгованості позичальником банк визначає категорію кредитної операції, тобто здійснює класифікацію власного кредитного портфеля за ступенем ризику. Всього виділяють 5 категорій кредитних операцій:

«Стандартні» кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є незначним.

«Під контролем» – це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації.

«Субстандартні»– це операції, за якими є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором;

«Сумнівні» – це операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька;

«Безнадійні» – це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Стандартними вважаються кредитні операції щодо позичальників класу «А» та класу «Б», стан обслуговування кредитної заборгованості яких є «добрим». До кредитних операцій під контролем відносять лише операції із позичальниками класу «А» із «слабким» станом обслуговування боргу. Пониження класу позичальника за фінансовим станом чи погіршення стану обслуговування ним кредитної заборгованості веде до підвищення ризикованості кредитної операції, а отже, і до пониження її категорії. Порядок віднесення кредитної операції до певної категорії ілюструє табл.

КЛАСИФІКАЦІЯ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ЗА РІВНЕМ РИЗИКУ

Фінансовий стан позичальника	Обслуговування боргу позичальником
	«добре»	«слабке»	«незадовільне»
Клас «А»	Стандартна	Під контролем	Субстандартна
Клас «Б»	Стандартна	Субстандартна	Субстандартна
Клас «В»	Субстандартна	Субстандартна	Сумнівна
Клас «Г»	Сумнівна	Сумнівна	Безнадійна
Клас «Д»	Сумнівна	Безнадійна	Безнадійна

Загальна заборгованість за кредитними операціями вважається валовим кредитним ризиком для банку-кредитора. Однак у разі виникнення безнадійного боргу за кредитною операцією банк може покрити частково або повністю свої втрати за рахунок реалізації забезпечення. Саме тому резерв формується виходячи не з валового, а з чистого кредитного ризику. Чистий кредитний ризик — це ризик кредитора з урахуванням забезпечення за кредит­ною операцією. Чистий кредитний ризик визначається шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення за конкретною кредитною операцією. Причому наявне кредитне забезпечення береться в розрахунок за скоригованою вартістю з урахуванням:

• виду забезпечення;

• категорії кредитної операції.

Чим вищою є категорія кредитної операції, тим більша вартість забезпечення береться до уваги при розрахунку чистого кредитного ризику. З іншого боку, більш ліквідне забезпечення за кредитною операцією береться в розрахунок за вищою вартістю.

Механізм урахування вартості кредитного забезпечення показано у табл.

КОРИГУВАННЯ ВАРТОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТНОЇ ОПЕРАЦІЇ (от 28.12.2011)

	Класифіковані кредитні операції
	стандартні	під контролем	суб-стандартні	сумнівні	безнадійні
ГАРАНТІЇ
Кабінету Міністрів України; Урядів країн категорії «А»; міжнародних багатосторонніх банків; банків з рейтингом, не нижче «інвестиційний клас»; забезпечені гарантії банків України.	100	100	100	100	0
ЗАСТАВА
Майнових прав на грошові депозити, іменних депозитних сертифікатів, випущених банком-кредитором	100	100	100	100	0
Майнових прав на грошові депозити у валюті, що не є однорідною валюті кредиту	90	90	90	90	0
Банківських металів	80	80	80	80	0
Державних цінних паперів	40	20	10	0	0
Недержавних цінних паперів	40	20	10	0	0
Нерухомого майна, іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів:
— у національній валюті	70	70	50	30	0
— у іноземній валюті	50	50	40	20	0
Нерухомого майна що нале­жить до житлового фонду; рухомого майна; майнових прав на інше майно	50	40	20	10	0

Розмір відрахувань до резерву встановлюється у відсотках до чистого кредитного ризику:

за стандартними кредитними операціями резерв створюється у розмірі 1% від чистого кредитного ризику, за кредитними операціями під контролем – 5%, субстандартними – 20%, сумнівними – 50%, а безнадійні кредитні операції резервуються у повному обсязі (тобто 100%) незалежно від виду та вартості кредитного забезпечення.

За однорідними споживчими кредитами: за стандартними кредитними операціями резерв створюється у розмірі 2%; за кредитними операціями під контролем 10%; субстандартними – 40%; сумнівними – 80%; безнадійними – 100%.

За кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких є джерела надходження валютної виручки, резерв створюється за вищим відсотком відрахування від чистого кредитного ризику: за стандартними кредитними операціями 2%; під контролем – 7%; субстандартними – 25%; сумнівними – 60%; безнадійними – 100%.

За кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки, резерв створюється за вищим відсотком відрахування від чистого кредитного ризику: за стандартними кредитними операціями 50%; під контролем – 100%; субстандартними – 100%; сумнівними – 100%; безнадійними – 100%.

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародних ринках, ураховується ризик країни. З цією метою використовується встановлений міжнародними рейтинговими агенціями рейтинг, який підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Mood’s, Standard&Poors, Fitch IBCA). Рейтинг країн, що визначається міжнародними рейтинговими агенціями, доводиться до відома банків НБУ. Усі банки за ризиком країни поділяються на 8 груп. При створенні резерву за кредитними операціями, що проводяться на міжнародних ринках, відсоток відрахування обирається більший із двох: або за категорією кредитної операції, або за ризиком країни позичальника. Коефіцієнти відрахування у резерв за кредитними операціями на міжнародних ринках наведені у табл.

Група, до якої віднесено банк	% відрахувань до резерву
1	0
2	2
3	10
4	20
5	30
6	40
7	50
8	100

Резерв за всіма кредитними операціями формується у валюті кредитної операції та поділяється на:

• резерв під стандартну заборгованість;

• резерв під нестандартну заборгованість за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

Резерв формується за кожною групою ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним. Розрахована за наведеною методикою сума резерву зазвичай відрізняється від обсягу фактично створеного резерву, оскільки кредитний портфель банку змінюється як за обсягом, так і за якістю. З одного боку, банк видає нові кредити, позичальники погашають заборгованість за виданими кредитами, з іншого — після кожної кредитної операції може змінитися фінансовий стан позичальника, якість обслуговування ним кредитної заборгованості.

Якщо на звітну дату розрахункова сума резерву перевищує фактично створений резерв, банк повинен до встановленого терміну для подання місячного балансу привести у відповідність обсяг резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями до якості та обсягу кредитного портфеля — збільшити резерв до розрахункового обсягу за період. Якщо ж фактично створений банком резерв перевищує розрахункову його суму на звітну дату, коригування резерву банки не проводять.

Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями в частині основного боргу, стягнення якого неможливе. Безнадійна заборгованість списується банком за рішенням правління за рахунок резерву під нестандартну заборгованість.

Резерв під стандартну заборгованість використовується для нарощування капітальної бази банку і враховується в складі додаткового капіталу при розрахунку регулятивного капіталу.

Резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями формується щомісячно станом на перше число місяця наступного за звітним на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо їх отримання доходів.

Нараховані доходи за активними операціями вважаються сумнівними:

• якщо платіж за основним боргом прострочений понад 180 днів;

• якщо сплата процентів за основним боргом прострочена понад 60 днів.

Для визначення розміру відповідного резерву банки щомісяця здійснюють інвентаризацію нарахованих доходів. Якщо розрахункова сума резерву виявиться меншою за фактично створений його обсяг, банк повинен провести дорезервування.

За рахунок коштів відповідного резерву списуються за рішенням Правління банку безнадійні щодо їх отримання нараховані доходи.

Порядок формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами регламентується положенням НБУ «Про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами» (постанова Правління НБУ від 02.02.2007 р. № 31).

Формування резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості регулюється положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 13 грудня 2002 р. № 505.

Комерційні банки формують резерв за всією дебіторською заборгованістю, що обліковується на балансі банку за винятком дебіторської заборгованості за операціями з грошово-речовими лотереями; за індексацією грошових заощаджень.

Для формування резерву банки щомісячно проводять інвентаризацію дебіторської заборгованості, що обліковується на балансі, станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Уся дебіторська заборгованість ділиться на чотири групи ризику залежно від кількості днів з часу її виникнення на балансі (день виникнення заборгованості не враховується).

Дебіторська заборгованість першої групи вважається стандартною, а решта трьох груп — нестандартною. Дебіторська заборгованість четвертої групи, що обліковується на балансі 361 і більше днів, вважається безнадійною, тобто збитковою. Відраху­вання в резерв здійснюється за всією нестандартною дебіторською заборгованістю, тобто дебіторською заборгованістю, яка віднесена до останніх трьох груп ризику. Розмір відрахувань до резерву диференціюється залежно від:

• виду дебіторської заборгованості;

• строку;

• кількості днів прострочення.

Розміри відрахування до резерву на покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості залежно від цих факторів наведено у табл.

Група ризику згідно з класифікацією	Кількість днів з часу виникнення на балансі			Кількість днів простро-чення	Розмір відрахувань до резерву, %
	дебіторської заборгованості за капітальними вкладеннями та з придбання нематеріальних активів	дебіторської заборгованості з придбання цінних паперів на відкритому (вторинному) ринку	іншої дебіторсь­кої заборгованості
1	0—180	0—30	0—90	0—7	0
2	181—270	31—60	91—180	8—90	20
3	271—360	61—90	181—360	91—180	50
4	361 і більше	91 і більше	361 і більше	181—360	100

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується в установленому НБУ відсотку від фактичного її обсягу, виходячи із кількості днів прострочення, але не меншому, ніж це передбачено за загальним строком обліку її на балансі.

Банки зобов’язані щомісячно коригувати розмір резерву. Якщо за результатами проведеної класифікації дебіторської заборгованості за ступенем ризику сума фактично створеного резерву виявиться меншою за розрахункову суму резерву, банк проводить дорезервування.

Якщо розрахункова сума резерву на звітну дату виявиться меншою фактично створеного резерву, то комерційний банк проводить коригування резерву на суму зменшення дебіторської заборгованості.

За рахунок створеного резерву списується безнадійна (збиткова) дебіторська заборгованість за рішенням відповідного органу управління банком. Списану за рахунок резерву дебіторську заборгованість банки мають обліковувати на позабалансових рахунках і продовжувати роботу з клієнтами щодо її погашення до закінчення строку позовної давності, після чого така дебіторська заборгованість списується з позабалансових рахунків.