2. Роль Червоної та Зеленої книг у збереженні біорізноманіття

З кожним роком вплив господарської діяльності людини на фауну і флору зростає, з кожним десятиріччям усе більше рослин і тварин зникає з лиця Землі. Тому поста­ла необхідність скласти списки таких видів і розробити заходи щодо їх охорони.

Всесвітній перепис зникаючих видів розпочався зі створенням у 1948 році при Міжнародному союзі охорони природи і природних ресурсів (МСОП* Комісії з рідкісних і зникаючих видів. Сер Пітер Скотт, голова Комісії з 1963 по 1980 рр., англійський орнітолог і художник-натураліст, запропонував назвати цей список Червоною книгою (Red Data Book*, оскільки червоний колір – символ небезпеки.

Червона книга – це офіційний документ, що містить регулярно поновлювані дані про стан і розповсюд­ження рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин.

 

Перше видання Червоної книги МСОП з’явилося у 1963 році. Кожна країна має види рослин і тварин, яким загрожує зникнення, хоча численність їх в інших країнах може бути досить значною.

У положенні про Червону книгу України (від 25.10.1992 р.* зазначається: Червона книга України – це основний державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

Червона книга України – це основа для розробки подальших дій, спрямованих на охорону занесених до неї видів тварин і рослин.

Залежно від стану та ступеня загрози для популяцій види тварин чи рослин, занесені до Червоної книги України, поділяють на такі категорії:

• зниклі види, про які, після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих і можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх існування в дикій природі;

• зникаючі види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких малоймовірне, якщо продовжиться згубна дія чинників, що впливають на їх стан;

• вразливі види, які в найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія чинників, що впливають на їх стан;

• рідкісні види, популяції яких невеликі, в даний час не належать до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека;

• невизначені види, про які відомо, що вони належать до категорії «зникаючих», «вразливих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони належать – відсутня;

• недостатньо відомі види, які можна було б віднести до однієї з вищеперерахованих категорій, проте у зв'язку з відсутністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним;

• відновлені види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню та вимагають постійного контролю.

Відомо, що певні види не можуть існувати самостійно, а розвиваються та розмножуються лише в угрупованні. Іноді спостерігається приуроченість тих чи інших видів, зокрема ендемічних, реліктових до певних рослинних ценотипів.

Ендемік – (з грец. endemik – місцевий* – таксон, представники котрого мають порівняно обмежений ареал; поняття «ендемічний» не тотожний поняттю «аборигенний»: види (або інші таксони*, що є аборигенними на деякій території, можуть також зустрічатись і в інших місцях. Ендемічні види Буковини – білка карпатська, тритон карпат­ський, та ін. Релікти (з лат. relictum – залишок* – види, що входять до складу рослинного покриву або тваринного світу даної країни або області як пережитки флори і фауни минулих геологічних епох і які знаходяться в деякій невідповідності з сучасними умовами існування. Реліктові види – береза пухнаста, сосна звичайна та ін.

Тому при охороні таких видів важливо зберегти фітоценози, до складу яких вони належать у природних умовах. Враховуючи це, у ряді країн запроваджено Зелену книгу, до якої вносять перелік фітоценозів, що підлягають охороні.

Зелена книга України – офіційний державний доку­мент, в якому зведені відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зник­нення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.

Ідея створення Зеленої книги започаткована в Україні та відображена в монографії «Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране раститетльные сообщества» / Под общ. ред. Шеляга-Сосонко Ю.Р. – К.: Наук. думка, 1987. Це видання присвячене опису сучасного стану рідкісних рослинних угруповань і заходам щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

Згідно з положенням про Зелену книгу України (за­тверджено наказом Мінекобезпеки від 19. 02. 1997 р., № 17* під час виділення угруповань, що потребують охорони, прийнято такі категорії:

• раритетні угруповання, домінанти яких є рідкісними і занесені до Червоної книги;

• угруповання, що знаходяться на межі ареалу і внаслідок біологічних особливостей чи впливу антропогенних факторів скорочують свій ареал;

• типові угруповання, що зберегли особливості структури (наприклад 180-300-літні ліси*.

Визначено 5 категорій рослинних угруповань, які потребують охорони:

• корінні рослинні угруповання, у складі яких домінують види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові та ендемічні види;

• корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що зростають на межі свого ареалу чи висотного поширення та мають тенденцію до зниження свого життєвого потенціалу;

• рослинні угруповання, що не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти тощо*, які потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

• рослинні угруповання, взаємопов'язані зі зникаючими видами представників тваринного світу;

• рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних чи стихійних чинників.

Наразі до Зеленої книги України занесені 126 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу. Серед них: лісових угруповань – 51 (наприклад, у Поліському природ­ному заповіднику (Житомирська обл.* – це соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві або угруповання суничника дрібноплодого та фісташки туполистої у природ­ному заповіднику «Мис Мартьян», який розташований на пів­денному березі Криму, поблизу м. Ялта*, степових – 26, лу­чних – 16, водних – 16 (наприклад, у Шацькому національ­ному парку (Волинська обл.* – це глечиково-сніжно-біло­лататтєві ценози*, болотних – 12 і чагарникових – 5. Най­багатші за наявністю рідкісних угруповань в Україні: Карпатський, Донецько-Приазовський, Гірськокримський та Західнополіський центри.

У Західнополіському центрі зосереджені бореальні (північні* угруповання, які знаходяться на території України на південній межі свого поширення, характерні переважно для тайгової зони та підтайгової смуги. Тут же розташована основна частина українського фрагмента ареалу дубово-соснових лісів рододендронових. Це угруповання реліктового виду – рододендрона жовтого (Rhododendron luteum Sweet*. Водні рослинні угруповання, в яких головний ценозоутворювач – водяний горіх (Trapa natans L.*; угруповання з домінуванням ковили Лессінга та ін.

Одна з найефективніших форм охорони живої природи (цінних природних територій та об’єктів, а також окремих видів рослин і тварин, враховуючи те, що їх збереження неможливе без контролю території їх поширення* – заповідання (взяття під охорону держави*.