Інтенсивність шуму різних джерел

Джерело шуму	Рівень шуму, дБ
Допустимий (0-70*
Зимовий ліс за тихої погоди	0
Шепіт	20
Сільська місцевість	30
Салон автомобіля	70
Граничнодопустимий (85-90*
Автобус	85
Мотоцикл	90
Моторний човен	95
Відбійний молоток	90
Недопустимий (більше 100*
Потяг	100
Оркестр поп-музики	110
Блискавка	130
Реактивний літак на віддалі 25 м	140
Старт космічної ракети	150

Джерела шумів: транспорт, промислові об'єкти, телевізори, музичні інструменти та ін.

У разі постійного шуму силою 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ – порушується слух, 120 дБ – з'являється нестерпний фізичний біль.

Сто років тому рівень шуму на центральних магістралях великих міст не перевищував 60 дБ. Нині у великих містах є райони, де він перевищує 70 дБ (санітарна норма для нічного часу — 40 дБ*. Майже 60—80 % міського шуму генерує автотранспорт.

На пристосування до сильного шуму організм людини витрачає велику кількість енергії, перенапружується нервова система, виникають втома, нервовий і психічний розлади.

Особливо важко переносяться раптові різкі високочастотні звуки. При рівні шуму понад 80 дБ послаблюється слух, виникають нервово-психічні захворювання, виразка шлунку, гіпертонія, підвищується агресивність. Дуже сильний шум (понад 110 дБ* призводить до так званого шумового сп'яніння, а потім — до руйнування тканин тіла, перш за все – слухового апарату. Жінки чутливіші до дії сильного шуму, і у них за умов звукового дискомфорту виникають ознаки неврастенії.

Теплове забруднення – наслідок теплових викидів переважної більшості промислових підприємств, устатку­вання та машин, що використовують процеси горіння, нагрівання та ін. При цьому теплові агрегати мають невисокий коефіцієнт корисної дії (ККД* і викидають в атмосферу значну кількість теплоти. Значна кількість електроенергії, яку споживають різні прилади, у вигляді теплових витрат розсіюється в навколишній простір. Багато теплоти надходить у довкілля від опалювальних систем, теплотрас, систем охолодження та ін.

Поки що, вся теплота, що розсіюється, менша, ніж та, що надходить від природних джерел, і не чинить істотного впливу на тепловий баланс планети. Проте на рівні окремих екосистем теплове забруднення має істотний вплив. Так, скидання нагрітих вод у багатьох випадках спричиняє підвищення температури води у водоймах на 6-8⁰С. Площа плям нагрітих вод у прибережних районах може досягати 30 м². Підвищення температури води у стічних водах підприємств, ставках-охолодниках теплових електростанцій завдає значної шкоди існуючим біоценозам. Нагріта вода перешкоджає водообміну поверхневих і донних шарів, зменшує кількість розчиненого кисню, а споживання його зростає, оскільки з підвищенням температури підсилюється активність аеробних бактерій, що розкладають органічну речовину. Збільшується видова різноманітність фітопланктону й усієї флори водоростей. Урешті-решт більшість мешканців водойм гине, чимало з них припиняє свій розвиток.

Радіаційне забруднення – забруднення біосфери радіо­активними речовинами, які небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням.

Іонізуюче випромінювання – випромінювання (елект­ромагнітне, корпускулярне*, яке під час взаємодії з речовиною безпосередньо або опосередковано викликає іонізацію (утворення іонів із нейтральних атомів або молекул* і збудження її атомів і молекул.

Розрізняють кілька видів іонізуючого випромінювання. Під час радіоактивного розпаду утворюються α (альфа*, β (бета* і γ (гамма* – частинки.

Кожний вид випромінювання супроводжується звільненням різної кількості енергії та володіє різною проникаючою здатністю

α-випромінювання – потік позитивно заряджених ядер гелію, затримується, наприклад, листком паперу і практично не здатне проникнути через зовнішній шар шкіри. Тому воно небезпечне лише у випадку попадання радіоактивної речовини, яка випромінює α-частинки всередину організму через рани, з їжею або з повітрям, яке вдихається. β-випромінювання – потік негативно заряджених швидких електронів може проникнути в тканини організму на 1-2 см. γ-випромінювання – коротко­хвильове випромінювання електромагнітної природи, розповсюджується зі швидкістю світла, і його може затримати лише товста свинцева або бетонна плита.

Розрізняють іонізуючі випромінювання природного та штучного походження. До недавнього часу основним джерелом іонізуючого випромінювання були природні джерела: Космос, вулка­нічна діяльність, гірські породи, до складу яких входять радіонукліди багатьох елементів, пере­важно калій-40, стронцій-90, цезій-137, йод-131, карбон-14 та інші. У різних регіонах Землі рівень природної радіації сильно різниться, збільшуючись у десятки і сотні разів у районах родовищ уранових руд, радіоактивних сланців, радонових мінеральних джерел та ін. До зон підвищеної природної радіо­активності в Україні належать м. Жовті Води (Кіровоградська обл.*, м. Хмільник (Вінницька обл.*, Полісся та ін.

Наразі значний внесок до радіоактивного забруднення біосфери належить джерелам антропогенного походження: випробовування ядерної зброї, аварії на атомних електро­станціях, підводних човнах і виробництвах радіоактивних матеріалів тощо.

Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Великі дози викликають руйнування клітин і тканин органів (найчутливіші клітини червоного кісткового мозку, статеві залози, кришталик ока, легені та інші*, викликають швидку загибель організму протягом кількох годин чи днів. Малі дози стимулюють генетичні пошкодження та канцерогенез. Через кілька років після опромінення проявляються ракові захворювання. Вроджені вади розвитку та інші наслідки, спричинені пошкодженням генетичного апарату, проявля­ються лише в наступних поколіннях (діти, онуки та більш віддалені нащадки*.

Електромагнітне забруднення пов’язане з інтенсивним розвитком електроніки та радіотехніки. Головне його джерело – радіо-, телевізійні та радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електротранспорт, телевізори та комп'ютери (особливо – телевізійні зали, студії, комп'ютерні центри*.

Останніми роками в країнах, де широко викорис­товується теле- й комп'ютерна техніка, помітно зросла захворюваність осіб, які протягом тривалого часу працювали з нею. Тому переглядаються й стають жорсткішими норма­тиви режиму роботи, застосовуються спеціальні захисні екрани, сітки тощо. Та, незважаючи на це, виявляється дедалі більше даних про різні негативні дії комп'ютерів на здоров'я людини, які необхідно вивчати, нормувати й обов'язково враховувати в майбутньому. Зокрема, комп’юте­ри і відеотермінали – це джерела м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, електромагнітного ви­промінювань. Крім того, комп’ютери – джерело утворення магнітних полів і, в разі тривалої роботи, – значної іонізації повітря. Доведено, що випромінювання мобільних телефонів сприяє розвитку таких захворювань, як рак мозку, крові, пухлини слинних залоз.

Отже, сучасний розвиток біосфери супроводжується внесенням у навколишнє середовище полютантів, які негативно впливають на природні системи, можуть накопичуватись і не залучаються до природного коло-обігу. Оскільки для поширення забруднювачів не існує державних кордонів, то ця проблема набуває загальнопланетарного значення. Очевидно, що збереження здоров’я людини та довкілля можливе лише шляхом переходу на альтернативні способи господарювання.

• ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ ТА САМОПЕРЕВІРКИ

 

1. Розкрийте суть поняття забруднення. Поясніть, чому це поняття ширше, ніж просто внесення в довкілля речовин чи предметів?

2. Охарактеризуйте природні забруднення біосфери.

3. Опишіть особливості механічних забруднень біосфери.

4. У чому полягають особливості хімічних забруднень біосфери?

5. Охарактеризуйте фізичне забруднення біосфери.

6. Опишіть особливості біологічних забруднень біосфери.

• Запитання та завдання для самостійного опрацювання

 

1. Охарактеризуйте іонізуюче опромінення як небезпечний вид фізичного забруднення довкілля.

2. Поясніть, які наслідки для здоров’я людини має радіа­ційне забруднення?

3. У чому полягає проблема сміттєзвалищ?

4. Опишіть, як розв’язується проблема сміттєзвалищ у розвинених країнах світу?